Почуйте і усвідомте ідею - національну, гуманістичну, християнську, - ніби закликає П. Загребельний і у романі «Тисячолітній Миколай», герой якого Микола Сміян живе тисячу років, і образ якого віддзеркалює складні періоди історії України. Звертається він і до християнських соборів, по-своєму інтерпретуючи історію введення християнства на Русі (як і свого часу в романі «Диво»), й народження в ті часи двовір'я, коли «з'явилася ота тріщина, котра зламає цілісний світогляд людей язичництва» [17, с. 60]. Зокрема, малюючи картину хрещення Миколая, в тій самій корсунській церкві Різдва Богородиці, П. Загребельний акцентує пишноту, яскравість внутрішнього убранства собору та вплив на присутніх музичного супроводу. Йдучи за традицією «Повісті минулих літ» щодо сприйняття русичами краси служби у православній церкві, автор зауважує: «ромейські варгани вигравали, ніби горами двигали, і голоси виспівували над нами такі добрі, такі гарні, такі небесні, що вже та й сам не відав, на землі ти чи на небі» [9, с. 35]. Негацію двовір'я і прихід чужої русичам віри передає письменник через сприйняття новонаверненого до християнства Миколая, засліпленого сяйвом золотих хрестів, лампадок, диму і «урочисто- погрозливих виспівів» [9, с. 36]. Вочевидь, боліла наша дворушність Павлу Загребельному, бо і у книзі «Думки нарозхрист» він цитує, передаючи захоплення героя, рядки роману «Я, Богдан», де говориться про стійкість віри іудеїв: «Тисячі літ уже минуло, як поруйновано їхній храм Соломона, а вони пам'ятають, і згадують, і плачуть. Який сильний дух цього народу! Яка пам'ять!» [10, с. 86]. А, звертаючись до проблеми збереження пам'яток української духовності, автор уводить у монолог Самійла факт занепащення Софії Київської у ХУІІ ст. до ії відбудови Петром Могилою [10, с. 86]. Знаменно, що спочатку роману «Я, Богдан (Сповідь у славі)» з'єднано декілька видів мистецтва - архітектура (Софія Київська), скульптура (пам'ятник Богдану Хмельницькому навпроти собору) та художня література (не лише сам текст твору, але й вказівка на літописні джерела - козацькі літописи). І це як розвиток теми, яку справедливо зауважує Марко Павлишин, що «хмельниччина виступає в романі як період, коли українська нація була духовно самобутня й повністю розвинена» [11, с. 69]. Йдеться про високий розвиток науки і мистецтва, що і в романі «Тисячолітній Миколай» неодноразово освітлено. Зокрема, коли мовиться про Києво-Могилянський колегіум, який учив своїх спудеїв на європейському рівні. Не оминає Павло Загребельний захоплення антіохійського архідиякона Павла Алеппського рівнем культури і освіченості українців: «Павло Алеппський захоплено розповідав про те, як у козацькій землі будуються церкви, споряджаються ікони і прегарні мальовила, плекається церковний спів, поширюються школи і науки» [9, с. 99]. I автор на підтвердження свого розуміння записів Алеппського подає цитату з цієї праці, яка має ще раз наголосити і високий рівень освіти, і творче заповзяття українців у всіх сферах життя, і красу церков та любов до церковного співу. Власне цей спів, а не тільки вченість, була привезена з Києва до Москви, адже там у соборній церкві такого суголосся ніколи не було чувано [9, с. 101-102]. А про те, який рівень освіченості мали півчі-вихованці Києво-Могилянської академії, романіст оповідає: «навчені були так, що могли вільно перекладати з грецької і латини» [9, с. 102-103]. Отже, єдність дзвонів і словес.

Розглянувши майстерність письменників у змалюванні краси церков від давнини до сучасності, можна відзначити збереження традиційного поєднання у змалюванні соборів зорових і слухових вражень. Спостережено також повсякчасну занепокоєність художників слова справою збереження цієї краси. А це вже - надбання читача. Це вже предмет для співтворчості реципієнта.ЛІТЕРАТУРА

Гончар О. Т. Щоденники : У 3-х томах / Олесь Гончар. - Т. 1 (1943-1967). - К. : Веселка, 2002. -