УДК 008(477)

Ляшенко О.В., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили.

Культура - стабілізатор духовності нації

У статті розглянуто поняття культури як стабілізуючого фактора суспільства, розкрито її сутність, функції з погляду формування типу державності. Автор спробувала довести, що, спираючись на культурний потенціал минулого нашої країни, вже сьогодні є можливість забезпечити повноцінний розвиток української духовності.

In the article the notion of culture is considered as the stabilizing factor of the society; the nature of culture and its functions from the point of forming the type of the government were revealed. The author tried to prove that basing on the cultural potential of the past of our country there is the pombility of providing the complete development of Ukrainians spirituality. Духовність - це не інтелектуальність, не чиста мораль; не релігійність і не емоційність. Усе це у сукупності Велика цінність, підготовчі шляхи до дисципліни та очищення людської природи...

Ш. Ауробіндо, східний філософ Як стверджують вітчизняні науковці, утвердження державної незалежності України вимагає перегляду багатьох існуючих поглядів на явища в духовному житті нашого сьогодення, на розвиток національної культури, науки, освіти, літератури, мистецтва, що в свою чергу поглиблює інтерес до комплексу проблем, пов'язаних з витоками і розвитком національної свідомості

За свідченням М. Жулинського, духовна атмосфера українського суспільства складна, аморфна. Сьогодні соціально-економічні проблеми буквально травмують духовність, знесилюють мораль, роз'їдають її, а особливо болісно б'ють по інтелектуальній сфері. Освіта, наука, культура буквально борсаються в конвульсіях, прагнучи зберегти бодай частку того, що може бути основою для відродження і виходу на національний і світовий простір самореалізації та інтеграції. Державні механізми сприяння та підтримки не спрацьовують, а інші форми, які ефективно діють у розвинутих європейських країнах, не можуть бути задіяними через відсутність правової основи для створення сприятливого режиму. Тому духовну ситуацію в Україні не можна розглядати у відриві від стану в усіх сферах державно- політичного, соціально-економічного та інтелектуального життя суспільства, водночас, слід пам'ятати, що без досягнення необхідного рівня політичної і правової культури, духовності важко сподіватися на прискорення процесу економічного реформування, що без формування нової - державницької, україно- центристської - свідомості з чіткими акцентами на підтримку мови, науки, культури, відродження історичної пам' яті, національних базових цінностей взагалі духовну атмосферу в суспільстві змінити важко [1, с. 229-230].

На думку вчених, вивчення на належному рівні проблем духовного життя цілком співпадає з виразною тенденцією поглибленого вивчення соціально-психологічних складників суспільного життя. Сьогодні, як ніколи, зрозуміло, що саме через вивчення духовного світу народу лежить шлях пізнання багатьох процесів суспільного життя [4, с. 81].

Саме тому для молодої, незалежної України, в якій довго і методично переслідувалось все національне, руйнувалась історична пам' ять, сьогодні виняткове значення має формування національної самосвідомості. В зв'язку з цим і виникає потреба оглянутися на історичне минуле нашого державотворення, в процесі якого з повною силою проявилась національна ідея як показник рівня духовності українського народу. Адже не випадково в преамбулі Конституції України підкреслено, що Верховна Рада України прийняла цю Конституцію, "спираючись на багатовікову історію українського державотворення". Саме тому ретроспективний погляд на всю попередню історію боротьби за українську державність дозволить збагнути не лише здобутки, але й прорахунки у цій справі, щоб їх запобігти в минулому, й для кожного народу знання історичної традиції - щось більше, ніж просто знання. Людина, яка знає історію країни, рідного краю, власної родини, є патріотом. Атрофія історичної пам'яті перетворює націю у населення. Як відомо, народ, який не цікавиться власним минулим, стає об' єктом, а не суб' єктом історичного процесу.

Водночас, як свідчать результати аналізу наукових досліджень [2; 3; 4], духовний світ виник у процесі еволюції як "потреби гармонізації", як властивість людей, що необхідна для стабілізації свого становища в

Універсумі, подолання багаточисельних смертельних труднощів в інших умовах, але згодом, як будь-який еволюційний процес, він почав розвиватись самостійно, дотримуючись власної логіки, вносячи у розвиток суспільства свій, і часто визначальний, внесок.

Виходячи з того, що духовний світ людини та її буття невіддільні, підкреслимо, що нове пізнання, нова шкала цінностей, нові поривання, на нашу думку, можуть якісно змінити людей, а значить, і їх буття, їхню долю. А вони, у свою чергу, здатні спричинити вирішальний вплив на особливості духовного світу людини і всього людства.

Відомо, що проблема духовного розвитку особистості вічна. Скільки існує людина, стільки вона намагається вдосконалити свій внутрішній світ. Отож, недаремно проблема аналітичного розгляду культури, духовної культури, духовності окремої соціальної спільноти становить перед дослідником ряд вимог, де необхідно враховувати як загальні, так і специфічні аспекти розвитку духовної культури та ментальності народу даної соціокультурної системи.

Вже сьогодні кожному українцю, який поважає себе і свій народ, варто проаналізувати становище України в світі та згадати уроки історії, щоб дати відповідь на закономірні питання сьогодення: "Як могло статися, що сильний, багаточисельний народ, який опанував багатющі землі в центрі Європи, створив могутню державу, мав міцні культурні, торгівельні, династичні контакти з іншими державами Заходу і Сходу, втратив свою державність і протягом століть знаходився чи в частковій, чи в повній залежності від інших народів та їх держав? Чому, незважаючи на