УДК 371.132:174

Волошина А., Київський національний економічний університет

Волошина А. - аспірант кафедри педагогіки Київського національного економічного університету

Структура культури професійного спілкування менеджера

Стаття присвячена актуальним проблемам підготовки менеджера до професійного спілкування. The article devote to the actual problems of manager's preparing to the professional intercourse. У психолого-педагогічних дослідженнях не знайшла належного відображення розробка структури культури професійного спілкування менеджера. Науковці, в основному, вважають, що вказана структура повинна відповідати компонентам спілкування, які вирізненні у наукових працях Андреєвої Г.М.

У нашому ж дослідженні , з метою з'ясування сутності та розробки структури культури професійного спілкування менеджера, буде доречно, у першу чергу, проаналізувати існуючі підходи до визначення понять "комунікативна культура" та "культура спілкування".

Так, В.В.Соколова розглядає комунікативну культуру як базовий компонент культури особистості і визначає її сукупність умінь й навичок у галузі засобів спілкування і законів між особистісної взаємодії, які сприяють взаєморозумінню, ефективному вирішенню задач спілкування.

І.І.Тимченко з огляду на здійснений нею аналіз соціально-педагогічних і психологічних умов формування комунікативної культури як професійної цінності сучасного студентства розглядає її як систему поглядів і дій, що слугує індивіду моделлю орієнтації для задоволення потреб самореалізації і способом досягнення цілей особистості у спілкуванні з іншими людьми. В.В.Садова підкреслює, що в деяких дослідженнях неправомірно ототожнюється комунікативна культура з культурою спілкування і культурою взаємостосунків. У той же час комунікативну культуру педагога вона визначає як динамічне особистісне утворення, яке концентрує в собі мистецтво мовлення і слухання, об'єктивного сприйняття і правильного розуміння школяра та сприяє побудові гуманних взаємостосунків і досягненню ефективної взаємодії на основі спільних інтересів. Комунікативна культура передбачає також високі моральні якості вчителя, його ставлення до учня як до особистості, а не як засобу досягнення практичної мети .

Як відомо, в психолого-педагогічних дослідженнях знайшли відображення різні наукові підходи до розуміння суттєвих особливостей культури професійного спілкування педагога, що зумовлює необхідність звернення до відповідних робіт.

Так, культура педагогічного спілкування у роботі В.С.Грехнева - це соціально значущий показник (міра) здібностей педагога, його умінь здійснювати свої взаємостосунки з іншими людьми - здібності і уміння сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі рішення поставлених педагогічною діяльністю конкретних задач навчання та виховання . У руслі наукового підходу В.С. Грехнева розглядали культуру педагогічного спілкування й інші дослідники .

Культура педагогічного спілкування, як стверджує Р.М.Фатихова, це - міра прийняття вчителем педагогічних цінностей і орієнтація на вільну міжособистісну взаємодію, в якій реалізуються суб'єкт-суб'єктні стосунки, формуються й проявляються особистісно своєрідні властивості партнерів.

З огляду на трикомпонентну структуру спілкування, що обґрунтована Г.М.Андрєєвою, І.І.Комарова визначає культуру педагогічного спілкування як складну інтегральну якість особистості педагога, яка синтезує перцептивні, комунікативні та інтерактивні особливості спілкування вчителя з учнями і детермінується його ціннісними орієнтаціями .

Цікавий підхід щодо визначення сутності вказаної культури пропонує С.О.Рябушко. Під цією культурою вона розуміє сформованість відповідного рівня професійно-особистісних якостей, які відображаються у стилі професійної діяльності, провідними ознаками якого є професіоналізм та оволодіння засобами спілкування, а результатом виступає педагогічна творчість .

Л.В.Лучкіна у результаті аналізу наукової лінгвістичної, методичної, педагогічної літератури приходить до висновку, що професійна культура спілкування вчителя це - ступінь його здібностей. умінь будувати свої взаємовідносини з іншими людьми (сприймати, розуміти, засвоювати, передавати інформацію) у процесі вирішення завдань. які поставлені педагогічною діяльністю .

Звернемось тепер до дослідження з проблеми професійної підготовки менеджерів.

Так, запропонувавши свій підхід до розробки структури культури професійного спілкування, В.А.Лівенцова визначає цю культуру як складну інтегральну якість, яка синтезує перцептивні та комунікативні уміння, детермінується професійно ціннісними орієнтаціями і визначає ефективність професійної взаємодії . Дослідниця також підкреслює, що ця культура характеризує здатність менеджера адекватно, сприймати і розуміти поведінку співробітників, налагоджувати продуктивні міжособистісні стосунки з ними, формувати сприятливий емоційний мікроклімат у трудовому колективі, майстерно використовувати вербальні й невербальні засоби комунікації.

Викладений матеріал свідчить про існування різних наукових підходів до розуміння поняття "культура спілкування". Досліджуваний феномен розглядається як рівень морального розвитку людини та міра прийняття професійних цінностей; рівень професійно- особистісних якостей, ступінь здібностей та вмінь; сукупність специфічних засобів, що спрямована на досягнення позитивного результату діяльності.

З огляду на сказане, вважаємо, що визначення поняття "культура спілкування менеджера" обумовлюється розробкою структури досліджуваного феномена.

З метою вирішення цього завдання проаналізуємо існуючі підходи до вирізнення компонентів структури культури професійного спілкування.

В. В. Полторацька підкреслює, що особистісно-діяльнісний підхід до вивчення комунікативної культури учителя, обумовлює включення до її структури таких компонентів: гуманістична спрямованість його особистості; знання основ теорії педагогічного спілкування (методологія; сутність педагогічного спілкування, його структура; стилі спілкування; творчі підходи до рішення комунікативних задач; діагностика культури професійного спілкування), комунікативно-творчі здібності й вміння (інтелектуально-логічні й емоційно- евристичні), характер й результативність спілкування в конкретній навчально-виховній роботі. До інтелектуально-логічних здібностей і вмінь дослідниця відносить наступне: здібність у різних ситуаціях займати адекватну позицію; здібність до емпатії; рефлексивність; здібність вести діалог; здібність співробітничати у спільній творчій діяльності з учнями; здібність адекватно оцінювати, засвоювати і використовувати досвід інших; здібність доводити, впевнювати, переконувати; педагогічний оптимізм; педагогічний такт; здібність моделювати спілкування. Емоційно- евристичні здібності й уміння, як доводить В.В.Пол-торацька, до свого складу включають товариськість, розвинену перцепцію; педагогічний артистизм; емоційну стійкість; яскравий прояв почуттів; індивідуальну чарівність; здібність