В.В.Садова наголошує, що багатоаспектність змісту комунікативної культури вчителя початкових класів визначає багато компонентність її структури, яка містить такі складові : світогляду (система поглядів, переконань, знань і цінностей педагогів, етичних і естетичних норм), мотиваційну (мотиви комунікативної поведінки, комунікативні настанови, професійна спрямованість), власне комунікативну (комунікативні вміння і навички, культура і змістовність мовлення), емоційно-вольову (емпатія, тактовність, витримка, толерантність учителя, почуття гумору), конструктивну (адекватне сприйняття і самооцінка, комунікативно-рефлексивні здібності, здатність прогнозувати розвиток взаємостосунків і взаємодії з учнями молодшого шкільного віку).

У дослідженні І. І. Тимченко комунікативна культура педагога до своєї структури включає два компоненти, а саме: мовленнєва культура та культура спілкування . Мовленнєву культуру дослідниця розглядає як інструмент самореалізації особистості в контактах з іншими людьми. До елементів цього компоненту, як стверджує І. І. Тимченко, слід відносити: ознайомлення зі всіма мовленнєвими шарами (фонетикою, лексикою, граматикою), оволодіння різними мовленнєвими засобами виразності (фонетичними, лексичними), розвиток усного та письмового мовлення, постійне збагачення словникового запасу. Другий із виділених компонентів включає: уміння створювати приємний клімат спілкування і гарне враження про себе, використання прийомів розрядки негативних емоцій, уміння захищатись від некоректних співрозмовників, постановку питань і відповідей на них, техніку заперечення доказів, уміння уважно слухати, використання безконфліктного спілкування зі співрозмовником.

Розглянемо тепер існуючі підходи до розробки структури культури професійного спілкування.

Так, науковий підхід Т. С. Гриценко до виділення компонентів структури культури професійного спілкування педагога близький до точки зору 1.1. Тимченко щодо компонентів комунікативної культури. Вказана структура, як зазначає Т.С.Гриценко, має два компоненти, а саме: культура мовлення та мовленнєвий етикет. У свою чергу, ці складники до своєї структури включають певні елементи. Дослідниця, без будь-яких обґрунтувань, відносить педагогічний такт до структури вказаної культури.

Р.М.Фатихова підкреслює, що культура педагогічного спілкування - системне, багаторівневе та багатофункціональне утворення. Вона зберігає всі характеристики категорії спілкування, які забарвлюються специфікою педагогічної діяльності . Відповідно до виділених Г.М. Андреєвою трьох сторін спілкування (комунікативна, перцептивна, інтерактивна), Р.М.Фатихова в культурі педагогічного спілкування як системі виділяє комунікативний, перцептивний та інтерактивний структурні компоненти. Водночас, як підкреслює дослідниця, вказана культура має наступні функціональні компоненти: когнітивний (пізнання іншого і самого себе), афективний (забезпечення формування й розвиток емоційних станів людини у всіх ситуаціях педагогічного спілкування), регулятивний (організація спільної діяльності учнів, формування й розвиток міжособистісних стосунків між ними) .

Певною мірою близьким до точки зору Р.М.Фатихової є науковий підхід І.І.Комарової щодо розуміння структури вказаної культури.

На основі особистісного підходу І. І.Комарова у культурі педагогічного спілкування виділяє два якісно своєрідні аспекти, а саме: зовнішній - операційно-дійовий і внутрішній - ціннісно-орієнтаційний, який відіграє визначальну роль щодо першого . Ціннісно-орієнтаційний аспект містить провідні професійно-ціннісні орієнтації та установки вчителя, які надають ситуаціям педагогічної взаємодії певного особистісного смислу, визначають спрямованість педагогічного спілкування, вибір відповідних способів і прийомів виховного впливу на учнів. Операційно-дійовий аспект культури педагогічного спілкування, в дослідженні І. І. Комарової включає перцептивні, інтерактивні та комунікативні вміння, вербальні та невербальні засоби спілкування вчителя з учнями .

На особливу увагу заслуговує системне дослідження культури спілкування педагога, яке здійснив Д.І.Балдинюк. У структурі вказаної культури він виділяє цілеспрямовану і реалізуючу підсистеми суб' єкта спілкування, які складаються з блоків мотивації, орієнтації, виконання, регуляції й зворотного зв'язку. У свою чергу, як підкреслює дослідник, кожний із блоків - складна функціональна система, яка має подвійну спрямованість (на іншого та на себе як на "іншого"). Перших два блоки забезпечують функціонування цілеспрямовуючої підсистеми, а інші - реалізуючої підсистеми. Як підкреслює Д. І. Балдинюк, розроблена ним модель структури культури спілкування педагога дозволяє зрозуміти динаміку комунікацій і потенцій особистості педагога як суб'єктивних основ діяльності спілкування.

З огляду на викладене, необхідно також розглянути існуючі підходи до вирізнення компонентів структури культури мовленнєвого спілкування. Так, у дисертаційному дослідженні С. К. Хаджирадєвої вказана культура розглядається як полі функціональне утворення, яке включає: правильність мовлення (відповідність нормам літературної мови з точки зору граматики, словоутворення, орфоепії, фонетики), його комунікативну доцільність (оцінка відповідності мовлення того, хто говорить мовленнєвій ситуації); комунікативні якості мовлення (точність, виразність, багатство, методичність, ясність), мовленнєвий етикет (лексичний набір формул мовленнєвого етикету, "розгортання" формул мовленнєвого етикету шляхом звернень і мотивації; правила і норми використання невербальних засобів спілкування в комунікативній діяльності), невербальні засоби спілкування (паралінгвістичні, екстралінгвістичні, невербальна поведінка) .

Розробка структури культури професійного спілкування менеджера невиробничої сфери знайшла відображення у дисертаційному дослідженні В.А.Лівенцової. Дослідження вказаної структури здійснено в контексті особистісного підходу і її підструктурами визначено особистісну й поведінкову (операційно-дієву). Перша з вказаних підструктур включає мотиваційно-ціннісні установки, професійні орієнтації менеджера, які визначають спрямованість його спілкування, вибір тих чи інших способів взаємодії зі співробітниками. У поведінковій (операційно- дієвій) підструктурі вказаної культури, відповідно до трьох компонентів структури спілкування, які вирізнені Г.М.Андреєвою, В.А.Лівенцова виділяє перцептивний (уміння об' єктивно сприймати і правильно розуміти партнера зі спілкування), комунікативний (висока комунікативна культура, тобто культура мовлення і слухання), інтерактивний (уміння будувати відносини з будь-яким партнером, домагатися ефективної взаємодії на основі спільних інтересів) компоненти.

У дисертаційному дослідженні П. П. Скляра структура культури професійного спілкування керівника включає такі складники: особисті якості та техніку спілкування. У свою чергу, до структури вказаної техніки слід відносити