УДК 050:(008+7)

Петренко Ольга Миколаївна, докторант Київського національного університету культури і мистецтв, кандидат мистецтвознавства, доцент, член Національної спілки композиторів України. Досліджує проблему історико-культурного розвитку Північного Причорномор'я, зокрема театрально-мистецьке життя півдня України

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ТЕАТРАЛЬНОГО ЖИТТЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

У статті розглядаються різні напрямки театрального життя на півдні України у XIX - на початку XX століття. Ставиться проблема їх аналізу як культурно-історичної цілісності. Розкриваються змістовні аспекти провідних напрямків театрального життя регіону.

The Article is dedicated to different trends in theatre life in the South of Ukraine in 19th century and in the beginning of 20th century. The article states a problem of their analysis as historical and cultural integrity. Substantial aspects of major trends of theatre life of the region are revealed.

Театрально-мистецьке життя півдня України, історія якого налічує майже два століття, на сьогодні потребує осмислення з позицій розуміння його як культурної цілісності. На фундаменті, закладеному у ХІХ столітті, зростала своєрідна театральна культура, еволюційний розвиток якої поступово вів до якісних змін, до появи нових цінностей. Тематика, пов' язана з історією театру в Одесі, Миколаєві, знайшла свого часу відображення у монографічних виданнях В.Голоти [1], Р.Розенберг [5], І.Давидової [2]. Важливі свідоцтва про становлення театральної культури на півдні України зустрічаються у статтях сучасних краєзнавців (4). Багато неопрацьованого матеріалу зосереджено у періодичних виданнях ХІХ - поч. ХХ ст., - газетах і журналах, які виходили у регіоні й висвітлювали питання мистецького життя (газети "Николаевский вестник", "Южанин", "Одеський листок" тощо). Цінний фактологічний матеріал є в архівах, який поки що не увійшов у науковий обіг, зокрема "Стислий літопис театрального життя міста Миколаєва" Г.Дерябіна, що зберігається у ДАМО [3]. У той самий час залишається невирішеною проблема дослідження театрального життя у регіоні як історико-культурної цілісності в її еволюційному розвитку, де поєдналися різні етнонаціональні та мистецькі традиції, знайшли втілення різноманітні культурні контакти, це обумовило мету даної статі. Відповідно сформулювалися завдання:

посилаючись на історико-бібліографічний матеріал, виокремити провідні та маргінальні напрямки розвитку етнонаціональних форм театрального життя в регіоні,

позначити основний зміст цих напрямків, складовими якого є видові, стильові та жанрові характеристики, а носіями - конкретні особистості: актори, режисери, антрепренери, драматурги, композитори.

Історико-культурні особливості розвитку театрального життя на півдні тодішньої Російської імперії у ХІХ - на початку ХХ ст. обумовлювались багатоетнічним складом населення. Театральні традиції різних національних культур розвивались у нових соціально-історичних умовах, порівняно з іншими регіонами. Вільна торгівля, міцні зв'язки зі світом, державна підтримка переселенців-іноземців й т.ін. обумовлювали зростання міст, не тільки Одеси, але й Миколаєва, Херсона, де театральне середовище ставало важливим чинником мистецького спілкування. Провідними видами його визначилися музичний (опера, водевіль, музична драма і комедія, згодом -оперета, дивертисмент) та драматичний (трагедія, комедія, драма, фарс

тощо) театри.

Найбільш яскраво поліфонія театрального життя знайшла прояв в Одесі - культурному центрі регіону, де протягом ХІХ століття розвивались у співіснуванні та певних взаємовпливах італійська опера, російська драма, згодом - російська опера, український музично- драматичний театр, оперета тощо. Маргінального значення набули польська, німецька, єврейська, деякі інші етнокультурні форми театрального життя.

Протягом ХІХ ст. (з 1810 р.) вагомим чинником мистецького життя Одеси стає постійно діюча італійська опера (з перервою від 1873 до 1887 р.), вистави якої завжди йшли мовою оригіналу. Історія італійської опери в Одесі свідчить, що вона набула великої популярності у місті, репрезентувала за сторічний термін свого існування у місті мистецькі здобутки світового рівня, знайомила жителів міста і гостей з провідними художніми течіями - романтизмом, реалізмом, веризмом - у кращих зразках. Репертуар італійських труп в Одесі був широким і різножанровим, до нього входили твори Д.Россіні ("Сорока-воровка", "Семирамида" "Італійці в Алжирі", "Севільський цірульник"), В.Беллині ("Норма"), Г.Доніцетті ("Фуріозі"), Д.Чимарозі ("Таємний шлюб"). Відомий в Європі композитор Г. Доніцетті намагався приїхати до Одеси, але "замість нього прибув композитор Л.Джервазі зі своєю оперною трупою й надовго залишився у місті, диригував оперними спектаклями, займався викладацькою діяльністю" [5, с. 20]. Репертуар італійської опери в Одесі постійно поновлювався. Жителі міста були у курсі справ італійської композиторської оперної школи. Так, 40-і роки ХІХ ст. стали періодом знайомства з геніальними операми Д. Верді, проте справжнє визнання твори генія італійської музики здобули тільки після постановок у місті " Ломбардців" та "Ернані" (1845 рік).

Італійська опера підтримувала мовно- культурне середовище міста, де мова італійців вивчалася як обов'язкова у Рішельєвському ліцеї, у всіх приватних жіночих навчальних закладах, була поширена у побуті. Італійська опера знайомила жителів міста з провідними в Європі виконавцями-співцями, які протягом ХІХ століття відвідували Одесу, працювали тривалий час на сцені Міського театру. Так, у 20-30-ті роки ХІХ ст. це - примадонни Мориконі, Тасистро Аматі, Ринальді, Арригі, Сеччі-Корсі, Бессаджіо, Ж. та Т. Бромбіллі, Каталані (остання співала у відомому міланському театрі "Ла Скала", керувала італійською оперою у Парижі). З 1837 по 1849 рік в Одеській опері працював відомий співак Джузеппе Марині разом з співачками Скалезе, Грамалья, які згодом отримали визнання у себе на батьківщині на сцені "Ла Скала" (1, с. 24). У середині століття в Одесі