УДК 930-85 (510)

Авдєєв І.О., Національний інститут освіти Міністерства освіти Республіки Білорусь

Традиційна конфуціанська політична культура Давнього Китаю

Стаття являє собою намагання виявлення і аналізу політичного та економічного в конфуціанстві, а також процесу трансформації і синтезу основних концепцій про управління державою цих давньокитайських учінь.

The article presents the attempt of discovering and analyze ofpolitical and economical in confut- sianism and process of transformation and synthesis of basic conception about management with state of these ancient Chinese doctrine.

Актуальність. Усе зростаючий вплив Китаю у світовій політиці викликає потребу усвідомлення і усебічного вивчення результатів його суспільного розвитку науковою елітою і неминуче активізує обговорення ролі китайської цивілізації у світових процесах. Економічна і культурна глобальна інтеграція, практична потреба прогнозування

геополітичного розвитку Китаю настійно вимагають глибокого вивчення всіх складових соціально-політичну сферу аспектів, домінантою яких є політична культура Китаю - одна з найважливіших характеристик культури як цілісності. Суспільний розвиток ставить перед фахівцями будь-якого профілю із усією складністю завдання вивчення потенціалу національних духовних культур з метою прагматичного його використання в рішенні універсальних проблем сучасності. Політичні ідеали, що висувалися конфуціанською школою філософської думки, уплинули на розвиток країни зі стародавності і дотепер.

Огляд останніх публікацій і досліджень. Більшість китаєзнавців торкалися у своїх дослідженнях проблеми традиційної політичної культури. Філософський і ідеологічний аспекти цього явища представлені в роботах

Н.И.Конрада, А.А.Петрова, С.Л.Тихвинського, М.Л.Титаренко, Л.С.Переломова, В.Г.Бурова,

С.Мартинова, В.В.Малявіна, А.И.Кобзева,

Ф.Феоктистова, П.М.Кожина, К.Тертицкого. Великий внесок у розробку генезису цієї проблеми внесли М.В.Гаків, Н.Н.Чебоксаров, М.В.Сафронов, Л.С.Переломів. У середовищі китайських вчених інтерес до дослідження теорії політичного життя Китаю актуалізувався в зв'язку з початком реформ (80-і роки XX в.). У роботах Чжан Шаохуа, Оу Янцзина, Чжао Чженфена, Чжу Хуанхе, Лі Чуаньчжу, Чжан Канчжи, У Сюешена, Чжан Ююе, Ши Сяочуна, Ван Панцзо [1] вивчається аналог загального системно-цілісного зображення політичного життя і політичної культури Китаю. У руслі західних традицій політична культура розробляється в Лабораторії вивчення політичних систем і їхніх змін Тайванського університету [2]. Дослідники конфуціанського вчення відзначають неоднозначність і суперечливість оцінок творчості Конфуція. Аналіз проблем політичної культури в закордонній, вітчизняній і китайській науковій літературі дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на достатню розробленість теорії політичної культури, проблемне поле її не вичерпане. Політична культура, яка розглядається вченими з точки зору владних відносин" характеризується методами керування системою, прийняття і здійснення політичних рішень, взаємодії з іншими політичними системами й інститутами, регулюванням соціально-політичних

конфліктів, типом електорального процесу (форми і методи організації виборів), способами захисту національних інтересів і т.д.

Ціль. Аналіз традиційної конфуціанської форми політичної й економічної культури Древнього Китаю.

Виклад основного матеріалу. Політична культура Древнього Китаю постає перед дослідником у формі текстів [3]. Розглянемо конфуціанські політичні ідеали,

реконструюючи їх з міркувань Конфуція (трактати "Лунь-юй"[4] "Бесіди і судження" і "Лі цзи" [5] "Про правила поведінки").

Конфуцій додержується думки, що правителю необхідно поважати народ, піклуватися про нього, уміло використовувати його мудрість, силу, пильність, мужність. Можлива помірна експлуатація народу, вимога виконання правил поведінки Лі. Однак народ спочатку треба зробити багатим, а потім виховувати його. Джерело слухняності народу - почуття сорому за скоєний злочин, а не страх перед покаранням. Правила поведінки сприймаються народом усвідомлено, народ довіряє правителю.

Народу корисне засвоєння національної духовної культури, вивчення літературних пам'яток. Теоретично усім відкритий шлях до самовдосконалення, освіти і чиновницьких посадах. Хлібороби є вільні в їхній трудовій діяльності, їхньому досвіду і мудрості можна довіряти.

Громада має свої органи самоврядування, самостійно розбирає сварки і позови між общинниками. У суспільстві панує щастя, спокій, статок, дружелюбність. Громада вже давно культивувала такі духовні цінності, як почуття обов' язку, синовня шанобливість, людинолюбство і т.д. Ці цінності з'явилися задовго до того, як Конфуцій збагатив ними своє вчення [6].

Конфуцій не був прихильником агресивної зовнішньої політики. Він вважав, що коли у державі панує гармонія, то "людей, що живуть далеко і не підкоряються можна було б завоювати за допомогою освіченості і моралі. Якби їх удалося завоювати, серед них запанував би мир" [7].

Досягнення політичних ідеалів, за Конфуцієм, повинне привести суспільство в ідеальний стан. Конфуцій вважав, що таке вже існувало в стародавності і знову виникне у віддаленому майбутньому, коли буде побудоване Датун - суспільство Великого єднання. На шляху до нього необхідно побудувати в доступному для огляду майбутньому ще одне, мов би проміжне суспільство, де вже будуть частково реалізовані цілі Великого єднання. Це суспільство Конфуцій назвав Сяокан (суспільство Малого благоденства). Ці дві утопії вперше зафіксовані в трактаті "Лі Цзи".

Суспільство Датун описується в такий спосіб: "Коли йшли по великому Шляху, Піднебесна належала всім, (для керування) обирали мудрих і здібних, учили вірності, удосконалювалися в дружелюбності.

Тому рідними людині були не тільки її родичі, а дітьми - не тільки її діти. Старі мали піклування, зрілі люди - застосування, юні - виховання. Усі бобирі, удови, сироти, самотні, убогі і хворі були доглянуті. Своя доля була в чоловіка, свій притулок - у жінки.

Нетерпимим (вважалося) тоді залишати добро на землі, але і не повинно було накопичувати його у себе; нестерпно було не дати силам виходу, але і не годилося (працювати) тільки для себе. З цієї причини не виникали