Суспільство Сяокан Конфуцій уявляє собі так: "Дороговказними нитками стали ритуал і обов' язок. З їхньою допомогою упорядковують (відносини) государя і підданих, зв'язують родинними почуттями батьків і дітей, дружелюбністю - братів, згодою - чоловіків. З їхньою допомогою встановлюють порядок, призначають границі земель і громад, звеличують мужніх і розумних, наділяють людини заслугами. Їх використовують у своїх задумах, заради них піднімуть зброю. Відповідно до них обиралися (на царство) Юй і Тан, Вэнь-ван і У-ван, Чэн-ван і Чжоу-гун. Серед цих шістьох і 92 шляхетних чоловіків не було ні одного, хто б не шанував ритуал. З ним звіряли вони свою справедливість, на ньому будували свою вірність, перевіряли провину, узаконювали людинолюбство, учили поступливості, виявляючи тим самим народу своя сталість. Якщо хто не дотримувався його, він втратив би свій престол, тому що люди вважали би його сущим нещастям. Усе це називається Малим благоденством" [9].

Для розуміння природи "владних відносин", що є проявом специфіки відповідних відносин між елементами політичної системи китайського суспільства, необхідно розглянути існуючі представлення про владу.

Думка про суперечливу подвійність влади проходить через усі теоретичні міркування про її природу в історії китайської політичної думки. Конфуцій звертав увагу на божественну і природну сторони походження влади і її необхідності як регулятора відносин панування і підпорядкування між керуючими і керованими.

Конфуцій, традиціоналистські дотримуючись розуміння влади як "веління Неба" і його встановлень, дає їй патриархально- патерналистське трактування, уподібнюючи ієрархічну владу імператора - батьківській влади старшого, глави родини, роду над молодшими його членами.

Подальший розвиток політичної думки древнього Китаю зв'язаний з конфуціанською моделлю державного керування. Ханьскі імператори запозичали багатий управлінський досвід політичної культури своїх попередників. Система політичного керування ханьскої імперії будувалася на підставі трансформованих цінностей і уявлень, розроблених багатьма філософськими школами періодів Чуньцю-Чжаньго (VIII - III вв. до н.е.). Але традиція звертання до стародавності, до Конфуція, згодом стала основним змістом політичної культури, частиною політичного мислення будь-якого китайського суспільства, роблячи сильний вплив на свідомість і поводження субєктів і об' єктів китайської політики.

Соціальні утопії Конфуція зробили великий вплив на розвиток політичної культури Китаю, особливо в ХІХ-ХХ вв., коли до ідеї Датун і Сяокан зверталися, творчо розвиваючи її, самі різні мислителі і політичні діячі - Кан Ю-вэй, Сунь Ятсен, Мао Цзэдун, Чан Кай-ши, Дэн Сяопін. Доля будь-якої політичної програми визначається, насамперед, тим, наскільки вона враховує зміни, що відбуваються в житті країни, а також реальні шляху намічені для зміцнення становища правителя і держави в цілому [10].

Створення в сучасному виді теорії Датун традиційно зв'язане з ім'ям Кан Ю-вэя і його учнів Лян Ци-чао і Тань Си-туна - яскравих діячів т.зв. епохи "100 днів Гуан-сюя". Під впливом еволюціонізму, зазначеного нами вище, Кан Ю-вэй інтерпретував ідеї про Золоте століття стародавності як вчення про поступальний історичний розвиток - від хаосу й занепаду (цзюй-луанъ) через "рівновагу, що піднімається," (шэн-пин) до Великого Спокою (тай-пин). Здійснивши космологічну реконструкцію, він звернув Датун у далеке майбутнє з минулого, де воно і знаходилося з часів Конфуція [11]. Кан Ю-вэй прийшов до думки про рівність і братерство всіх народів, до ідеї створення світу радості на землі і переконанню в цілеспрямованому русі людства до світлого майбутнього. Кан Ю-вэй у своєму вченні розробив чотири ідеали (Лі сян) світу Датун: 1. Ідеал держави, 2. Ідеал родини, 3. Ідеал суспільства, 4. Ідеал духовного світу людини. У світі Да тун усуспільнення переслідувало дві основні цілі: по-перше, досягнення загальної рівності і ліквідація економічної конкуренції; по-друге, — забезпечення нагромаджень з метою справедливого оподатковування [12].

Кінцевий політичний ідеал Чан Кай-ши вбачав у главі "Ли-юнь" древнього трактату "Лі-цзі". Саме в Датун містяться практичне рішення цілей Трьох Народних принципів, тобто ідеали, реалізувати які прагне Китай. Всі успіхи в економічному будівництві в Китаї Чан Кай-ши відносив на рахунок держави й уряду: по-перше, розвиток інфраструктури - будівництва нових залізничних магістралей і шосейних доріг, а також створення сучасної фінансової і грошово-монетарної систем [13].

Висуваючи програму соціально-економічних перетворень і прагнучи сформулювати довгострокову мету цих перетворень, керівництво КПК на чолі з Дэн Сяопіном звернулося до конфуціанського поняття "Сяокан". Досягнення Сяокан розуміється як створення до кінця ХХ століття суспільства зі средньозаможним рівнем життя (800 - 1000 доларів США валового національного продукту в перерахуванні на душу населення) [14]. Л. С. Переломів пише в цьому зв'язку: "Концепція Конфуція про ідеальний державний устрій (суспільство "Сяокан") узята як символ побудови соціалізму з китайською специфікою" [15].

До числа найважливіших і актуальних положень традиційної' конфуціанської політичної культури китайські і закордонні дослідники відносять підтримку порядку і стабільності в суспільстві, забезпечення вертикальної ієрархічної підпорядкованості і горизонтального взаємозв'язку інституціональних структур і підсистем політичної системи і т.д. Функціональний зміст політичної культури в підсумку спрямовано на підтримку порядку і стабільності в суспільстві і гармонічні взаємини суспільства і природи.

Політичні ідеали конфуціанства мали своїх прихильників і супротивників протягом усієї наступної історії Китаю, оскільки вчення мало і сильні і слабкі боки. Деякі учені визнають конфуціанство ідеологічним фундаментом сучасної політичної культури, антидемократичної