1. Петров В. Я. Походження українського народу. Київ, 1992. С. 12.

2. Там само. С. 25.

служать інтер'єр, посуд та інші речі. Характерно, що навіть великої місткості посуд для господарства обов'язково прикрашався орнаментом, певними символами.

Трипільські поселення розташовані були переважно в долинах річок, на схилах плато. Вони складалися з десятків і навіть сотень жител-поселень, розміщених по колу. Населення в них досягало 10 тисяч. Пізньотрипільські поселення укріплювалися валами й ровами.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-городні культури, відомі в Україні. Землю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше ралом. Борошно одержували за допомогою кам'яних зернотерок (жорен), жали збіжжя кістяними або крем'яними серпами. Розводили худобу, розвивалось общинне ремесло. Використовували й штучні матеріали — кераміку, мідь, шліфували камінь. Виготовляли луки й стріли, майстрували з дерева човни. Допоміжні галузі господарства — мисливство, рибальство, збиральництво.

Усе це віддзеркалилося в образах і культових ритуалах. В мистецтві Трипілля панує культ сонця, торжества світла й дерева життя, яскравих кольорів-символів. У ритуальні ж моління вплетені елементи художності у вигляді фігурок людей і тварин, пов'язаних з культами родючості в широкому значенні. З ідеєю збереження домашнього добробуту пов'язані поховання людей у житлах або ж на території поселення.

Ритмізована по колу забудова поселень, що наближається до протоміст, культ жінки-породіллі, спільне господарювання великими сім'ями-родами, пізньотрипільські поховальні пам'ятки свідчать про започаткування розвинутих елементів культури, які знайшли своє продовження в наступних археологічних культурах.

Трипільці вели жвавий обмін з віддаленими південними регіонами — Трансільванією, Балканами, Кавказом. Звідти вони отримували метал (мідь), з якого вироблялися знаряддя праці, прикраси способом холодного та гарячого кування, зварювання, лиття. З рослинних волокон, вовни виготовляли нитки для прядіння й ткацтва (веретено, верстат), оброблялися кожі для одягу, взуття та прикрас. Усе це — результат неабиякої праці, винахідливості в суспільно-родовій влаштованості життя серед щедрої, хоч і суворої природи. Але ще суворішим виявилося нашестя інших, експансивніших племен-завойовників. Очевидно, Трипільська культура не змогла себе захистити після 1500-річного становлення й розквіту.

Рекомендована література:

1. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.

2. Барокко в славянских культурах. Москва, 1992.

3. Голубенко Петро. Україна і Росія: У світі культурних взаємин. Київ, 1993.

4. Грушевський М. С. Культурно-національний рух на Україні в XVI—XVII віці // Духовна Україна: Збірка творів. Київ, 1994.

5. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. Санкт-Петербург, 1995.

6. Драгоманов М. П. Вибране. Київ, 1991.

7. Енциклопедія українознавства: Репринтне відтворення

8. видання 1949 р. Київ, 1995.

9. Культура и обшественная мысль славянских и балканских народов в XVIII веке // История Європы в 8 т. Москва, 1994. Т. 4.

10. Культура українського народу. Київ, 1994.

11. Литература и культура Древней Руси. Москва, 1994.

12. Леонтьев К. Н. Восток, Россия и славянство. Москва, 1996.

13. Мыльников А. С. Картина славянского мира: вигляд из Восточной Европы. Санкт-Петербург, 1999.

14. Огієнко І.І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. Київ, 1991.

15. Огієнко І. І. Історія української літературної мови. Київ, 1995.

16. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. Київ, 1993.

17. Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1971.

18. Січинський В. Ю. Чужинці про Україну. Київ, 1992.

19. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Київ, 1993.

20. Топоров В. Н. Предистория литературы у славян. Москва, 1998.

21. Українська культура: історія і сучасність. Львів, 1994.

22. Уханова Е. В. У истоков славянской письменности. Москва, 1998.