Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Американська культура та здобуття державної незалежності США

Американська культура та здобуття державної незалежності США

Народження нової держави, яка згодом відіграватиме одну з головних ролей у світовому культурно-історичному процесі, відбувалося за нехарактерних, відмінних від західноєвропейських умов. Соціальний, економічний, культурний час, неначе спресований на новій землі, об'єднав у містку панораму перемоги та поразки визвольного руху, досягнення й компроміси соціально-економічного й духовного прогресу, який вимагав революційного розвитку подій та збройного захисту від внутрішніх і зовнішніх супротивників. Не випадково саме цей бурхливий, неоднозначний у своїх проявах, революційний час представив світовій культурі складне, багатолике дитя — американську націю, процес формування якої охопив кілька десятиліть до та після здобуття американськими колоніями державної незалежності.

До часу воєнно-революційних подій 1775—1783 років населення англійських колоній (чисельністю близько 3 млн чоловік) не було згуртованою спільнотою. Запільні традиції власна матеріальна й духовна культура перебували в процесі зародження. Утвердження буржуазного напряму їхнього розвитку не потребувало значних зусиль (як, наприклад, у країнах Західної Європи) для руйнування середньовічних інституцій, бо від самого початку існування північноамериканських колоній вони мали по суті буржуазний характер. Це зовсім не означає, що імпортований з Англії феодалізм не був серйозною перешкодою на шляху соціально-економічного прогресу. Не оформившися в єдину систему, не набувши через несприятливі для нього історичні й географічні умови повсюдного поширення, феодалізм як соціальна тенденція протягом певного періоду все ж таки був реальною альтернативою буржуазного розвитку в Америці. Два століття революційного періоду, конфліктність подій визвольного руху 1763—1775 років підтверджують це.

Почавшися збройним повстанням у Лексингтоні Й Конкорді (квітень-травень 1775 р.) та закінчившися 3 вересня 1783 року переможним укладенням мирного договору з Англією, революційна війна колоній за незалежність була разом з тим і широкомасштабною громадянською війною, у якій брали участь практично всі верстви населення. Своєрідність ситуації полягала в тому, що серед американського населення, яке завжди вирізнялося соціальною строкатістю, "мобільністю" соціальних груп, у процесі розвитку визвольного руху та антибританських революційних подій відбулося значне розмежування не лише між класами та соціальними верствами, а й усередині них. Причиною цього стали різні погляди на ті економічні й політичні вигоди, які завжди існували паралельно з патріотичними спонуками.

Основна найбільш радикальна й активна сила табору
патріотів (вігів) об'єднала ремісників, дрібну міську буржуазію, багатьох фермерів. Ця група склала головну силу американської революції. Саме "ініціатива знизу", політична активність народних мас, із яких формувалися в основному загони
добровольців, міліцейських частин, а потім і регулярної армії
(створена 14 червня 1775 р.), мала вирішальний вплив на
розвиток революційних подій, на демократичні перетворення
внутрішнього життя американської держави післяреволюційного періоду.
Природно, зростання-політичної активності народних мас, "жахи неконтрольованої демократії" позначилися на поглядах і тактиці панівних класів. У складній, динамічній ситуації соціально-політичних конфліктів визвольного руху, війни за незалежність і післявоєнного періоду колоніальна еліта вміло зберегла за собою керівну роль і державний контроль. Тактика поступок, лавірування й компромісу до-помогла американській буржуазії, яка об'єдналася із земельною аристократією, досить успішно використати політичну, соціально-економічну та культурну ситуацію у власних інтересах, її представники утворили комісії з підготовки Декларації про незалежність (Т. Джефферсон, Б. Франклін, Дж. Адамс, Р. Шерман, Р. Лівінґстон), "Статей конфедерації" (голова — Дж. Дікінс) та федеральної конституції 1787року (Дж. Медісон, А. Гамільтон, Дж. Джей та інші). Зміцнення незалежного державного устрою США, мобілізація матеріальних і людських ресурсів для успішного розвитку капіталізму, підтримка внутрішнього правопорядку, формування системи гарантій буржуазних свобод і захисту власності потребували єдиної мідної централізованої федеральної влади, відповідної форми керування й нового законодавства.

Декларація про незалежність — один з найважливіших документів американської історії, який знаменував початок нового етапу її розвитку. Декларація віддзеркалювала філософію нової епохи та народженої нації. Вона була логічним узагальненням півторастолітнього досвіду політико-економічного життя американських колоній, демократичних традицій, які склалися за цей період і потребували свого продовження.

Багато положень цього документа сформульовано згідно з філософськими поглядами її автора — Томаса Джефферсона, які розвивалися в напрямі ідей античних авторів, філософів Просвітництва, зокрема вчення Дж. Локка. Для американців узагалі характерні прагнення віднайти корені своєї молодої культури в історичній давнині. В пошуках спадкоємності вони заглиблювалися в історію давніх римлян, використовували їхню термінологію та аргументацію. Так з'явилася назва верхньої палати конгресу — сенат; Капітолій та Білий дім збудовані відповідно до римських архітектурних форм, навіть текст девізу "З багатьох — єдине" на великій печатці запозичено з твору Цицерона.

Декларація, проголошуючи незалежність і свободу колоній — Сполучених Штатів Америки, закликала до боротьби з феодально-монархічними порядками, обґрунтувала основу державного устрою - принципи народного суверенітету. Це був перший в історії документ, в якому невід'ємним правом людини затверджувалося право на життя свободу та прагнення щастя. Таке формулювання відрізнялося від тези Дж. Локка про природні людські права, де "прагнення щастя" замінило "власність". Проголошувалася рівність людей, яка була .надана Богом. Природним також визнавалося право на революцію, на скинення уряду, який узурповує владу та стає на шлях необмеженого деспотизму. Народ розглядався не лише як об'єкт, а й як суб'єкт влади, як захисник демократичних свобод. Ідея стала популярнішою в широких колах населення після появи політичного памфлету Т. Мейна "Здоровий глузд".

Ідеологія Просвітництва була могутнім стимулом розвитку культури, національної самосвідомості. Характерне з часів заснування перших колоній переконання у винятковості шляхів суспільно-історичного розвитку Америки та її ролі у світовій історії в період завоювання незалежності міфологізувалося в народній свідомості в образі нової держави-республіки — великого експерименту, який утілить надії всього людства про досконале, вільне й справедливе суспільство, кульмінаційного пункту біблійного "виходу". У вирішальний період американської історії знову далася взнаки релігійна зорієнтованість масової політичної свідомості.

Цьому сприяв процес лібералізації протестантизму, розмивання його теологічних основ, "заземленість" американської релігії.

Політична емансипація не зменшувала релігійність американця. Більше того, успішне завершення революції посилило вплив провіденціалістської ідеології. Стійкість такого впливу зумовлювалася специфікою політичних позицій релігії. Протестантизм превалював, але не був офіційно панівним. Відокремлена від держави (згідно із соціальними настановами Просвітництва) церква не оформилася в особливий орган політичної влади. Релігії надавалася форма особистої справи. Не маючи "власних політичних інтересів", протестантизм спільно з Просвітництвом став формівним ідейно-психологічним елементом американської соціально-політичної культури, до якого апелюють і прогресивні, і реакційні сили. Цьому сприяла наявність як кальвіністської ортодоксії, так і ліберальних форм протестантизму. Не випадково затвердження основ буржуазної революції не супроводжувалося антиклерикальним рухом, і секуляризація суспільно-політичної культури обмежувалася реформаторськими, релігійно-оновлювальними процесами. Революція, становлення американської державності релігійно санкціонувалися, відбувалися за активної участі церковних деномінацій. Провідники нової культури широко використовували звичну для масової свідомості риторику.

Ідеологи молодої американської буржуазії, використовуючи просвітницький ідеал "нової людини", вірячи в розум як засіб удосконалення суспільства та його громадян, запропонували розглядати окремого індивіда як самостійну сощально-економічну одиницю. Найкращою формою само-становлення вважалося надання людині більшої свободи для реалізації дій, які диктуються її розумом. Бо ніхто, крім самої людини, не знає, щб для неї — добро, а що — ні. "Право на щастя" кожного, залежність фізичного і психічного стану всієї нації від самоствердження кожного індивіда, його сумління, турботи про себе, про власні цілі стає своєрідною "філософією життя" американців. Індивідуалізм за своїм виникненням не є американським діти щем. Його корені заглиблюються в європейську, зокрема англійську (Хартія прав свободи, XVII ст.), культуру. Але віра в силу індивідуальності, визнання права на щастя за кожною людиною, взаємозалежність свободи й відповідальності індивіда як самостійної особи — прерогатива американської нації. Самовизначення, самоздійснення усвідомлюється не лише як право, але і як обов'язок. Це стосується всіх. Незалежно від сфери діяльності — економічної, художньої чи іншої — у всьому має віддзеркалюватися індивідуальність. Можливий крайній індивідуалізм стримується утвердженням суспільного стандарту "корисного громадянина", особисті успіхи якого мають бути співмірними з обов'язками перед суспільством, де свобода є передусім рівністю можливостей. Сформовані наприкінці XVIII століття, ці ідеї стали одними з основних компонентів культури національної самосвідомості американців. День прийняття Декларації про незалежність — 4 липня 1776 року — став національним святом американського народу.

Декларовані принципи буржуазної демократії, успіх революційних перетворень відповідали інтересам широких верств населення Америки, в тому числі й національної буржуазії, яка в союзі з плантаторами закріпила свої позиції на чолі нової держави — Сполучених Штатів Америки.

Встановлення соціально-політичної та економічної стабільності вимагало прогресивних змін політико-правової системи керування, на яку спиралася місцева й центральна влада. У кожному штаті була прийнята власна конституція більш-менш демократична залежно від внутрішньої ситуації!

У зміцненні конституційних засад, які б гарантували стабільність владних структур і захищали буржуазні права й свободи, були заінтересовані як консервативно зорієнтовані політичні діячі, так і представники буржуазно-демократичних кіл. І перші, і другі хотіли мати сильну


Сторінки: 1 2