східних і південно-східних штатів (делаварів, семінолів, чироків та інших) у резервації на заході Міссурі зі 125 тис. аборигенів, які жили на цих землях на початку 20-х років XIX століття, в середині 40-х років залишилося менш як 30 тис. Величезні території залучалися до світової системи капіталістичного господарства й буржуазно-демократичних відносин. Ідеологічним обґрунтуванням територіальної експансії США були концепції, закладені в доктрині Монро, а також теорія "визначення долі" (Manifest Desting). Остання утверджувала особливу роль США як великої держави в Західній півкулі, обраність американського народу, в руках якого — слава людської природи і якому призначена місія поширення демократії та її благодіянь на території всього континенту. Але ця місія здійснювалася дуже часто шляхом дипломатичного тиску, організації заколотів, провокацій (Техас, Ореґон), воєн (захоплення Каліфорнії та Нової Мексики), підкупу, обману (переміщення індіанців). Позірно зберігалася видимість договірних і патерналістських стосунків з аборигенами, наголошувалося на миролюбності політики США та вимушеності війни з Мексикою, що нібито обмежувала права й свободи англоамериканського населення, захист інтересів якого — обов'язок і честь США. Ентузіазм усвідомлення національної унікальності, як крайній прояв, обернувся переродженням націонал-патріотизму в шовінізм.
Незважаючи на поширення в американському суспільстві націонал-патріотичних настроїв, зовнішньополітичні дії уряду не знайшли значної підтримки. Навпаки, активізується пацифістський рух. Зокрема, створюється Американське товариство захисту миру. Серед супротивників анексії Техасу, а потім і війни з Мексикою — представники різних суспільних верств і політичних кіл: частина буржуазії, робітники, більшість віґів, квакери, конгрегаціоністи. Анти-воєнна пропаганда велася багатьма відомими суспільними й культурними діячами Америки. Серед них — письменники М. Фуллер та Г. Мелвіпл, поет Дж. Р. Лоуелл, філософи та публіцисти Г. Д Торо, Р. В. Емерсон, керівники аболіціоністського руху В. Л. Ґаррісон та Ф. Дуґлас, теолог та проповідник В. Е. Чаннінґ.
У демократичних колах поширюються аболіціоністські настрої. З'являються такі твори, як романи Р. Ґілдред "Білий раб, або Нотатки втікача" та Г. Бічер-Стоу "Хатина дядька Тома", робота Г Гетера "Неминуча криза Півдня", памфлет "Деспотизм в Америці" Ф. Дугласа. Поряд з моральним засудженням рабства, яскравим, достовірним художнім описом потворності цієї "особливої інституції" доводиться необхідність як ідейної, так і революційної антирабовласницької боротьби. Бо, з точки зору багатьох авторів, тогочасний стан американського суспільства не відповідав погребам справжньої демократії, підґрунтя якої — утвердження прав і свобод людини.
Сила й розмах аболіціоністського руху були зумовлені зростанням расово-етнічної самосвідомості самих нефів, їхньої визвольної боротьби. Останні десятиріччя XVIII — перша третина XIX століття ознаменувалися багатьма повстаннями, заколотами, які перетворили Південь на військовий табір. Надії на свободу й рівність надихалися перемогами першої американської революції. Особливу роль у аболіціоністському русі відіграли вільні негри, негритянська інтелігенція зокрема. Ф. Дуґлас, Д. Реглс, В. Браун, М. Делані та інші розробляли ідеологію визвольної боротьби, виступаючи проти шовінізму білих, мобілізуючи всі прогресивні сили на боротьбу з рабством, вони засуджували також чорний расизм і сепаратизм. На той момент це було дуже важливо, тому що в розвитку етнічної самосвідомості виявилися дві тенденції — прагнення до культурної інтеграції, сподівання стати рівноправними членами північноамериканської нації і тенденція до етноцентризму, націоналістичні настрої, ідеї "повернення на батьківщину".
У відповідь на активність аболіціоністського руху плантатори Півдня посилили ідеологічний захист рабства. Використовувалися як теологія, так і наука. Рабське становище негрів пояснювалося не лише божественним передвизначенням, а й "теорією біологічної неповноцінності" чорної раси. Затверджувалася "природжена покірність" негрів. У формуванні такого етнічного стереотипу свою роль відіграли література і драматургія. У творчості письменників і драматургів Півдня, у виставах менестрелів поширювалося сентиментальне ідеалізування плантаторства, образу відданого, доброго, наївного нефа з характерною мовою і пришелепкуватою простодушністю. Найчастіше йому призначалася роль комічного героя. Цей етнічний стереотип виявився дуже живучим, тоді як у середовищі рабів посилювалися бунтарські настрої.
Рабство затримало процеси асиміляції, але не зупинило їх. Культурні взаємини білого і чорного населення Америки відбувалися на різних рівнях, у різних сферах — побуті, мові, фольклорі, театрі, музиці, прикладному мистецтві, літературі. Негри не лише переймали культуру суспільства, яке їх оточувало, а й збагатили її елементами африканської культури. Американське музичне (інструментальне і співоче) мистецтво ввібрало в себе негритянські фольклорні традиції. Трудові, ліричні, колискові пісні, духовні гімни, примітивні блюзи, гра на банджо, негритянські приказки й казки, плантаційні танці, м'яка, мелодійна вимова жителів Півдня стали невід'ємною частиною культурного обличчя американської нації.
Якщо національний геній дещо раніше виявляв себе, передусім в економічному прогресі, то в цей період саме духовна еліта стала своєрідним резонатором мінливості буття. Ідеали Декларації та реалії дійсності оригінально відобразилися в характерній для романтизму антитезі природності і цивілізації, минулого і сучасного, безхитрісної, людяної та патріархальної Америки, її буржуазної сучасності з брутальним меркантилізмом та браком поетичності.
Художня культура, література і драматургія зокрема, відбиває це у стереотипізованому образі фермера, який, втілюючи найбільш шановані чесноти американської нації — чесність, скромність, працелюбність, патріотизм, протиставляється місцевому жителеві, зіпсованому цивілізацією. Фермерська праця, повернення до природи уявляються шляхом удосконалення суспільства й людини. Літературна творчість Н. Готорна, Г. Д. Торо, Г. Мелвілла, Е. По, Ф. Купера, Г. В. Лонгофелло, віддзеркаливши умонастрої епохи, стала частиною класичної спадщини американської нації.
Оповідальна проза і драматургія (твори Р. Тайлера, В. Дамлена, М. Ноаха, Е. Моуатта, Д. Сміта, Дж. О. Стоуна), втілюючи найхарактерніші для тогочасної Америки ситуації і образи, сприяли формуванню національних міфів — стереотипів, які визначили психологічне й соціальне обличчя "американського характеру". В уявлення американців і європейців проникли романтичні образи самотнього й безстрашного мисливця, ковбоя як людини, котра зробила себе сама, янкі, риси якого — кмітливість, простодушне неуцтво, грубуватий гумор, благородство поряд з почуттям власної користі й незмінний оптимізм — стали визначальними у сприйнятті американців європейцями. Як ніколи посилився інтерес до фольклору, міфології, побуту корінних американців. Індіанець — "шляхетний хоробрий дикун", мудра, довірлива "природна людина" із загостреним почуттям власної гідності - стає героєм багатьох драматургічних і оповідальних творів. Романи, новели, детективи, поезія по-різному вирішували головні питання, які були найважливішими для романтичного мислення та естетики.
Пошуки можливостей розв'язання проблеми співвідношення мрії й реальності, свободи особистості й умов її самоствердження проходили під впливом філософії трансценденталізму Р. В. Емерсона. Утверджуючи примат інтуїтивного пізнання над розумом у процесі прилучення до трансцендентних істин і цінностей, вона була реакцією на Просвітництво, на утилітаризм та прагматизм сучасного суспільства. Перетворення останнього уявляється можливим за рахунок морального, духовного самовдосконалення його членів. Трансформація особистості здійснюється завдяки її єднанню з Природою як утіленням трансцендентальної ідеї. Внутрішній голос, а не ідеологія суспільства, має керувати життєдіяльністю людини. "Довіра до себе", "особистість як єдиний критерій істини" проголошуються основними принципами духовного самоствердження людини.
Розчарування реаліями буття зумовило різкий спад у мистецтві живопису. Популярний до цього часу портретний жанр практично не розвивався. На деякий час були забуті оригінальні малярські традиції. В архітектурі великих міст буяла еклектика. Змінилося функціональне навантаження мистецтва — розвага, прикраса, а не виховання душі. Художня свідомість, здавалося, втратила свого героя, здобуття якого стало можливим унаслідок громадянської війни.
Рекомендована література:
1. Американский характер: Очерки культуры.
2. Гаджиев К. С. Американская нация: национальное самосознание и культура. Москва, 1990.
3. Евтух В. Б. Концепция этносоциального развития США и Канады: типология, традиции, зволюция. Киев, 1991.
4. Євтух В. Б., Ковальчук О. О. Українці в Канаді. Київ, 1993.
5. Корионов В. Г. Соединенные Штаты Америки как
6. они есть. 200 лет: возможности, обещания, действительность. Москва, 1974.
7. Культура и быт народов Америки. Ленинград, 1967.
8. Культура народов Америки. Ленинград, 1985.
9. Тишков В. А, Коште Л. В. История Канади. Москва, 1982.