Культурні наслідки англійської колонізації Канади

1763 рік став одним із вирішальних в історії Канади. Віковий конфлікт Англії і Франції вирішився в Північній Америці на користь Британської імперії, яка розширила свої колоніальні володіння за рахунок океанських територій. Англійська колонізація, що при внесла в Канаду елементи буржуазних відносин, сприяла пожвавленню внутрішньої соціально-економічної та духовної ситуації. Остання була досить суперечливою й неоднозначною. Англійська присутність, з одного боку, відкрила більші можливості економічного розвитку канадських територій, прискорила зростання політичної культури населення, надавши йому право на збори, політичну агітацію. З іншого боку — в цей період виникає так зване національне питання, яке залишається актуальним до цього часу.

Поділ у 1791 році колоніальних територій на Нижню та Верхню Канаду географічно закріпив існування двох культур — франко- та англоканадської. При цьому франкоканадці залишалися на правах окупованої нації.

Якщо за часів французької колонізації промислове виробництво мало примітивний характер (переробка продуктів сільського господарства, кустарництво), то на початку англійського панування спостерігається активніший розвиток різних галузей місцевого господарства (хоча темпи промислового розвитку все ж таки були недостатні через постійну нестачу робочої сили й вільного капіталу, а також через природно-кліматичні умови). Разом з цим, в інтересах підтримки свого панування, здійснюючи політику меркантилізму у взаємовідносинах з колоніями, британці зберегли систему феодальної експлуатації, сеньйоріальний устрій, встановивши союз зі старою елітою.

Усунення релігійних обмежень, потреби швидкого освоєння канадських територій, прилучення до промислової революції, яку переживала англійська економіка, привернули до Канади великий потік емігрантів з Англії, Шотландії, Ірландії. Різко змінився склад населення. Якщо спочатку франкоканадці, становлячи більшість населення, відігравали певну роль у керівництві господарським і політичним життям провінції, то з розвитком еміграційних процесів їхнє становище погіршилося. У середині XIX століття британці, чисельність яких істотно перевищила кількість франкомовного населення і становила приблизно 65 %, затвердили своє панування в суспільстві. Вони формували клас підприємців, заможних торговців, чиновників, тоді як загін сільськогосподарських працівників та пролетаріату оновлювався здебільшого за рахунок франкоканадців. Створювалася своєрідна ситуація, коли класовий поділ суспільства відбувався на тлі загострення етнічних відносин. Національне самовизначення й політична демократія належали до найважливіших питань, які потребували свого вирішення. Природно, що шляхи цих вирішень залежали від успіху соціально-економічних перетворень та їхнього напряму. А ситуація в даному випадку виявилася досить складною. Темпи капіталістичного розвитку, забезпечення свободи торгівлі й підприємництва, формування загальнонаціонального економічного фундаменту стримувалися існуванням феодальних володінь, поміщицької власності на землю та колоніальним правлінням. Багатоукладність економіки (напівнатуральне й дрібнотоварне господарство, великі сільськогосподарські підприємства капіталістичного типу), співіснування виконавчих і законодавчих рад, які призначалися метрополією, та місцевих представницьких органів (виборні асамблеї) визначили своєрідність політико-економічної обстановки. Не випадково лише в другій половині XIX століття (набагато пізніше ніж, наприклад, сусідні США) Канада остаточно стала на буржуазний шлях розвитку. Незважаючи на зростання національної промисловості, появу нових (лісової, суднобудівної та інших) галузей, проведення економічних реформ (40-ві роки ХГХ століття), які знімали обмеження на шляху до вільного підприємництва,' напрям економіки загалом лишався сталим (експорт хутра, лісу, м'яса, пшениці). В той час місцевий ринок був наповнений колоніальними товарами. Внаслідок цього, а також через необмежену владу проанглійців помітно зріс відтік місцевого населення до сусідніх, більш економічно й політично міцних США (це були переважно франкоканадські малокваліфіковані працівники). Наприкінці 60-х років імміграція відчутно перевершила еміграцію. Ситуація вимагала кардинальних рішень. / липня 1867 року англійська палата общин прийняла Акт про Британську Північну Америку, яка стала напівсуверенною, напівавтономною федерацією. До складу домініону спершу ввійшли чотири провінції — франкомовний Квебек, англомовні Онтаріо, Шотландія та Нью-Брансуїк, а потім - з 1870 по 1813 рік — Манітоба, Британська Колумбія та острів Принца Едуарда.

Необхідність політичного об'єднання всіх британських колоній диктувалася кількома причинами. По-перше, цього вимагав розвиток капіталістичної промисловості, зміцнення фінансово-економічних зв'язків, залізничного будівництву а також - формування рентабельного різноманітного внутрішнього ринку. По-друге, посилення впливу США (інтенсивний обмін населенням, розширення економічних зв'язків), зміцнення їхніх міжнародних позицій створювало загрозу анексії канадських територій і втрати англійського впливу в Західній півкулі.

При наявності певних об'єктивних передумов об'єднання колоній існували складнощі географічного, економічного та етнічного ґатунку. Специфіка природно-географічних умов визначала чітку економічну та культурну регіональність. Буржуазні відносини, поступово проникаючи в усі сфери матеріального й духовного буття колоній, дали змогу зміцніти канадській буржуазії, але рівень її самосвідомості й політико-економічних вимог був не настільки високим, щоб протистояти імперському пануванню та бажати повної незалежності. Найгостріша проблема, яка виявила недостатність об'еднувальних зусиль, торкалася сфери нащонально-етнічних відносин. Концепція федералізму Британської Північної Америки, покладена в основу канадської Конституції 1867року, не відображала реальність існування двох націй. Франкоканадцям пропонувалося вступити до союзу, який, начебто, заснований на принципах рівності. Насправді ж франкоканадський "фактор" звівся лише до надання релігійних і мовних прав, але й ті обмежувалися в основному територією Квебеку.

Загальний історичний шлях розвитку, досвід спільної боротьби в англо-американській війні 1812 року (в цей час спостерігається вибух загальнонаціональної свідомості) надавали можливість франко- й англоканадцям відчути певну єдність.

Якщо деякий час після 1759 року тільки франкомовні жителі на відміну від "англійців" називалися канадцями і вже стали компактною національною спільнотою, то війна 1812 року посіяла зерна канадської національної самосвідомості серед англомовного населення. У той час її зародки формувалися в тісному зв'язку з проанглійськими настроями й почуттям "британізму". В міру того, як англомовні поселенці почали відчувати й розглядати себе "канадцями", у широке використання поступово входять назви "франко-" і "англоканадці".

Але реальна ситуація національної нерівності, панування англоканадців в економіці й політиці висували серйозні перешкоди на шляху до дійсно демократичної єдності держави та виникнення сприятливих умов для розвитку двох рівнозначних національних культур. Проте створення домініону, бурхливий розвиток промислового капіталізму, процеси індустріалізації, активізація політико-правового життя (нова система управління, яка передбачала, крім генерал-губернаторства, двопалатний загальнодержавний парламент та уряди кожної провінції, поява двох великих партій - прогресивно-консервативної та ліберальної) пожвавили культурне життя країни в усіх його проявах

У цей час суперечливі процеси спостерігались у сфері освіти. Розвиток тогочасного виробництва погребував масової освіченості, створення системи загальної національної освіти, громадських шкіл на демократичних засадах. Якщо трохи раніше (30-ті роки XIX століття) в межах реформістського руху (в характерному просвітницькому дусі) вирішувалися, поряд з питаннями релігійної свободи, проблеми вільної початкової освіти, значення творчої праці та освіти в досягненні істинного щастя (наприклад, педагогічні ідеї В.-Л. Макензі), то в 40—50-х роках були прийняті закони, які заклали основи системи церковних шкіл. Відбулася майже повна клерикалізація початкової освіти. Разом з тим у другій половині XIX століття поширюється викладання природничих наук. Потреби місцевої промисловості, зростання міст, сільськогосподарського освоєння прерій стимулювали розвиток картографії, геології, медицини.

Незважаючи на те, що Канада все ж таки опинилася на периферії наукових відкриттів, у центрі яких була Європа, з'являються цікаві праці про магнетизм, флору та фауну Північноамериканського континенту, відкриваються Товариство природничої історії, Ентомологічне товариство, поширюється пропаганда наукового ведення сільського господарства. Розвивається система сільськогосподарських коледжів, виставок; створюється своєрідна система обміну досвідом між фермерами. Активізація суспільно-економічного життя Канади позначилася на різноманітті художньої культури. Протягом XIX століття літературна творчість, як франко-, так і англоканадська, розвивалася в різних напрямах та зазнала впливу ідей просвітництва, романтизму. Кінець століття виявив реалістичні тенденції'. Вони торкнулися як художньої літератури, так і образотворчого мистецтва в Англійській Канаді зароджується найпопулярніший живописний жанр - пейзаж. Поезія дикої природи Заходу - континенту прерій, лісів, водоймищ, панорама нових міст та провінційного побуту, екзотика життя індіанських племен збагачували уяву малярів і скульпторів новими образами (П. Кейн, К. Крігхоф, О. Ледюк, А. Ідсон, Ф. Ебер та інші)Праці канадських майстрів, попри вплив європейського, в основному французького, мистецтва мали яскраву національну характерність. Потяг до оригінальності спостерігається в забудові канадських міст. Він проявився в еклектиці, що була характерною для громадських будівель, де поєдналися різноманітні запозичення з історичних стилів (готика, класика тощо) з місцевою, незалежною від європейського зодчества, широкою практикою збірного дерев'яного Й кам'яного будівництва. Крім того, особливої самобутності будинкам надавав місцевий колорит інтер'єру. Надзвичайною чарівністю вирізняються предмети декоративного мистецтва (різьблення по дереву, вишивання, олов'яний посуд, шпалери, ювелірні вироби), виготовлені у традиціях патріархального ремісництва.

Музичне життя Французької і Англійської Канади, хоча й минало відокремлено й не мало, як і раніше, міцної матеріальної і організаційної бази, пожвавилося. Торонто й Монреаль стають музичними центрами, де високого рівня досягає хорове мистецтво. Проводяться фестивалі, у великих містах створюються музичні товариства, численні духові оркестри (кінець XVIII — початок XIX ст.). Марші, гімни, балади стають улюбленими жанрами. Засновуються Квебекська академія музики, Канадська консерваторія, виникають музично-навчальні заклади при церквах. Досягнення музичного мистецтва цього періоду пов'язані,