польські історики, — панував піднесений на волинському схилі готичний замок — резиденція мазовецьких князів, а згодом польських королів. Неподалік височів костел Святого Яна, а навколо ратуші, поблизу ринку, постали переважно кам'яні будівлі горожан. Старе Място (старе місто), як уже тоді називали цю частину міста, було оточене подвійним кільцем стін і глибоким ровом. Поруч зводилося так зване Нове Място (нове місто) — центр торгівлі і промисловості, де розташувалися численні пивоварні, зерносховища і млини. У торгові дні до Варшави з'їжджались іноземні купці, привозячи прянощі, вина, шовкові тканини, предмети розкошів, купуючи деревину, хліб і хутра". Формувався знаменитий центр — архітектурний ансамбль Варшави.
Розуміння основ і генез польської культури неможливе без врахування шляхетської ідеології сарматизму. З певними рисами міфологізації історії і особливого шляху Польщі з її вищими суспільними станами пов'язують консолідаційні процеси цієї однієї з найрозвиненіших західнослов'янських держав.
Саме ця специфічна ідеологія самосвідомості поляків, спосіб життя, сформована система цінностей і життєвих настановлень, які виникали на ґрунті гоноровості шляхти й того особливого становища, яке вона посідала в Речі Посполитій, зумовили появу сарматизму як етичної норми особливої поведінки, вишуканості стилю. Мав місце великий інтерес до успадкованості в генеалогічному дереві слави шляхетських давніх родів.
Ідейну основу сарматизму становили дещо міфологізовані уявлення етногенетичного типу про походження польської шляхти від сарматів, які завоювали з незапам'ятних часів слов'янське населення польських земель. Сприяла утвердженню родової самосвідомості праця Яна Длугаша "Історія славного польського королівства".
Польська культура дійсно досягла загальноєвропейських вершин. Згадаймо хоча б Вавельський королівський замок з його збереженням і колекціонуванням (започаткованим королем Сигизмундом Августом) духовних скарбів; великі наукові досягнення, серед яких передусім трактат Міколая Коперника "Про обертання небесних сфер" (1543 р.); Климента Яницького (1516—1543 рр.), якого увінчали в Римі лавровим вінком як кращого латинського поета. До цієї ж епохи Ренесансу, яку називають "золотим віком" польської історії і культури, належить творчість поета Яна Кохановського (1530—1584 рр.), який підніс на новий рівень розвиток національної мови. Серед його ліричних творів — "Елегії", "Пісні", "Фрашки", "Трени". Кохановський — автор кількох поем, драматичних творів.
Рекомендована література:
1. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.
2. Барокко в славянских культурах. Москва, 1992.
3. Голубенко Петро. Україна і Росія: У світі культурних взаємин. Київ, 1993.
4. Грушевський М. С. Культурно-національний рух на Україні в XVI—XVII віці // Духовна Україна: Збірка творів. Київ, 1994.
5. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. Санкт-Петербург, 1995.
6. Драгоманов М. П. Вибране. Київ, 1991.
7. Енциклопедія українознавства: Репринтне відтворення
8. видання 1949 р. Київ, 1995.
9. Культура и обшественная мысль славянских и балканских народов в XVIII веке // История Європы в 8 т. Москва, 1994. Т. 4.
10. Культура українського народу. Київ, 1994.
11. Литература и культура Древней Руси. Москва, 1994.
12. Леонтьев К. Н. Восток, Россия и славянство. Москва, 1996.
13. Мыльников А. С. Картина славянского мира: вигляд из Восточной Европы. Санкт-Петербург, 1999.
14. Огієнко І.І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. Київ, 1991.
15. Огієнко І. І. Історія української літературної мови. Київ, 1995.
16. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. Київ, 1993.
17. Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1971.
18. Січинський В. Ю. Чужинці про Україну. Київ, 1992.
19. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Київ, 1993.
20. Топоров В. Н. Предистория литературы у славян. Москва, 1998.
21. Українська культура: історія і сучасність. Львів, 1994.
22. Уханова Е. В. У истоков славянской письменности. Москва, 1998.