Сполучені Штати Америки. Культура раннього колоніального періоду

Своєрідність Північноамериканського континенту полягає не лише в незвичайній різноманітності природно-кліматичних зон, а й у тому, що на цій величезній території планети розташовані дві країни світу, історія яких стала зразком можливостей цивілізованого людства у сфері творення культурного простору та часу. За кілька століть на культурно-геофафічній карті світу з'явилися два державних організми, живодайні корені яких, незважаючи на власну молодість, є могутніми завдяки своїм асимілятивним можливостям. Останні й були визначальними в існуванні спільності та істотних відмінностей історико-культурного буття двох північноамериканських держав — Сполучених Штатів Америки й Канади.

США — незвичайно суперечливе дитя світової цивілізації, яке майже за чотири століття стало одним з її основних рушіїв, продемонструвало світові панораму могутнього своєрідного державно-культурного організму, існування якого значною мірою зумовило спрямування поступу всесвітньої історії. Культура, що народилася на американському ґрунті з його національно-етнічною неоднорідністю населення, склалася на основі взаємодії трьох культур, сформованих у надрах різних цивілізацій: культури аборигенів Північноамериканського континенту, європейських традицій білих поселенців та африканської культури. Багато націй і народів вклали в її розвиток свою працю, звичаї, знання, скарби матеріальної й духовної спадщини.

Асимілювавши культурне надбання народів з різним рівнем суспільного розвитку, американська дійсність із самого початку визначила дисгармонію їхніх взаємовідносин та умов органічного розвитку. Залучення до неевропейського духовного, історичного досвіду відбувалося за рахунок неминучих втрат окремих елементів культурного надбання африканців та американських індіанців. І якщо останні, попри безслідне зникнення багатьох традицій внаслідок масового винищення племен з їхньою усною формою зберігання й передавання культурної інформації, не зазнали сильної асиміляції, стійко протидіючи культурному диктатові білих поселенців, то доля_негритянської культури виявилася жорстокішою стосовно її носія. Незважаючи на стійкість зв'язків із корінням африканських духовних традицій (особливо з музичною культурою), втрата рідної мови, залучення до християнства зробили неможливим збереження самобутності та природного розвитку найважливіших елементів культурного буття негритянського населення. Багато з них канули в небуття, і відродження їх відбувалося надалі на фундаменті вже чужих традицій.

Формування й зміцнення американської державності, американської нації та її культури — єдиний процес, в якому взаємозумовлюються специфічні риси соціально-економічного, суспільного, державно-політичного, духовного розвитку, складається система буржуазних цінностей і життєвих орієнтацій, що характеризують культурне обличчя американського народу.

На той час, коли перші європейські поселенці почали освоювати Північноамериканське узбережжя Атлантичного океану, корінні жителі регіону пройшли довгий шлях еволюційного розвитку. Як відомо, вони не були автохтонними. Аборигенний Новий Світ, заселений з Азії через Берінгію, став місцем осідку значної кількості племен. Вони належали до трьох основних мовних груп: алгонкинів, ірокезів і сіу. Розміщуючись від Великих Рівнин до узбережжя Атлантичного океану, корінне населення Північної Америки селилося переважно біля річок та озер — на місцях, найсприятливіших для змішаного господарства, занять мисливством, рибальством, збиранням і землеробством. Саме на ці землі й вирушили європейські колонізатори.

На питання про те, що являли собою індіанці, коли перші європейці досягли берегів Лабрадору та Нової Шотландії (Канади), а потім і Флориди, відповісти непросто. Перебуваючи на різних етапах розвитку родового ладу, індіанські суспільства характеризувалися різноманіттям соціальних організацій — від родових груп Арктики й пустельного Заходу з інституцією проводирів, рівномірним розподілом матеріальних благ і системою ритуалізму до територіальних общин та конфедерацій племен на Сході,

економічна база яких - скотарство чи рибальство, підсічно-вогневе екстенсивне землеробство. Вони поступово переходили до поселень напівосілого типу з розвинутою мережею торговельного обміну. Неписаний закон і племінні традиції були основними методами соціального контролю, емпіричне знання лежало в основі усної культури. В аборигенній Америці існували майже всі форми сім'ї та шлюбу з відповідними звичаями, як і всі види стародавніх релігій. Що стосується релігійних уявлень аборигенів, то для них була характерна рухливість, адже часто спостерігався перебіг самостійних релігійних поглядів, переконань, які змінювалися протягом років і помітно відрізнялись один від одного. Тотемізм, магія, фетишизм, анімізм — усе це пов'язувалося зі спільною для індіанців орієнтацією на тісну взаємодію з природою — джерелом їхнього буття. Віруючи в належність до неї, у взаємозв'язок усього існуючого з діями надприродних сил, індіанці вважали можливим за допомогою як шаманства, так і "особистих" контактів взаємодіяти з ними.

Усна творчість корінних американців була представлена багатьма міфами, легендами, які пояснювали походження світобудови, сакральних ритуалів, соціальних інституцій, описували подвиги героїв, акумулюючи історичні й космологічні уявлення аборигенів. Художня культура, яка створювалася й зберігалася протягом віків, унікальна. Різьблення по каменю, дереву, покриття обрядових предметів фарбами, виготовлення виробів із пташиного пір'я, художнє ліплення, кераміка, ткацтво, розпис осель, ритуальних костюмів піктографічними знаками, плетіння кошиків й багато іншого склали самобутню естетику світосприйняття індіанців. Новий Світ постав незвичним для європейців своїми екзотичними формами матеріальної та духовної культури.

Спроби європейської колонізації Північноамериканського узбережжя у ХV-ХVІ століттях позначалися гострим економічним і політичним суперництвом, яке поглиблювалося релігійною ворожнечею двох держав — Іспанії та Англії. Ця конкуренція в прагненні оволодіти заморським золотом змусила англійців у 1585 році заснувати першу колонію на острові Роанок (Північна Кароліна) - Вірджинію.

Суспільна структура колонії була специфічною: адміністрація на чолі з губернатором - вища верства суспільства, середню становили фримени (англ., букв. - вільна людина).

Нижча, найчисленніша верства формувалася за рахунок або знедолених людей, які через крайній нестаток зважилися на переїзд, або карних злочинців, переміщених проти власної волі. Ці поселенці називалися сервентами. Земля, хоча номінально й лишалася королівською, надавалася фрименам у вічне спадкове користування.

Тютюнництво було єдиною прибутковою галуззю місцевого господарства. Внаслідок екстенсивного характеру виробництва й гонитви за прибутком посилились експлуатація сервентів, а також безжалісне витіснення індіанців з їхніх земель і спроби обернути їх на рабів. Усе це не дало результатів, бо індіанці відповідали повстаннями чи відходили в глиб материка. Сервенти теж спробували чинити опір, але їхні визвольні поривання стримувалися надіями на визволення й одержання землі по закінченні строку договору й страхом перед індіанцями.

Потреба в додатковій робочій силі почала задовольнятися за рахунок використання в господарстві Вірджинії праці негрів-рабів. Виникнувши в 1619 році (призупинене в 40—50-ті роки), рабство стає характерною ознакою соціально-економічного устрою колонії.

Події в Англії (революція, війни) дають змогу вірджинській аристократії майже без перешкод протистояти політичним та економічним обмеженням метрополією і встановити на території колонії владу олігархії. Про вірджинців 30—40-х років іше не можна говорити як про націю чи про народ. Це було поселення з 5 тис. чоловік, більшість яких становили англійці.

На початку XVII століття в Англії посилилася політична опозиція, що виступала за розвиток буржуазних відносин у країні. Духовною зброєю супротивників існуючої влади став пуританізм (англ. рите, від лат. ригиз — чистий, істинний) — місцевий різновид кальвінізму. Опозиція захищала інтереси тих, хто виступав за очищення як соціально-економічних відносин від феодальних "пороків", так і церкви, її реформування, звільнення з-під влади папства.

З часом сформувалася течія крайнього пуританізму. Протест його представників не виходив за релігійні межі, де рівність людей перед Богом припускала соціальну й частково майнову рівність. Проповідувалася не лише ідея незалежності церкви від держави, а й самостійність кожної церковної общини-конгрегації. Представники цієї релігійної течії почали називатися конгрегаціоністами, або індепендентами, стосовно інших пуритан - сепаратистами. їхня доля склалася так, що переслідувані й офіційною англіканською церквою, й традиційними пуританами, не маючи можливості відкрито пропагувати свою віру, вони змушені були втікати до Голландії, звідки на кораблі "Мей-флауер" здійснили свій відомий переїзд до Америки. Нова земля відроджувала їхні надії на збереження (передусім) віросповідання. Америка в мріях сепаратистів була "Новим Хана-аном" (Ханаан — стародавня назва Палестини), себе ж вони бачили пілігримами, які здійснять припис Біблії. З тих пір день висадки пілігримів у Північній частині Вірджинії й заснування поселення Новий Плімут (22 грудня 1620 р.) у США відзначається як національне свято "День праотців".

Нова Англія уявлялася колоністам єднальною ланкою між історією західноєвропейського світу й майбутньою реалізацією божественного припису для всього людства, ланкою, якою завершується довгий ланцюг поколінь — спадкоємців договору Авраама.

Провіденційний та емблематичний характер мислення пуритан, коли все, що відбувається, розуміється як результат і символ виявлення трансцендентних сил та має подвійну природу, де за явним прихований божественний смисл, визначив специфіку їхнього світовідношення, відчуття месіанської, обранницької долі поселенців. Вони повинні представити гріховному світові взірцеве суспільство, в якому панують божественні закони.

Пілігрими привезли до Америки не лише теологію пуританства, а і його соціальні ідеї. Важливе значення в розвиткові американського суспільства відіграла теорія конвенанту, яка містила принцип демократичної держави й демократичної церкви. Ідеї духовної незалежності й само
врядування, що ґрунтуються на суворій, але розумній дисципліні та однакових для всіх законах, проголошені ще на кораблі в договорі, відсутність різких соціальних відмінностей і войовничої релігійної