Дмитро Туптало — видатний проповідник, ігумен різних монастирів, а згодом митрополит Ростовський, автор чотиритомного збірника "Четы Мінеї", п'єс, поетичних творів барочного стилю. Галичанин Стефан Яворський -- філософ-поет — після навчання та праці в Києво-Могилянській академії став єпископом у Рязані. Мабуть, найбільш знана постать Феофана Прокоповича, автора філософських праць ("Логіка", "Натурфілософія, або Фізика" та ін.), полеміста, викладача поетики в Київській академії; значні йот зусилля були пов'язані з реформаторською діяльністю Петра І.
Будучи автором праці з риторики, за якою сам Ф. Прокопович читав власний курс, він добре володів поетикою слова, його твори не позбавлені високого ліризму, зокрема у віршованому описі Бор мете на (Дніпра), Києва та Його околиць, але водночас із патріотизмом, любов'ю до землі й історії свого народу, його слово здатне нести в собі гнівну полемічність, сарказм. Не всім ієрархам подобалася його історична п'єса "Володимир", де в алегоричних персонажах язичницьких жерців поставали тогочасні вельможні особи. Очевидно, лише навіяна стилем критицизму, полемічності й громадянської відваги, великої поваги до справжнього пізнання світу, а не схоластики, могла з'явитися своєрідна відозва поета-мислителя "Про папський вирок Галілеєві".
Українська культура XVII—XVIII століть, як і культури інших слов'янських народів, набула свого особливого забарвлення. За її образно-пластичною гіперболічністю й традицій, пристрасть до візерунчастих плетених ліній і барвистих кольорів пов'язана з прадавніми язичницькими символами. До того ж, сама земля спонукала до відтворення життя в усій його красі й квітуванні. Людина покликана прикрасити дім працею, а особливо той дім, який асоціюється з божественною гармонією. Краса земна мінлива й скороминуща, абсолют же її духовної величі вічний і незаперечний. В українському барокко злилися в одне ціле виродженські ідеї, меланхолійність і смуток, динаміка форм на противагу спокою, велич пишноти н багатого убрання. Так щедро починає квітнути сама природа, надолужуючи втрачене після бур і катаклізмів.
Рекомендована література:
1. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.
2. Барокко в славянских культурах. Москва, 1992.
3. Голубенко Петро. Україна і Росія: У світі культурних взаємин. Київ, 1993.
4. Грушевський М. С. Культурно-національний рух на Україні в XVI—XVII віці // Духовна Україна: Збірка творів. Київ, 1994.
5. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. Санкт-Петербург, 1995.
6. Драгоманов М. П. Вибране. Київ, 1991.
7. Енциклопедія українознавства: Репринтне відтворення
8. видання 1949 р. Київ, 1995.
9. Культура и обшественная мысль славянских и балканских народов в XVIII веке // История Європы в 8 т. Москва, 1994. Т. 4.
10. Культура українського народу. Київ, 1994.
11. Литература и культура Древней Руси. Москва, 1994.
12. Леонтьев К. Н. Восток, Россия и славянство. Москва, 1996.
13. Мыльников А. С. Картина славянского мира: вигляд из Восточной Европы. Санкт-Петербург, 1999.
14. Огієнко І.І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. Київ, 1991.
15. Огієнко І. І. Історія української літературної мови. Київ, 1995.
16. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. Київ, 1993.
17. Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1971.
18. Січинський В. Ю. Чужинці про Україну. Київ, 1992.
19. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Київ, 1993.
20. Топоров В. Н. Предистория литературы у славян. Москва, 1998.
21. Українська культура: історія і сучасність. Львів, 1994.
22. Уханова Е. В. У истоков славянской письменности. Москва, 1998.