Культури фінальної бронзи

Доба фінальної бронзи дала новий спектр археологічних культур, порушуючи пріоритети південно-східного та північно-західного векторів впливу. Занепадає традиційно потужний Донецький регіон. Північно-західні впливи обмежуються польським прикордонням. На передній план виходять західні впливи з Карпатського басейну та північно-східні, пов'язані з активністю прафінно-угорських племен. Загальними ознаками доби були скорочення населення, занепад гірничої справи, бронзоливарного виробництва, землеробства. Носії найбільш розвинутих культур Півдня та Заходу шукали вихід із кризової ситуації.

Рис. 32. Матеріальний комплекс пам'яток малобудківського типу:

1, 7—9, 11—14, 17—21, 24—27— Студенок 5, житло № 2; 2—6 — Студенок 6; 10, 22, 23 — Студенок, цвинтар; 15, 16 — урни з цвинтаря Червоний Шлях (за 10. В. Чуйнішим).

1 — план та перетини житла; 2—6 — кістка; 7—9, 13, 14 — кремінь; 10—12, 15—27 — кераміка

Білозерська культура була найпотужнішою серед утворень доби фінальної бронзи (XII—X ст. до н. е.). її комплекси поширені у степовій смузі України та Молдови, спорадично — на Нижньому Доні та в Надкубанні. Виділена українськими дослідниками (В. П. Ванчугов, В. В. Отрощенко, І. Т. Черняков) у середині 80-х років XX ст. Назва культури походить від поселення на Білозерському лимані в м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької області, дослідженого О. О. Кривцовою-Граковою. Склалася на базі культур доби пізньої бронзи (сабатинівської, бережнівсько-маївської зрубної, Ноуа). Серед пам'яток — поселення на берегах річок і лиманів (Тудорове, Воронівка, Зміївка), могили (Широка Могила, Заповітне-Степний, Кочковате), могильно-фунтові (Брилівка, Широке, Будуржель-Плавні) та фунтові (Верхньохортицький, Федорівський) цвинтарі, комплекси ливарних форм (Завадівка, Новоолександрівка), майстерні ливарників (Кардашинка II, Олешшя-Цюрупинськ), скарби металевих речей (Новогригор'ївка). Відкрито більш як 150 поселень та понад 800 поховань. Матеріальну культуру репрезентують кераміка, знаряддя праці, талькові ливарні форми, зброя, прикраси (рис. 33). Основні форми господарства — скотарство, землеробство, металообробка. Білозерські майстри першими в Україні налагодили серійний випуск залізних та біметалевих знарядь праці усталених форм. Носії білозерської культури спілкувалися на північно-західному діалекті давньоіранської мовної сім'ї. Вони генетично пов'язані з іраномовними кіммерійцями та скіфами раннього залізного віку.

Білогрудівську культуру локалізовано у Правобережному Лісостепу, на північ від білозерської. Вона сформувалася на базі тшинецької, комарівської культур і пам'яток малополовецького типу за участі витіснених на схід носіїв культури Ноуа. Датується XII—IX ст. до н. е. Дослідження культури розпочалося із розкопок зольників у Білогрудівському лісі поблизу Умані (П. Курінний) у 1918—1927 pp. Нині відомі поселення, зольники та поховання. Найбільш ґрунтовно досліджене селище поблизу Великої Андрусівки на Дніпрі, де виявлено десять жител прямокутної форми, розташованих в один-два ряди. Житлові споруди двох типів — наземні, зі стінами, сплетеними з лози й обмащеними глиною, та землянки з вогнищем у центрі (Собківка).

Рис. 33. Матеріальний комплекс білозерської культури:

1, 32 - Зміївка; 2, 10, 55, 60 - Ушкалка, верхній шар; 3, 5. 18-20, 23-25, 27-29, 35, 54, 58, 64, 65, 69, 73, 74- Брилівка; 4, 33- Верхньохортицький цвинтар; 6, 41, 46, 76, 82-86- Кірове; 7, 11-14,21, 44, 56, 62, 68, 77, 80 - Широке; 8, 9, 15-17, 22, 26, 31, 38, 45, 78 - могильник Степний-Заловітне; 30, 47, 79 – Кочкувате; 34 - Дереївка; 36 - Усатове; 37, 59 - Струмок; 39 - Василівка; 40 – Берислав; 42, 61, 66— Бабине IV; 43- Кошниця; 48, 49- Кардашинка II; 50- Новоолександрівка; 51 - Завадівка; 52— Будуржель-Плавні; 53- Приозерне І; 57— Огрінь; 63- Чорноморка-Люстдорф; 67- Компанійці; 70- Каховка; 71 - Федорівка; 72, 81, 82- Каїри; 75- Нижній Рогачик (1, 2, 4,6-17, 21, 22, 26, 31— 34, 36, 38, 40-46, 48-51, 55-57, 60-63, 66-68, 70-72, 75-78, 80-86 - за В. В. Отрощенком; 3, 5, 18 -20, 23—25, 27-29, 35, 54, 58, 64, 65, 69, 73, 74 - за Г.Л. Євдокимовим; ЗО, 39, 47, 52, 53, 59, 79 – за В. 17. Винчуговнм).

1,2- плани жител; 3-5 - мани поховальних споруд; 6, 7, 13, 14, 16, 17, 21, 22, 34-36 40-42- кістка; 8 - перламутр; 9 - бурштин; 10, 15 - скло; 11, 19, 27, 28, 31-33, 38, 39, 44, 45. 54. 56-58-бронза; 12, 37, 47, 59 - золото; 18, 20 - гагат; 23-26, 55 - камінь; 29 - залізо; 30 - бронза, залізо; 46 - кремінь; 48—51 — тальк; 52, 53, 60—86 — кераміка

Характерною ознакою культури є зольники — могилоподібні насипи, утворені скупченням золи й насичені кістками тварин та дрібними речами. На думку дослідників, є всі підстави вважати, що ці споруди мали ритуальне призначення (культ вогню та хатнього вогнища). Кожна сім'я зсипала золу та побутові відходи у відведеному їй місці, здійснюючи при цьому певні ритуальні дії. Поховальний ритуал передбачав інгумації, рідше — кремації на стороні, під могилами (Печери, Макіївка) та на ґрунтових цвинтарях (Білий Камінь). До білогрудівської культури відносять Гордіївський могильник на Вінниччині (35 насипів) із похованнями у склепах, що супроводжувалися численними виробами з бронзи та золота, посудом (розкопки С. С. Березанської та Б. А. Лобая). Керамічний посуд мав тюльпаноподібну форму з валиком на плічках. У тісті наявні домішки жорстви, зокрема потовченого граніту. Серед основних типів посуду — горщики, глечики, кухлі, миски, жаровні, друшляки. Набули поширення мініатюрні посудинки культового призначення, дрібні зоо- та антропоморфні фігурки, виявлені на зольниках (рис. 34). Бронзові вироби включали кельти, листоподібні ножі та численні прикраси, зокрема двоспіральні скроневі підвіски білогрудівського типу. В Гордіївці знайдено зразки таких підвісок, виготовлені із золотого дроту. Водночас ще чимало знарядь праці виготовляли із кременю (наконечники дротиків, вкладні серпів) та каменю (втульчасті сокири). Характер господарства визначається як землеробсько-скотарський з виразними проявами землеробських культів. У етнічному плані носії білогрудівської культури лишаються ключовою ланкою в розвитку праслов'янського етносу, будучи генетично пов'язаними з лісостеповим землеробським населенням доби раннього заліза.

Лужицька культура входила до масиву культур поховальних урн. Відкрита на початку XX ст. у Нижній Лужиці (Німеччина), звідси й назва. її ареал охоплював Східну Німеччину, Польщу, Чехію, Словаччину. В Україні пам'ятки лужицької культури займали вузьку смугу вздовж Західного Бугу, з виходом на верхів'я Стиру та Серету. Вони належать до ульвівецької і тарнобжегзької локальних груп, що сформувалися на базі тшинецької культури Польщі. До тарнобжегзької групи віднесені два пункти (Терновиця, Скварява), а всі інші складають ульвівецьку. Це ґрунтові цвинтарі, де поховані урни з прахом кремованих небіжчиків. На цвинтарі у Млинищі Волинської області розкопане кремаційне багаття поруч із похованнями в урнах. Проте відомі й біритуальні цвинтарі (Ульвівек, Рованець), де випростані інгумації переважають. Вражає розмаїття форм керамічного посуду: тюльпаноподібні горщики із рустованою поверхнею, амфори з вушками, глеки, кубки на високій ніжці, слоїки, посудини пташиних обрисів, ритуальний, мініатюрний посуд, брязкальця тощо. Серед інших речей — бронзові прикраси, намисто, однолезові ножі. Поховальні пам'ятки лужицької культури в межах України датуються 1100—900 pp. до н. е.

Культура Гава — Голігради сформувалася у Карпатському басейні, а потім поширилася на Закарпаття та в Наддністрянський регіон. Входила до числа культур фракійського гальштату. Назва її походить від могильника Гава в Угорщині та поселення Голігради на Середньому Дністрі. Відомо близько 300 пам'яток Гава-Голігради, датованих XI — серединою VII ст. до н. е. Основні напрями господарства: землеробство, скотарство, гончарство, металургія бронзи, видобуток солі, торгівля. Населення проживало в селищах та городищах. Житла — напівземлянки та наземні. Поруч розміщувалися господарчі ями. Основні речові знахідки — ліпний чорнолискований посуд різних форм, пишно оздоблений геометричним орнаментом у вигляді широких, заглиблених ліній, знаряддя праці та прикраси з бронзи (рис. 35). Своєрідною є керамічна зоо- й антропоморфна пластика. Поховання ґрунтові, за обрядом тілоспалення, в урнах. Скарби свідчать про диференціацію суспільства. Носії культури Гава-Голіград и вплинули на формування деяких рис чорполіської культури. Основні пам'ятки: поселення Магала, Заліщики; городища Шелестове, Лисичники, Кривче; Михалківський та Голіградський скарби; могильники Сопіт, Завалля. Етнічна належність населення — фрако-ілірійська.

Рис. 34. Матеріальний комплекс білогрудівської культури:

1. 11, 28, 33, 34; 37, 39—41, 43-48 — Велика Андрусівка; 2, 4—6, 10, 12—15, 20, 24, ЗО, 38, 57 — Гордіївка; З, 7, 8. 16. 18, 19, 21, 22, 25-27, 29, 31, 32, 35. 36, 42, 50-55 — Собківка; 9,23— Білогрудівський ліс; 17 — Віта-Литовська; 49 — Воротилівка; 56— Макіївка; 58— Печерський могильник (1.