Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







Верхній палеоліт: мисливці прильодовикових гір

Верхній палеоліт: мисливці прильодовикових гір

План

1. Мисливці прильодовикових гір

2. Мисливці на північного оленя

3. Устрій мисливських суспільств

4. Пам'ятки

5. Культурні спільноти прильодовикової Європи

6. Фінальний палеоліт

Своєрідні природні умови, що склалися в горах, спричинили певну специфіку способу життя палеолітичних мисливців гірського Криму та Карпат. У горах Європи значно збільшилася площа альпійських лук, які майже зімкнулися з холодними тундро-степами рівнинних територій. Разом із тим у долинах передгір'їв завжди зберігалися лісові масиви, в яких мешкали нестадні травоїдні — благородний олень, кабан, косуля. Стадні тварини прильодовиків'я (коні, бізони, північні олені, сайгаки) здійснювали сезонні міграції навесні на багаті пасовиська полонин Карпат та яйли Кримських гір, а восени з холодного високогір'я спускалися на пасовиська рівнин біля підніжжя гір.

Люди мешкали в долинах передгір'їв, здійснюючи мисливський контроль над стадами прильодовикових травоїдних, що сезонно мігрували, а також полюючи на згаданих нестадних тварин гірських лісів. Печерні стоянки гірських мисливців прильодовиків'я відомі в долинах гірських річок Криму (Сюрень, Аджи-Коба, Шан-Коба, грот Скелястий, Буран-Кая) та Карпат (Молочний Камінь).

Мисливці на північного оленя

В останні тисячоліття льодовикової доби місце вимерлого мамонта в середній смузі Європи від Франції до Північної України зайняв тундровий олень. Тому фінальний палеоліт (13—10 тис. років тому) називають добою північного оленя.

Восени величезні стала оленів, рятуючись від зимових холодів, мігрували на південь, а навесні — у зворотному напрямку, на північні пасовиська. Ці особливості поведінки тварин сприяли періодичним колективним полюванням на незмінних міграційних шляхах оленів. Такі полювання здійснювалися восени і навесні за допомогою гарпунів та луків і стріл у місцях традиційних переправ стад через ріки та озера (рис. 16). У тундрових мисливців Сибіру недалекого минулого вони називалися поколками.

Рис. 16. Полювання на північних оленів на річковій переправі в Поліссі 10 тис. років тому

(реконструкція Л. Л. Залізняка та П. В. Корнієнка)

Під час переправ олені ставали легкою здобиччю мисливців. Протягом короткого часу вони вбивали сотні тварин, створюючи запаси їжі на зиму. Міграція передувала першим морозам, завдяки яким заготовлене м'ясо можна було зберігати протягом довгих зимових місяців. Саме біля цих запасів оленини община мисливців зимувала в кількох чумах.

Олені забезпечували тундрових мисливців усім необхідним: м'ясом, жиром, шкурами для одягу, взуття та покриття чумів. З оленячих рогів виготовляли предмети побуту, наконечники мисливської метальної зброї, зі шкур та сухожилля — мотузки. Мозок та печінку тварин використовували для вичинки шкур.

Навесні запаси м'яса вичерпувалися або воно псувалося від тепла. Втім починалася нова весняна міграція оленів на північ. На річковій переправі влаштовувалося нове колективне полювання, яке забезпечувало мисливців їжею у літній період. Щоб зберегти м'ясо протягом теплого літа, у впольованих оленів виймали нутрощі, не знімаючи з тварини шкуру. Всередину туші клали каміння, і черево зашивали. Потім туші кидали в річку, попередньо прив'язавши їх ремінцями за ногу. В холодній проточній воді м'ясо зберігало свіжість протягом кількох місяців. Поблизу м. Гамбурга в Німеччині неподалік стоянок палеолітичних мисливців на дні давньої річки знайшли скелети оленів із каменями поміж ребер. Це свідчить про давність згаданого способу зберігання м'яса в тундрі.

Таким чином, основними елементами річного господарського типу мисливців на північного оленя були осіннє та весняне забивання тварин, що сезонно мігрували, на їхніх традиційних переправах через ріки. Завдяки створеним запасам м'яса общини харчувалися протягом більшої частини року. Звичайно, протягом усього року цей раціон доповнювався за рахунок індивідуального полювання на оленів за допомогою лука та стріл, добування диких гусей та качок, що влітку линяли, збирання їхніх яєць тощо.

Різке потепління 10 тис. років тому зумовило відхід північного оленя з середньої смуги Європи далеко на північ, у тундру. За ними рушили й палеолітичні мисливці на оленя, що мешкали на території Польщі, Литви, Білорусі та Північної України — представники так званої Свідерської культури. Саме вони близько 10 тис. років тому заселили неозорі простори від східного узбережжя Балтії до Північного Уралу, які нещодавно звільнилися від льодовика і заростали тайгою.

Устрій мисливських суспільств

З появою людини сучасного типу (Homo sapiens) відбулося становлення справжнього людського суспільства, головним підрозділом якого була родова, екзогамна община. Общини складалися з окремих сімей. Група обший утворювала первісне плем'я.

Сім'я виконувала функцію відтворення та виховання потомства. В середньому вона налічувала 5—7 осіб і складалася з батька, матері, кількох дітей, одного-двох представників старшого покоління, іноді якогось родича. Одружувалися лише на жінках із сусідніх общин. Дружина переселялася до чоловіка. Сім'ї жили в окремих житлах і вели власне господарство. Тому стоянки мезолітичної доби складаються зі скупчень археологічних решток діаметром близько 10 м (археологи називають їх крем'яницями і вважають слідами мешкання окремих сімей). У центрі такого скупчення знаходять рештки сімейного житла на зразок чуму, діаметром близько 5 м, поблизу якого розташовані окремі вогнища, місця обробки кременю, шкур, господарчі ями, різноманітні залишки виробництва.

Статевий поділ праці всередині сім'ї передбачав, що основними функціями чоловіків були полювання, рибальство, обробка кременю. Все інше (домашнє господарство, нагляд за дітьми, вогнищем, житлом, збирання рослинної їжі, транспортування майна під час постійних перекочувань) покладалося на жінок. Саме такий поділ праці етнографи зафіксували у відсталих племен, соціальний устрій та спосіб життя яких відповідає суспільствам кам'яної доби.

До речі, сучасна археологія та етнографія не дають підстав стверджувати про існування періоду матріархату в історії людства. За кам'яної доби полювання було найважливішою і найскладнішою галуззю забезпечення життя людського колективу. Тому чоловік-мисливець у переважної більшості мисливських народів мав виший соціальний статус. Він був главою сім'ї і ватажком общини. Причому лідерами общин були не наймудріші і найстаріші їх члени, а найбільш вправні мисливці у розквіті сил.

Община — головна економічна ланка первісного суспільства, яка складалася з кількох сімей і господарювала на окремій мисливській території. Сім'я могла певний час вести господарство самостійно, мешкаючи в окремому житлі й добуваючи їжу окремо від споріднених з нею сімей. Однак вона господарювала на мисливській території, яка вважалася власністю усіх сімей, що утворювали первісну родову общину. Цілковита економічна незалежність сім'ї у первісному суспільстві була неможливою через низьку продуктивність праці. Окремий сімейний колектив через свою нечисленність не міг бути життєздатним протягом тривалого часу. Смерть батька чи матері загрожувала загибеллю усій сім'ї. Це змушувало споріднені сім'ї об'єднуватися у первісну родову общину для колективного господарювання на спільній мисливській території. За даними етнографії та археології, більшість родових общин кам'яної доби складалися з 5—7 споріднених сімей загальною чисельністю 25—40 осіб.

Ролові общини були екзогамними. Іншими словами, шлюби між членами споріднених сімей, що складали общину, заборонялися. Чоловіки мали брати дружин із сусідніх общин.

Плем'я — групи сусідніх екзогамних общин, об'єднаних шлюбними стосунками. Обмін шлюбними партнерами між сусідніми общинами сприяв їх зближенню. Член колективу міг полювати на землях сусідньої общини, якщо з неї походили його мати чи дружина. Водночас він був зобов'язаний допомагати родичам із сусіднього общинного колективу. Все це сприяло формуванню общинами одного племені спільного діалекту, матеріальної та духовної культури.

Племінні об'єднання сусідніх общин з єдиною мовою та культурою, на думку вчених, були першими етнічними спільнотами. Виникли вони внаслідок утвердження в суспільствах Homo sapiens екзогамії, яка завдяки обміну шлюбними партнерами з сусідами зумовила зближення груп сусідніх общин. Отже, етнічний поділ — визначальна, видова особливість людини сучасного типу, що виникла разом з останньою ще в пізньому палеоліті. Групи однотипних археологічних пам'яток з однаковими матеріальними рештками (археологи об'єднують їх в археологічні культури) здебільшого є слідами мешкання первісних етнічних утворень.

Вважається, що густота розселення мисливців прильодовикової Європи не перевищувала одну людину на 100 км2. Виходячи з площі України (603,7 тис. км ), доходимо висновку, що в пізньому палеоліті на цій території мешкало не більш як 3—5 тис. людей.

Пам'ятки

В Україні відомо більш як 1000 пам'яток доби верхнього палеоліту. Дослідження стоянок, у яких культурний шар добре зберігся, показало, що вони найчастіше складаються з окремих скупчень знахідок діаметром близько 10 м, у центрі яких нерідко виявляли невелике житло. Такі археологічні об'єкти називають господарсько-побутовими комплексами (ГПК). їх розглядають як сліди мешкання невеликих колективів, найімовірніше окремих сімей прильодовикових мисливців. У сприятливих для поселення місцях, до яких люди не раз поверталися, окремі сімейні скупчення могли зливатися в одну велику пляму діаметром десятки метрів, яка буває перенасичена різноманітними знахідками. В особливо вигідних для мешкання місцях, розташованих поруч із традиційними шляхами сезонних міграцій травоїдних чи неподалік від родовищ кременю, виникали стоянки з численними культурними горизонтами, що нашаровувалися один на одного.

Культурні шари доби палеоліту, як правило, лежать нижче сучасного фунтового шару в світло-коричневих лесових відкладах льодовикової доби. Розглянемо деякі найвідоміші стоянки верхнього палеоліту України.

Амвросіївка — пізньопалеолітична стоянка й


Сторінки: 1 2 3 4