Велика Аккаржа — відома стоянка мисливців на бізонів, на березі р. Аккаржа під Одесою. Відкрита й розкопувалася П. Й. Борисковським у I9SS р., а в 80—90-ті роки була досліджена на всій площі (близько 300 м2) І. В. Сапожниковим. У культурному шарі знайдено вироби з кременю, характерні для епігравету Надчорномор'я (мікровістря з притупленим краєм, кінцеві скребачки, бічні різці), а також вогнища, кістки бізонів.

Листівка II — стоянка мисливців на бізона, розкопана на значній площі в басейні Південного Бугу на Одещині. Серед великої кількості кісток бізона знайдено більш як 1 млн оброблених кременів, веретеноподібні наконечники списів із кістки та рогу. Пам'ятка являє собою рештки табору мисливців на місці колективного полювання на стада бізонів, що сезонно мігрували, й датується, як і дві попередні, близько 18 тис. років тому.

Мізин. Стоянка розташована на високому березі р. Десни поблизу с. Мізин на Чернігівщині. У відкладах льодовикового лесу досліджено п'ять господарсько-побутових комплексів. Вони являли собою рештки круглих жител, обкладених кістками мамонтів й оточених господарчими ямами, вогнищами, рештками господарчої діяльності — виробами з кременю, кістки, залишками життєдіяльності. Виявлено численні мікровістря та мікропластинки з притупленим краєм для пазових наконечників списів із кістки, призматичні нуклеуси для пластин, скребачки та всілякі різці на пластинах, проколки. Серед кістяних знарядь — наконечники дротиків, проколки, голки, молотки з рогу оленя, руків'я крем'яних знарядь.

Знайдено унікальний набір прикрас і витворів мистецтва з кістки та бивня мамонта: намистини-підвіски, браслети, орнаментовані меандрами та ялинковим орнаментом, численні стилізовані фігурки жінок (так звані пташки), прикрашені геометричним гравіюванням (зигзаг, меандр, шеврон, ялинки) (рис. 14). В одному з жител виявлено п'ять великих кісток мамонта (лопатки, шелепи, кістки кінцівок) з нанесеним вохрою орнаментом у вигляді меандрів та зигзагів. С. М. Бібіков інтерпретував житло як культовий центр общини, а розмальовані кістки — як ударні музичні інструменти. Меандри та зигзаги на кістяних виробах із Мізина відбивають структуру бивня, яку видно в його поперечному зрізі.

Судячи з фауни, в якій домінує мамонт, але присутні також кістки коней, північних оленів, вівцебиків, песців, вовків, лисиць, зайців, основою господарства було колективне полювання на мамонтів. Стоянка датується 17—16 тис. років тому й належить до середньодніпровської культурно-історичної спільноти епігравету Східної Європи.

Межиріч. Стоянка розташована на мисі, поблизу місця" де р. Росава впадає у р. Рось, на Канівщині. Досліджено чотири господарсько-побутові комплекси, що залягали у потужних відкладах льодовикового лесу. В центрі кожного з них розміщувалося кругле в плані каркасне житло діаметром близько 5 м, обкладене великими кістками мамонтів (черепи, лопатки, кістки кінцівок) (рис. 13). Навколо жител досліджені ями-сховища, вогнища, місця обробки кременю, кістки, шкур тощо. Крем'яний інвентар характеризується численними вкладнями-мікрограветами, призматичними нуклеусами для пластин, кінцевими скребачками та різцями на пластинах, проколками тощо. Серед виробів із кістки та бивня — лощила, молотки з рогу північного оленя, шила, наконечники дротиків, руків'я крем'яних знарядь. Серед витворів мистецтва — уламок бивня зі складним стилізованим гравіюванням, схематизована жіноча статуетка з гравійованим орнаментом, підвіски-намистин и з бивня, морських мушель, бурштину. Знайдено череп мамонта з розписом червоною вохрою (рис. 13).

На стоянці виявлено велику кількість кісток мамонта, значно менше — бізона, коня, північного оленя, песця, лисиці, ведмедя, зайця. Аналогічні крем'яні матеріали містяться також у культурних шарах інших стоянок межиріцької культури — Добранічівка, Гінці тощо, які датуються 14—15 тис. років тому.

Добранічівка — стоянка, досліджена поблизу однойменного села Яготинського р-ну на Київщині. Культурний шар залягав у лесових відкладах високого мису лівого берега р. Супій. Досліджено чотири розташовані по колу господарсько-побутові комплекси. Кожен із них складався з округлих жител діаметром близько 4 м кожне, обкладених великими кістками мамонтів. Навкруги жител досліджені ями-сховища, вогнища, виробничі ділянки. Виявлено велику кількість крем'яних виробів: мікровістря з притупленим краєм, призматичні нуклеуси для пластин, скребачки та різці на пластинах. Серед кістяних та рогових виробів — молотки з рога оленя, проколки. Знайдена схематизована жіноча статуетка з бурштину, численні підвіски з морських мушель. На стоянці виявлено велику кількість кісток мамонтів, значно менше — решток північного оленя, бізона, вівцебика, коня, ведмедя, песця, вовка, зайця. Стоянка датується близько 13 тис. років тому.

Культурні спільноти прильодовикової Європи

У пізньому палеоліті з'являються спільноти, які поступово набувають форм археологічних культур. Вони являють собою сконцентровані на обмеженій території групи синхронних або генетично пов'язаних стоянок з однотипними речами, що свідчить про спорідненість населення, яке лишило ці пам'ятки. Більшість дослідників вважає, що археологічні культури являють собою сліди мешкання окремих етнічних спільнот первісності.

Оскільки вироби з кременю переважають на стоянках кам'яної доби, їх класифікація є визначальною у виділенні археологічних культур палеоліту. Особливо показовими для визначення належності стоянки до тієї чи іншої культури є форма наконечників метальної зброї (стріл, дротиків). Іншими словами, є підстави вважати, що окремі культурні групи населення кам'яної доби являли собою стародавні етнічні групи, кожна з яких виготовляла наконечники специфічних форм (рис. 17).

Як відомо, археологічні культури мають умовні назви, які дослідники дають цим однотипним групам пам'яток по першій розкопаній пам'ятці. Наприклад, назви оріньяцької та азильської культур походять від печер Оріньяк та Азиль у Піренеях, гамбурзької та свідерської — від населених пунктів, поблизу яких розкопані стоянки в Німеччині та Польщі.

На початку верхнього палеоліту крем'яна індустрія людини розумної (Оріньяк) співіснує з технологіями неандертальців (Мікок, Селет, Шательперон). У середині пізнього палеоліту поширюються технології гравет та східний гравет, а наприкінці — мікрогравет або епігравет, індустрії наконечників стріл на пластинах та архаїчних сегментів, трапецій (Лінгбі, Свідер, Красносілля, Гамбург, Осокорівка, Азиль тощо).

Оріньяк — традиція обробки кременю ранньої пори пізнього палеоліту, якій властиві характерні мікровкладні у вигляді лусочок кременю з нерегулярною ретушшю по краю, нуклеподібні скребачки з носиком, багатофасеткові різці, а також кістяні наконечники стріл з розщепленою основою (рис. 5, 17). В Європі оріньяцькі традиції розвивалися приблизно 35—20 тис. років тому. Оріньяцькі пам'ятки відомі у Подністров'ї (Рашків VII), на півдні України в Криму (Сюрень І), Надчорномор'ї (Зелений Хутір, Анетівка І, Сагайдак, Ворона III) та Надазов'ї (Муралівка, Золотівка). Вважається, що більшість із них належить до пізніх етапів існування культури. На думку деяких дослідників, Східний Оріньяк був генетичною підосновою Епігравету України.

Селет (від назви однойменної печери в Угорщині) — культурна група ранньої пори верхнього палеоліту, якій властиві двобічно оброблені вістря (рис. 17). У Східній Європі до селетського кола належать пам'ятки України — Ільїнка, Молодова V (шар 9, 10), Буран-Кая ПІ (шар С), Міра; Молдови — Бринзени; Росії — Бірюча Балка на Нижньому Дону та Стрелецька, Костенки І (шар 2, 3), Костенки 11, 12 на Середньому Дону та ін. Вважається, що селетоїдні пам'ятки передували появі в Україні оріньяцьких і певний час співіснували з ними.

Гравет (від стоянки Ля Гравет у Франції) — культурна традиція обробки кременю, що розвивалася у прильодовиковій Європі на початку та в середині пізнього палеоліту (30—20 тис. років тому). Визначальним знаряддям із кременю є довгі вістря на пластинах з прямим притупленим краєм (рис. 17). Характерні також призматичні нуклеуси для пластин, довгі кінцеві скребачки, різноманітні різці на пластинах. Мистецтву Гравета властива скульптура та гравюра на кістці, основним сюжетом якої є натуралістичне зображення жінки з гіпертрофованими формами. Судячи з фауни стоянок (мамонт, кінь, північний олень тощо), граветська людність полювала на стадних ссавців холодних прильодовикових степів Європи.

Своєрідність крем'яних виробів окремих пам'яток дала підстави виділити в межах граветської традиції кілька культур: павловську, віллендорфсько-костенківську (Східний Гравет), молодовську.

Рис. 17. Крем'яні наконечники культур верхнього палеоліту Європи

В Україні граветська традиція представлена середніми шарами стоянок пізнього палеоліту Подністров'я Молодова I, V, Кормань IV, Оселівка II, Вороновиця І та ін. Граветські традиції молодовської культури в басейні Дністра сягають кінця палеоліту і беруть участь у формуванні Мікрогравету або Епігравету кінця верхнього палеоліту.

Східний Гравет, або вілендорфсько-костенківська культура — група пам'яток середнього етапу пізнього палеоліту. Визначальними виробами є наконечники з бічною виїмкою (рис. 17), ножі костенківського типу, натуралістичні скульптурні зображення жінок. З'являються в Центральній Європі, звідки просуваються у східному напрямі до Верхнього Дніпра, Десни та Верхнього Дону. Датуються 23—17