заможну наречену і, бажаючи прибрати до своїх рук посаг, наполягав на негайному весіллі Найтінгейл підкорився долі і таємно залишив оселю місіс Міллер. У листі, адресованому Нансі, він пояснив причини свого зникнення. Том дізнався від місіс Міллер, що її Нансі, яка віддано кохала Найтінгейла, отримавши його прощального листа, намагалася накласти на себе руки. Він відправився до батька свого легковажного приятеля і повідомив йому, що Найтінгейл уже заручений із Нансі. Найтінгейл-старший покорився перед невідворотністю, а місіс Міллер та її донька з поспіхом готувалися до весілля. Віднині Нансі та її матір вважали Тома своїм рятівником.
Водночас до Софії залицявся заможний лорд Фелламор. Він зробив їй пропозицію, однак отримав відмову.
Том відвідав місіс Фітцпатрік, щоб поговорити з нею про Софію. Виходячи з її будинку, він зустрівся з її чоловіком. Розгніваний (він нарешті натрапив на слід втікачки і дізнався, де вона живе), Фітцпатрік прийняв юнака за її коханця та образив його. Том вимушений витягти шпагу, прийняти виклик. Коли Фітцпатрік спав, поранений шпагою Тома, їх зненацька оточив натовп хлопців. Вони схили Тома, віддали констеблю, який відвів його до в'язниці. Виявилося, що Фелламор підіслав декількох матросів та наказав їм завербувати Тома на корабель, даючи їм зрозуміти, що прагне позбавитися його, вони ж вирішили просто віддати Тома поліції.
До Лондона приїхав батько Софії, містер Вестерн. Він знайшов доньку і повідомив їй, що до того часу, поки не приїдуть Олверті та Блайфіл, дівчина буде сидіти під домашнім арештом і чекати на весілля. Леді Белластон, вирішивши помститися Тому, показує Софії його листа із пропозицією руки і серця. Незабаром дівчина дізналася про обвинувачення Тома у вбивстві. Приїхав Олверті з племінником і зупинився у місіс Міллер. Олверті — її давній благодійник, він допомагав бідній жінці, коли в неї помер чоловік і вона залишилася без засобів для існування з двома малолітніми дітьми на руках. Дізнавшись про те, що Том — прийомний син сквайра, місіс Міллер розповіла йому про благородство юнака. Однак Олверті ще вірив наклепу, і все розказане його не тішило.
Найтінгейл, місіс Міллер та Партрідж часто відвідували Тома у в'язниці. Незабаром до нього приїхала та сама місіс Вотерс, випадковий зв'язок з якою привів до сварки з Софією. Після того як Том залишив Ептон, місіс Вотерс познайомилася там із Фітцпатріком, стала його коханкою та поїхала разом з ним. Юнак із полегшенням дізнається, що Фітцпатрік живий і неушкоджений. Партрідж, який також прийшов його відвідати, повідомив йому, що жінка, яка називала себе місіс Вотерс, насправді Дженні Джоне, рідна мати Тома, Том збентежений: він мав зв'язок з рідною матір'ю. Партрідж, який ніколи не вмів тримати язика за зубами, розповів про це Олверті, і той вирішив, не гаючи часу, викликати місіс Вотерс до себе. Дженні вирішила відкрити таємницю того, що їй відомо. Виявилося, що ні вона, ні Партрідж не мали жодного відношення до народження дитини. Батько Тома — син друга Олверті, який колись прожив рік у будинку сквайра і помер від віспи, а мати не хто інша, як рідна сестра сквайра — Бріджет. Боячись осуду брата, Бріджет приховала від нього, що народила дитину, і за велику винагороду вмовила Дженні підкинути хлопчика до їхнього будинку. Старий слуга Олверті, почувши, що сквайр дізнався правду, зізнався господарю, що Бріджет перед смертю відкрила йому свою таємницю і написала братові листа, якого він вручив містеру Блайфілу, оскільки на той момент Олверті був непритомним. Тільки тепер Олверті здогадався про підступність Блайфіла, який, прагнучи прибрати до рук спадок сквайра, приховував від нього, що вони з Томом — рідні брати.
Олверті, дізнавшись всю правду про свого племінника, щиро шкодував про те, що не пробачав йому так довго. Оскільки Фітцпатрік не висунув Тому ніяких звинувачень, його звільнили із в'язниці. Олверті попросив пробачення у Тома, але благородний юнак ні в чому його не звинувачував.
Найтінгейл розповідав Софії про те, що Том і не збирався одружуватися із леді Белластон, оскільки це він, Найтінгейл, підмовив Тома написати їй того листа, який вона бачила. Том прийшов до Софії та знову просив її руки. Сквайр Вестерн, дізнавшись про намір Олверті зробити Тома своїм спадкоємцем, з радістю дав згоду на їхній шлюб. Закохані після весілля поїхали до селища і щасливо стали жити подалі від міської колотнечі.
Особливості художнього методу Генрі Філдінга*
зміна типу розповіді. Романісти, попередники Філдінга, видавали свої твори за документальну літературу і ховалися за маскою свідка, мемуариста, видавця тощо. Філдінг же виходив на авансцену, ставав не тільки оповідачем, а й важливим "складником" структури твору;*
центральне питання у суперечках англійських просвітників XVIII століття про людську природу, що в ній був визначальним— "природні добрі почуття" чи "егоїстичний розрахунок", — Філдінг без вагань вирішив на користь почуттів;*
герої Філдінга наділені свободою і позбавлені будь-якого моралізаторства, вони живі істоти;*
реалістичне зображення подій переривалося авторськими відступами. Такими були, наприклад, невеликі відступи, головним чином присвячені естетичним питанням, що вміщені на початку кожної із 18 книг роману;*
сила волі та розум людини прославлялися Філдінгом нарівні із щирим почуттям. Тільки у їх гармонійному сполученні письменник вбачав запоруку нормального і щасливого існування.
Література
1. Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. История учений о драме. — М., 1967.
2. Жирмунский В. М. Из истории западноевропейских литератур. — Л., 1981.
3. История зарубежной литературы XVIII века / Под ред. Л. В. Сидорченко. — М., 1999.
4. Соколянский М. Г. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. Проблемы типологии. — К., Одесса, 1983.
5. Тураев С. В. От Просвещения к романтизму. — М., 1983.
6. Аникин Г, В., Михальская Н. П. История английской литературы. — М., 1985.
7. Елистрапюва А. Английский роман эпохи Просвещения. — М., 1966.
8. Англия в памфлете. Английская публицистическая проза начала XVIII века / Сост. И. О. Шайтанова. — М., 1988.
9. Аникст А. А. Даниель Дефо . — М., 1957.
10. УрновД. М. Дефо. — М., 1977.
11. УрновД. М. Робинзон и Гулливер. Судьба двух литературных героев. — М., 1973.
12. Дубашинский И. А. Путешествие в некоторые отдаленные страны, мысли и чувства Джонатана Свифта. — М, 1986.
13. Муравьев В. Путешествие с Гулливером. — М., 1972.
14. Соколянский М. Г. Творчество Генри Филдинга. — К., 1975.
15. Колесников Б. И. Роберт Берне . Очерк жизни и творчества. — М., 1967.
16. Кузнецов В. Н. Франсуа-Мари Вольтер. — М., 1978.
17. Длугач Т. Б. Дени Дидро. — М., 1975.
18. ВерцманИ. Е. Жан-Жак Руссо. — М., 1976.
19. Артомонов С. Д. Бомарше, очерк жизни и творчества. — М., 1960.
20. Де Санктис Ф. История итальянской литературы. — М., 1964. —Т2.
21. Фридлендер Г. М. Лессинг. Очерк творчества. — М., 1957.
22. Аникст А. А. Гете и "Фауст". От замысла к свершению.
23. Конради К. О. Гете. Жизнь и творчество. — М., 1987. Т. 1—2.
24. Лан штейн П. Жизнь Шіллера. — М., 1984.