Грецька колонізація і виникнення античних поселень

План

1. Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Зародження грецьких міст-держав

2. Нижнє Побужжя

Поняття антична цивілізація використовується для визначення культурно-історичних ознак, притаманних розвиткові грецького і римського суспільств. До ареалу античної ойкумени входило й Північне Причорномор'я, де греками були засновані поліси, які згодом стали центрами значних територіальних державних утворень.

Історію та культуру цих центрів вивчає антична археологія, оскільки археологічні джерела є основними у висвітленні проблем, пов'язаних із соціально-економічним, політичним і культурним розвитком грецького населення. Значну інформацію, необхідну для вивчення епохи античності, містять також епіграфічні й нумізматичні пам'ятки та писемні джерела, де згадуються окремі епізоди, пов'язані з подіями, що відбувалися у Північному Причорномор'ї. Кореляція цих категорій джерел з даними археології дає можливість реконструювати політичний та соціально-економічний розвиток античних центрів Півдня сучасної України, отримати важливу інформацію щодо побуту та релігійних уявлень грецького населення, його стосунків з негрецьким населенням регіону, а також зі світовими державами того часу.

Вагомий внесок в археологічне дослідження й вивчення різних аспектів історії та культури Березані, Ольвії та Нижнього Побужжя зробили Б. В. Фармаковський, Л. М. Славін, О. М. Карасьов, О. І. Леві, В. В. Лапін, С. Д. Крижицький, Ю. Г. Виноградов, А. С. Русяєва та ін.; При, Ні копія та Нижнього Подністров'я — Е. Р. Штерн, Л. Д. Дмитров, П.Н. Каришковський, А. I. Фурманська, І. Б. Клейман та ін.; Херсонеса та Північно-Західного Криму — К. К. Косцюшко-Валюжиніч, К. Е. Гриневич, Г. Д. Белов, С. Ф. Стржелецький, Е.І. Соломонік, В. О. Анохін та ін.; Боспорської держави — В. В. Шкорпіл, М. І. Ростовцев, С.О. Жебелев, В. Ф. Гайдукевич, В. Д. Блаватський, О. М. Зограф, І. Б. Зеест, М.І. Сокольський, Й. Б. Брашинський, Д. Б. Шелов та ін. Саме завдяки багаторічній самовідданій праці цих та багатьох інших вітчизняних дослідників кількох поколінь протягом XX— початку XXI ст. стало можливим написання цього розділу навчального посібника.

Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Зародження грецьких міст-держав

Грецькі поселення, або, як їх іще називають, колонії, з'явилися на узбережжі Чорного моря на завершальній стадії Великої грецької колонізації (VIII—VI ст. до н. е.). Окрім Північного Причорномор'я, грецькі поселення були засновані також на Апеннінському півострові, берегах Сицилії, Середземного, Мармурового морів та на північному узбережжі Африки. Колонізація значно розширила кордони ойкумени. Вона була наслідком демографічного вибуху та інтенсивного зростання виробничих сил, розвитку сільського господарства, ремесла й торгівлі. Неабияке значення у прискоренні цього процесу мав воєнний тиск на грецькі міста Іонії персидських царів, унаслідок чого греки змушені були покидати облаштовані місця. Нові поселення формувалися як поліси і були незалежними від міст-метрополій, хоча й підтримували з ними різнобічні зв'язки. Міста-метрополії були заінтересовані в отриманні від колоній продовольчих ресурсів, насамперед зерна, та різної сировини. У грецькій колонізації Північного Причорномор'я значну роль відіграв Мілет, який був великим ремісничим і культурним центром грецького світу. На нових місцях, утому числі й у Північному Причорномор'ї, греки-колоністи вступали в контакти з місцевим населенням, чим зумовлювалася специфіка історичного розвитку грецьких центрів у конкретно-історичних умовах їхнього існування.

Колонізація Північного Причорномор'я поділяється на три етапи. На першому етапі (приблизно середина VII ст. до н. е.) на о. Березань було засновано грецьке поселення Борисфен. На другому етапі (перша половина — середина VI ст. до н. е.) населення Борисфена освоює найближчі сільськогосподарські території і засновує Ольвію (с. Парутіно на Бузькому лимані). На початку другої чверті VI ст. до н. е. на сучасних Керченському і Таманському півостровах виникли Пантікапей (м. Керч), Німфей, Мірмекій, Тірітака, Феодосія, Гермонасса, Фанагорія, Кепи та інші поселення. На третьому етапі (друга половина VI — початок V ст. до н. е.) відбувалася найбільш інтенсивна міграція греків, що було пов'язано з розгромом Іонії персами (545 р. до н. е.) та падінням Мілета (494 р. до н. е.). У цей час переважно вихідцями з Іонії освоюються землі у Нижньому Подністров'ї, де були засновані Ніконій (Роксоланівське городище) і Тіра (сучасний Білгород-Дністровський), а навколо Ольвії виникає густа мережа сільських поселень. У третій чверті VI ст. до н. е. було засновано Херсонес Таврійський (м. Севастополь) — єдину дорійську колонію у Північному Причорномор'ї, а в останній чверті цього століття на Західному узбережжі Криму виникло невелике поселення, відоме під назвою Керкінітіда (м. Євпаторія). У період грецької колонізації в Північному Причорномор'ї, за винятком околиць Херсонеса, було відсутнє стабільне осіле населення. Тому на початковому етапі розвитку античні центри регіону розвивалися, не відчуваючи тиску з боку варварського оточення (рис. І).

Історія античних держав Північного Причорномор'я налічує близько тисячі років. Ураховуючи тісний зв'язок цих міст-держав з античним світом у цілому, їхній розвиток можна поділити на п'ять періодів: архаїчний (середина VII—VI ст. до н. е.), класичний (V — IV ст. до н. е.), елліністичний (остання третина IV — середина І ст. до н. е.), римський (середина І ст. до н. е. — третя чверть ІІІ ст. н. е.) та пізньоантичний (кінець III — перша чверть VI ст. н. е.). Кожен із зазначених періодів писемними та епіграфічними джерелами висвітлений доволі фрагментарно. Проте внаслідок археологічного вивчення цих держав сьогодні можна визначити те загальне й особливе, що було характерним для їхньої історії та археології протягом античної епохи.

Рис. 1. Причорномор'я в античну епоху

Архаїчний період у Греції та на островах Егейського моря характеризується наявністю численних, невеликих міст-держав (полісів). Саме в полісах було сконцентровано політичне, економічне та культурне життя еллінів. У їхньому розвитку протягом архаїчної доби спостерігається зростання питомої ваги рабовласницьких виробничих відносин, хоча нині вже не можна стверджувати, що праця рабів відігравала вирішальну роль у матеріальному виробництві. На відміну від материкової та острівної Греції, де архаїчний період був органічним продовженням передполісного періоду (XI—IX ст.), у Північному Причорномор'ї перші грецькі поселення виникли тільки в другій половині VII на початку VI ст. до н. е. Цим зумовлювалися специфічні риси їхнього розвитку.

Нижнє Побужжя

Початок колонізації Північно-Західного Причорномор'я пов'язаний із заснуванням вихідцями з Іонії (в середині VII ст. до н. е.) першого поселення на острові Березань, який у давнину був півостровом (рис. 2). На початку VI ст. до н. е. з участю вихідців із Борисфена на узбережжі Дніпро-Бузького лиману була заснована Ольвія (рис. 3).

Процес колонізації Нижнього Побужжя вивчений загалом непогано. Неабияке значення для дослідження цього явища мало графіті на кістяній пластинці другої половини VI ст. до н. е., знайденій на о. Березань. Ця пам'ятка донесла до нас бачення колонізаційного процесу сучасниками, а можливо й прямими учасниками переселення. Спершу вихідцями з Мілета під заступництвом головного божества — Аполлона Лікаря був заснований Борисфен. Згадка у графіті магічного числа Аполлона — "сім" — дає підстави припустити, що засновниками нього поселення виступало всього кілька сімей. Отже, контингент колоністів на першому етапі був невеликим. На другому етапі відбувалося становлення Борисфена й закріплення переселенців у Нижньому Побужжі. Згодом виникають Ольвія та сільські поселення, що сприяло зростанню економічних можливостей єдиного Березансько-Ольвійського поліса. Останній етап колонізації пов'язаний з освоєнням земель на значних територіях Нижнього Побужжя й існуванням Ольвії під патронатом уже Аполлона Дельфінія.

Широкі дослідження дають можливість сьогодні провести кореляцію свідчень епіграфічних джерел з даними археології. З'ясовано, що освоєння греками Нижнього Побужжя розпочалося у другій чверті VI ст. до н. е., коли поселення, засновані вихідцями з Борисфену, з'являються на лівому березі Березанського лиману. Пізніше освоюється правий берег Буго-Дніпровського лиману і частково — його лівий берег.

Рис. 2. План о. Березань:

a — розкопи; б — котлован; в — споруди нового часу

Рис. 3. План Ольвії з позначенням розкопаних ділянок (за С.Д. Крижицьким)

Список літератури

1. Айбабин А. И. Этническая история ранневизантийского Крыма. Симферополь, 1999.

2. Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Роме Р. Чертомлык. Киев, 1990.

3. Алексеев В. П., Перший. А. И. История первобытного общества. Москва, 1990.

4. Андрух С. И. Нижнедунайская Скифия в VI — начале I в. до н. э. Запорожье, 1995.

5. Анохин В. А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1989.

6. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР. Москва, 1984.

7. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1985, 1986. Т. 1-3.

8. Археологія Української РСР: У 3 т. Київ, 1971. Т. 1-3.

9. Археологія. 1993. № 3 (до 100-річчя відкриття трипільської культури).

10. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.

11. Баран В. Д., Козак Д. II., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян. Київ, 1991.

12. Березанская С. С. Северная Украина в эпоху бронзы. Киев, 1982.

13. Березанская С. С, Отрощенко В. В., Чередниченко Н. И., Шарафутдинова И. Н.