Ліплена кераміка в якісному відношенні поступалася кращим зразкам енеолітичної, особливо трипільської. В асортименті "ямного" посуду, де значною мірою зберігалися середньостогівські традиції, переважали округлі горщики з короткою шийкою, високими плічками та пригостреним дном. З'являються також кружки та амфорки з невеликим сплощеним денцем. Скромний декор посуду обмежувався відбитками мотузки, защипами, розчосами гребінцевого штампу, функціонально декоративними вушками (рис. 11). Значного розвитку набула місцева металообробка. Ретельний аналіз відповідних матеріалів дав підстави українській дослідниці Л. А. Черних поставити питання щодо виділення надчорноморського "ямного" осередку металовиробництва, орієнтованого, зокрема, на розробку донецьких родовищ мідної руди в Бахмутській улоговині. На Михайлівському поселенні, де знайдено ступки для подрібнення руди, сопла, ковадла та зразки готової продукції, С. С. Березанська та О. Г. Шапошникова реконструюють майстерню для виготовлення металевих артефактів. Про її існування за тих далеких часів свідчить, зокрема, склад супроводу поховань ковалів, досліджених С. С. Березанською. Металокомплекс ямної спільноти включав втульчасті сокири, тесла, черенкові долота, ножі, бритви, шила, спіральні пронизки. У виробництві переважали миш'якові бронзи. На цій підставі російський археолог Є. М. Черних відніс ареал ямної спільноти до складу Циркумпонтійської металургійної провінції.

Деревообробне виробництво як окрема галузь господарства вперше наочно представлене саме у населення ямної спільноти. Рештки дерев'яних поховальних споруд і транспортних засобів (возів) дають можливість розкрити особливості теслярської майстерності, підкріпленої належним інструментарієм із бронзових знарядь праці (сокири, тесла, долота, шила). Традиція широкого використання колісного транспорту в поховальному ритуалі також уперше засвідчена у ямної людності, яка поширила її від Уралу до Балкан. Локалізація поховань із возами чи елементами колісного транспорту охоплювала Степове Надчорномор'я між Доном і Дунаєм та передкавказький локальний варіант ямної спільноти (пам'ятки новотитарівської культури в Надкубанні). Вперше поховання з рештками дерев'яного воза з колесами виявлено О. І. Тереножкіним у кургані Сторожова Могила на Дніпропетровщині. Добре збереглися рештки критого чотириколісного воза в могилі Лук'янівка поблизу Кривого Рога (розкопки О. О. Мельника). Нині колеса виявлені не лише на Балканах та Поділлі, а й на Уралі. Вози були двоколісні (гарби) та чотириколісні, запряжені волами. Дискові колеса зі ступ и ця ми виготовлялися із суцільного шматка деревини чи з двох-трьох дощок, з'єднаних дерев'яними шипами (рис. 12). Використання колісного транспорту чи його елементів (коліс) у поховальному ритуалі стає з часом вагомою матеріальною ознакою культури індоєвропейців загалом та індоіранців зокрема. Отже, поховання у возах фіксуються на усьому степовому просторі Східної Європи, концентруючись при цьому навколо Нижнього Дніпра. Там містилося укріплене Михайлівське поселення — центр нижньодніпровського союзу племен. Певною мірою можна стверджувати, що поховання з возами позначали напрями розселення давніх індоєвропейців.

Рис. 11. Посуд населення ямної спільноти:

1, 6 — Виноградне, мог. 24, пох. 14; 2 — Виноградне, мог. 23, пох. 2; 3 — Виноградне, мог. 15, пох. 9; 4 — Волинське, мог. 2, пох. 16; 5 — Барвінівка, мог. 6, пох. 28; 7 — Виноградне, мог. 26, пох. 10; 8 — Виноградне, мог. 24, пох. 9 (за Ю. Я. Рассамакіним)

З дерева виготовляли також ложа, ноші, човни, посуд та інші побутові речі.

Видобуток та обробка каменю лишалися важливим напрямом господарчої діяльності. Кам'яні брили використовувалися для зведення укріплень, підмогильних конструкцій (крепіди, кромлехи, кам'яні скрині), виготовлення мону ментальної та мобільної скульптури, знарядь праці, зброї. Технологія обробки великих брил пісковику, вапняку, граніту знайшла своє втілення в шедеврах монументальної кам'яної скульптури. Крім універсальних ознак культури племен ямної спільноти, таких як могила, вохра, шнур, дослідникам удалося виявити й локальні особливості.

Рис. 12. Колісний транспорт ямної спільноти та його використання у поховальному ритуалі: 1-2 – Лук'янівська Могила, пох. 1 (реконструкція воза І. Сердюкової та О. Мельника); 3 – Старосілля, мог. 1, пох. 10; 4 – Заканальний, мог. З, пох. 1; 5— Вишневе, мог. 9, пох. 8 (за Р. О. Литвиненком)

Чи не найвиразнішою з них була традиція виготовлення та використання в ритуалі антропоморфної скульптури. Кам'яна скульптура доби ранньої бронзи зосереджена у степовому регіоні між Доном і Дунаєм, тобто вона виступає явищем суто українським. Простежується навіть практика поширення цього ідеологічно-мистецького продукту з Надчорномор'я на Кавказ, Балкани, до Малої Азії, тобто у циркумпонтійському ареалі. Кам'яна скульптура була невіддільною від могил і поширювалася у Старому Світі разом із практикою їхнього будівництва. У семантичній парі могила — ідол перша символізувала жіночу основу, а другий — чоловічу.

Українська дослідниця Н. Д. Довженко виділяє такі класи поховальної лапідарної скульптури ямної спільноти: а) ідоли; б) менгіри; в) фаллоїдне каміння; г) стели. Стели, своєю чергою, діляться на аморфні, антропоморфні, зооморфні, орнітоморфні, іхтеоморфні. Як окремі класи виступають скульптурні форми природного походження та жертовники. Наймасовішими пам'ятками монументальної скульптури є стели. На 1986 р. між Дунаєм і Доном виявлено 327 скульптурних форм. Такої кількості (та якості) кам'яних зображень III тис. до н. е. немає в жодному іншому регіоні первісного світу. Тому феномен ранньої антропоморфної скульптури слід розглядати як мистецьке явище світового масштабу. Найвища концентрація кам'яних стел простежується в Буго-Інгулецькому степовому регіоні (218 знахідок), хоча шедеври, занесені до категорії ідолів, там трапляються рідко. Ідоли, за матеріалами картографування, ніби охоплюють український степ, виступаючи його вартовими: Новочеркаськ на Дону, Сватове на Луганщині, Федорівка на Полтавщині, Керносівка, Білогрудівський ліс під Уманню, Чобруча в Молдові, Новоселиця на Дунаї, Чорноріччя та Ак-Чокрак у передгір'ях Криму.

Керносівський ідол є шедевром монументальної скульптури доби бронзи (рис. 13). Знайдено його випадково поблизу с. Керносівка на р. Орелі у Дніпропетровській області. Виготовлений ідол із пісковику. Довжина скульптури — 120 см, ширина — 36 см, товщина — 24 см. Перед нами постає зображення літнього бородатого чоловіка, озброєного луком зі стрілою, булавою, кам'яною сокирою-молотом, списом, двома металевими сокирами. Він підперезаний паском, що охоплює ззаду обидві ступні, між якими вирізьблено довгого хвоста. Фігура з обох сторін укрита орнаментом" на спині змодельовано дерево життя, а на лопатках — символи Сонця та Місяця. Серед інших зображень привертають увагу сцени полювання з двома собаками та сакрального статевого акту, фігурки бика, коня й кобили, ллячка і тигель поруч зі стопами. На чотирьох гранях ідола ніби відтворено тогочасне суспільство і світ. Певною мірою ідол утілює образ першолюдини — Пуруші — арійської міфології, що моделює соціальну структуру скотарського суспільства. Із вуст (голови) Пуруші виходять брахмани, з рук — воїни-кшатрії, із стегон — скотарі-вайш'ї, а зі стоп — неповноправні шудри, зокрема ремісники-ливарники.

В ідолах, поза сумнівом, утілено образ пращура чоловічої статі. Серед канонічних елементів цього образу: пояс, лук зі стрілою, фаллос, хвіст, стопи взутих ніг. На окремих ідолах переважають зображення зброї та атрибути влади (булава, герлига), а серед динамічних сцен полювання, двобій, статевий акт. Отже, зображення дають можливість реконструювати певний епічний цикл подій (подвигів) канонізованого хвостатого героя — шамана (мага).

Рис. 13. Кам'яний ідол із Керносівки — взірець монументальної антропоморфної скульптури доби ранньої бронзи (за Л. П. Криловою)

Крім монументальної скульптури, з пісковику вирізьблювали невеличкі фігурки для домашніх вівтарів: синкретичний образ жінки-бика із Златополя, стилізовані голівки бика тощо. В ямному середовищі збереглася технологія обробки кременю, з якого виготовляли виїмчасті вістря стріл, черенкові ножі, кинджали й вістря списів, скребачки та інші дрібні знаряддя праці. Загалом же асортимент кременевих знарядь звужувався, а техніка їх обробки ставала менш витонченою. Унікальним є зразок крем'яної скульптури у вигляді невеличкої фігури-тризуба, що пов'язана з ушануванням бика. Знайдено її у похованні поблизу с. Василівки на Херсонщині.

Косторізне виробництво репрезентоване дрібними знаряддями праці, наборами гральних кісток-гайданчиків, прикрасами-пронизками — гладенькими та оздобленими гвинтовою нарізкою, амулетами із зубів диких тварин тощо. Найпомітнішими зразками косторізного мистецтва "ямників" є молоточкуваті та рогаті шпильки, іноді вкриті витонченим геометричним візерунком. На думку російського дослідника В. Я. Кияшка, такі шпильки слугували фетишами (божками) особистого користування в побуті мобільних скотарів.

Ямна спільнота мала диференційовану соціальну структуру. Аналіз зображень на Керносівському та інших ідолах дав підстави виділити в "ямному" соціумі жерців, вожді в-воїн і в, скотарів та прошарок неповноправного населення. Ямники мали тісні зв'язки з племенами як Північного Кавказу, так і Балкано-Карпатського регіону та Центральної Європи. Вони ж спорудили перші могили поблизу сучасного Києва, утвердивши тим самим свою присутність на ключовому перетині торговельних шляхів України. В етнічному плані ведеться дискусія: репрезентували "ямники" ще індоєвропейську мовну спільноту на стадії її розпаду чи вже ранню фазу розвитку індоіранської.

Наприкінці доби ранньої бронзи фіксується поява