Епоха енеоліту-бронзи: базові галузі господарства

План

1. Обробка органічних матеріалів

2. Базові галузі господарства

3. Духовна культура

Обробка органічних матеріалів

Вироби із кістки та рогу мали попит протягом усіх фаз розвитку спільноти. Це пояснюється доступністю сировини — вторинного продукту переробки об'єктів тваринництва та мисливства, відносною легкістю обробки таких м'яких матеріалів, як ріг і кістка, широкою сферою вжитку артефактів, виготовлених косторізами. Поява металевих ножів та шил значно полегшувала працю косторізів, обізнаних з навичками розм'якшення кістки та рогу. На ряді поселень виявлено робочі ділянки для обробки цих матеріалів. Масове виробництво мотик з рогу оленя, лося та козулі відігравало значну роль у мотичному землеробстві впродовж усього існування спільноти. Про спроби переходу до орного землеробства свідчить знахідка рала з рогу лося на поселенні Нові Русешти ІІа в Молдові. Виробничим матеріалом слугували також ікла й кістки дикого кабана, ріг, лопатки, трубчасті кістки й щелепи великої та дрібної рогатої худоби, стулки річкових мушель. Знаряддя, виготовлені зі згаданих кісток, домінували в керамічному виробництві (гребінцеві та однозубі штампи, орнаментири для заглибленого та канельованого декору, скребачки-правила, шпателі-лощила тощо). Для плетіння використовували кочедики з відростків рогу з отвором чи канавкою для мотузки на широкому краї, у швацтві — шила, проколки, голки. Широку сферу вжитку мали рогові молотки, а сокиру-келеп використовували у військовій справі. Для пізньої фази розвитку спільноти характерними були кістяні кинджали з руків'ям та кістяні руків'я для бронзових кинджалів усатівського типу. З кістки виготовляли також різьблені фігурки, підвіски-амулети, нашивні бляшки, намистини, пронизки, рурки, гачки та гарпуни для риболовлі, інші побутові речі.

Виготовлення одягу та взуття мало першорядне значення з огляду на доволі суворі кліматичні умови проживання на теренах України, порівняно з Балкано-Карпатським регіоном. Мисливство й тваринництво давали не лише м'ясо, а й шкури для виготовлення теплого одягу (куртки, кожушки), поясних і нагрудних пасків та взуття (чобітки, черевики, капці). Для вичинки шкур застосовували спеціальні верстати та інструменти з міді, кременю й кістки. Поступово зі шкіряним одягом дедалі більше починає конкурувати тканий — із вовни, а також рослинного походження. Важливе значення мав винахід вертикального ткацького верстата, що складався з дерев'яної рами, з напнутими нитками основи. Вертикальна позиція ниток фіксувалася за допомогою керамічних важків конічної форми, а горизонтальні нитки снували за допомогою кістяного чи дерев'яного човника. Ширина витканої смуги полотна сягала І м. Рештки такого верстата виявлено на поселенні Майданецьке, а великий фрагмент тканини рослинного походження зафіксовано С. М. Рижовим під час розкопок стоянки Конівка на Дністрі. Відбитки тканин знаходять на денцях трипільського посуду.

Обробка деревини та її масштаби фіксується передовсім під час розкопок жител та господарчих споруд, що потребували великої кількості деревини. Дерево використовували також для спорудження загонів для худоби, парканів, укріплень, поховальних споруд, виготовлення верстатів, меблів, знарядь праці, (мотики, держаки робочих сокир), зброї (луки, стріли, списи, держаки бойових сокир), посуду тощо. На жаль, дерев'яні вироби, як і будь-яка органіка, погано зберігаються й доходять до нас лише як негативи речей, відбитих у глині, чи у вигляді керамічних моделей, зображень на посуді. Використання металевих знарядь праці, особливо сокир і тесел, значно розширило можливості деревообробної галузі господарства й призвело до масової вирубки лісів для господарчих потреб, особливо ж для підсічного землеробства.

Базові галузі господарства

Землеробство вважається провідною галуззю господарства Кукутені-Трилілля, хоча такий підхід С. М. Бібіков та Г. Ф. Коробкова піддали критиці (на користь тваринництва). Палеоботаніки (З. В. Янушевич, Г. О. Пашкевич) також вельми стримано оцінюють землеробський потенціал спільноти, пристосований до примітивного способу обробки ґрунтів та зібраного врожаю. Нечисленні знахідки зерен та відбитків злаків у керамічному тісті свідчать, що за Трипілля А висівали плівчасті пшениці (одно- та двозернянка), ячмінь голозерний та плівчастий, просо, овес, горох. На етапах розвиненого та пізнього Трипілля кількість знахідок зерен зростає в десятки разів. Серед основних культур — пшениця двозернянка, голозерний ячмінь та горох. Злаки підбиралися найневибагливіші, придатні для вирощування у кліматичних умовах Українського Лісостепу, але з посередніми смаковими якостями. Збіжжя використовували для приготування каші, хліб не випікали.

Обробка легких фунтів здійснювалася за допомогою палок-копачок та мотик із наконечниками з рогу, сланцю та міді. Додаткове розпушення грудок проводили за допомогою рогових рал. С. М. Бібіков припускає можливість існування орного землеробства з використанням тяглової сили волів, але доказів оранки у трипільців поки що не знайдено, тому питання залишається дискусійним. У розпушену землю висівали зерна або закопували цілі колоски. Збір урожаю здійснювався за допомогою серпів, що мали дерев'яну чи кістяну основу та лезо, складене з кременевих вкладнів. Такі знаряддя забезпечували збір урожаю у стислі строки. Н. М. Скакун установила наявність молотильних дощок зі вставленими в них крем'яними скалками. Такі знаряддя забезпечували якісніший обмолот зернових. Зберігали врожай у тарному посуді з покришками.

Скотарство лишалося провідною галуззю комплексного господарства трипільців. Остеологічні колекції засвідчують м'ясо-мол очний характер тваринництва. На думку О. П. Журавльова, в Наддністрянщині переважав м'ясний, а на Південному Бузі — молочний напрямок. Вивчення тваринництва засвідчує й інші часові та регіональні особливості. Так, за раннього Трипілля скотарство поступалося мисливству, що засвідчують, зокрема, кількісні показники остеологічних знахідок. Рішуча перевага домашніх тварин над дикими стає помітною з середнього Трипілля. Під час міграцій знижувалося поголів'я свиней і зростало — дрібної рогатої худоби. Проте основну роль протягом усієї історії Трипілля відігравала велика рогата худоба, що забезпечувала майже 90 % споживчого раціону. Свинарство в періоди стабільності утримувало другу позицію, а дрібне скотарство — третю. Собаки охороняли тварин на пасовиськах. Нечисленні знахідки кісток коня вказують найімовірніше на те, що це був об'єкт полювання. Утім, на думку С. М. Бібікова, трипільський ареал був одним із осередків доместикації коня.

Роль мисливства та рибальства зростала в періоди міграцій та колонізації нових земель. У ранній період (Трипілля А) полювання навіть переважало порівняно зі скотарством. Промисловими тваринами були насамперед копитні (благородний олень, лось, кабан), що давали близько 75 % здобичі. Тобто беззастережно переважав м'ясний, а не хутряний напрямок мисливства. Знахідки численних гачків із кістки та міді й гарпунів указують на розвиток рибальства, що мало підсобний характер. Серед виловленої риби переважають сом та верезуб.

Духовна культура

Духовний світ племен КІС Кукутені-Трипілля, породжений ідеологією землеробських культур Переднього Сходу, все ще лишається доволі складним для розуміння та інтерпретації. За даними джерел, центральною фігурою пантеону був образ жінки-матері — Великої богині родючості. Він утілений в тисячах глиняних статуеток, різного роду амулетах, у десятках тисяч посудин. Всі інші образи трипільського мистецтва, посту лаючись головному, обіймали місця довкола трону Великої богині. Серед її строкатого супроводу особливою пошаною був оточений бик — охоронець і запліднювач. Поліейконічні образи жінки-бика засвідчують інтимний характер стосунків указаних істот. Серед інших супутників-Великої богині (здебільшого в орнаментиці посуду) особливо популярним був змій-дракон, який виконував функції супутника, охоронця й водночас спокусника жінки. Дракони оповивають пишногруді посудини, оберігаючи образ богині й уміст ємності. Нечисленні персонажі чоловічої статі лише пробиваються до почесного місця біля трону Великої богині. Роль чоловіків в ідеології стає помітнішою на схилку існування спільноти, за умов кризи господарчої системи енеолітичної Старої Європи.

Модель світобудови охоплювала підземний світ, наземний простір із рослинами, живими істотами та небесну сферу. Така тричленна модель світу стає панівною саме за доби енеоліту. Про це свідчить, зокрема, аналіз орнаментальних композицій, тлумачення яких здійснив російський археолог Б. О. Рибаков (1965; 1981). Впадає в око чітко позначена горизонтальна зональність рельєфних, заглиблених та мальованих композицій, в яких проявляється структурний поділ на три сфери. В них відбуваються здебільшого не завжди зрозумілі дії різних антропо- та зооморфних персонажів, проростання та буяння рослин, що зрештою еволюціонують в образи багатоярусних антропоморфних істот. Останні трансформуються в універсальний образ світового дерева (дерева життя), оточеного різними персонажами, в тому числі й знаками солярного та місячного циклів. Нерідко горизонтальні фризи заповнені так званими "лицьовими" мотивами, рельєфними грудьми, іншими рисами образу все тієї ж Великої богині-Матері, оповитої зміями. Небесну сферу позначали підвішеними напівовалами, сонячними та місячними символами, а земну символізувала миска з намальованими зернами. Підземний світ передавала чорна фарба.

Знакова система Трипілля постала з умовно-символічного напряму мистецтва, її творці уникали спокуси сліпого копіювання реального світу, хоча й мали його на увазі. Вони розробили складну систему комбінацій знаків. Дослідження їх на мальованому посуді середнього та пізнього Трипілля здійснив Т. Ткачук. Загалом він виділив із орнаментів на кераміці 280 знаків та знакових композицій. Орнаментальні композиції, на думку дослідника, виступали сукупностями знаків, що допомагали регламентувати стосунки суспільства з вищими силами. Йдеться також про автохтонність