Досить поширеним був героїчний епос і перекази про старовину, в яких прославлялися подвиги народних героїв-богатирів. В історичних піснях княжої доби відображена боротьба народу з різними завойовниками, зокрема з печенігами, половцями, татаро-монголами тощо. Згодом героїчний епос і билинна поезія злилися з українським фольклором. Великим культурним центром староруської держави був Київ, де виникли і розвинулись літописання, перекладна й оригінальна література.

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, у той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: "Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т. ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільного оповідання про історичні події.

Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження, використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Кал кою тощо. Літописці нерідко користувалися народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками! прислів'ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відображали погляди різних князів. Перший автор, наприклад* присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильковича. Основна ідея літопису виражається в обґрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

Виникали й суто літературні твори художнього характеру, що були споріднені з народною творчістю. У Галичі в період князювання Романа Мстиславича жив "премудрий книжник" Тимофій, який був родом з Києва. Він написав твір про останні роки життя князя Романа і початок діяльності його сина Данила. Письменник яскравими фарбами змалював образ князя як видатного державного діяча, який гідно "наслідував предка свого Мономаха". Давньоруська література в період феодальної роздрібненості, відбиваючи інтереси феодального класу, зберегла загальнонародний характер. Переважна більшість літературних творів присвячувалась церковно-богословській тематиці.

Проте в літературі того часу зустрічаються твори, котрі не вписувалися в церковну традицію. Вони мали велику популярність серед освічених кіл не лише Галичини та Волині, але й усієї староруської держави. Це так звані "духовні повісті", такі як "Про трьох королів-волхвів", "Про Таудада-лицаря", світські повісті "Житіє Олексія, чоловіка Божого", "Олександрія", "Троянська історія" та ін. Досить популярним був збірник афоризмів і приповідок під назвою "Пчела", де світоглядні переконання та моральні принципи людини виводяться з її власної природи. Це суперечило християнському вченню, що мислення людини і її доля визначаються Богом. Популярність духовної літератури була зумовлена багатьма причинами, перш за все — переорієнтацією суспільної свідомості з героя "аскетичного ідеалу" на ідеал "героя борця". Деякі дослідники вказують на те, що в українській культурі з'являються ранньо гуманістичні ідеї, пов'язані з новим підходом до розуміння візантійської культури.

Характерно, що редакції перекладної літератури робилися в напрямку її "осучаснений". У класичні літературні збірники часів Галицько-Волинської держави включались апокрифічні твори, праці Климента Смоляти-ча, Кирила Туровського, Феодосія Печерського, Іоанна Грішного, тобто тих, хто з нових світоглядних позицій осмислював класичну літературну традицію візантійської і давньоруської культури.

Перекладним, оригінальним книгам і літописам надавали великого значення. Літописець пише, що від читання книг велика користь людині: "Той хто книги читає, той з Богом розмовляє". Підтримуючи в читача релігійні почуття і загальнолюдські моральні цінності, книги одночасно задовольняли потребу в знаннях людини про навколишній світ. Читачі, як правило, прагнули до максимально можливого енциклопедизму і не обмежувались читанням праць одного автора, а читали різну за змістом літературу. Як приклад можна вказати на "Ізборник" князя Святослава (1073), де поруч зі словами про "житіє" святих знаходимо "Слово о чтении книг", слово "Про риторичні фігури" та інше.

В Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено понад ЗО фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, західних і місцевих архітектурних традицій.

Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була "гарна і гожа". Церква мала чотири склепіння і "стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими". При вході у вівтар "стояли два стовпи з цілого каменя і на них склепіння, а верх же вгорі прикрашений зорями золотими на лазурі". Внутрішній поміст її "був вилитий з міді і чистого золота, так що блищав він, як дзеркало". Дверей було двоє, і "прикрашені вони каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським, різьблені одним умільцем Авдієм..." "На західних дверях був зроблений Спас, а на північних святий Іоанн Золотоустий, так що всі, хто дивився на них, дивувалися". Прикрасив князь дорогоцінним камінням і золотом ікони, які привіз із Києва. Коли ця церква згоріла під час пожежі у Холмі, то Данило побудував новий собор Богородиці, що був прикрашений різними скульптурами та виробами художнього ремесла. Поряд з прикрасами місцевих умільців, багато архітектурних деталей привозилося з Києва та інших міст, а також з-за кордону. Князі і бояри дбали, щоб у церквах були високохудожні ікони, прикрашені золотом, сріблом і коштовним камінням, а також шатами, виготовленими з дорогоцінних тканин і гаптованими золотом. Деякі дослідники припускають, що палати князів і багатих вельмож прикрашались пишно і з великим культурним смаком.

Кам'яне зодчество у Галицько-Волинському князівстві було дуже поширене. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконувалися досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив "муж хитрий" Олекса. Археологічні розкопки відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в Галицько-Волинській державі.

У Галицько-Волинському князівстві високого рівня розвитку набув живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток справив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як відомо, виріс на ґрунті античного, який у своїй основі був реалістичним. Християнський живопис порвав з реалістичними традиціями і перейшов до стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розміщувались на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументального мистецтва, тобто декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр (рисунків