Мезоліт: пам’ятки, археологічні культури мезоліту

План

1. Пам'ятки

2. Археологічні культури мезоліту

На території України відомі тисячі мезолітичних стоянок. Особливо багато їх у Поліссі, на Сіверському Дінці, у Гірському Криму, на Одещині, в Надпоріжжі (рис. 24). У рівнинних районах вони розташовані на невисоких піщаних підвищеннях уздовж річок, а в Гірському Криму — в печерах та гротах.

Рис. 24. Мезолітичні пам'ятки України:

Пам'ятки культур: І – Кудлаївка; ІІ – Яніславиця; ІІІ – Гребеники; IV – Кукрук; V – Пісочний Рів; VI – Зимівники; VIІ – донецька; VIІІ – Мурзак-Коба.

Залягання культурного шару в піщаних відкладах зумовило його руйнування в більшості мезолітичних пам'яток України, де збереглися лише крем'яні вироби. Стоянки, на яких культурний шар зберігся, являють собою кілька скупчень знахідок діаметром близько 10 м, які нерідко зливаються в одну велику пляму археологічних матеріалів. Тобто за планіграфією мезолітичні стоянки нагадують верхньопалеолітичні і складаються з невеликих стоянок окремих сімей, що мешкали в доволі скромних за розмірами житлах. На відміну від невеликих літніх жител окремих сімей, зимові напівземлянки мали діаметр 5—10 м і могли вміщати 2—4 малі сім'ї. Приклади таких великих зимових поселень дають відомі мезолітичні стоянки Ігрень 8, В'язівок 4а, Мирне.

Ігрень 8 — відома мезолітична стоянка в місці впадіння р. Самари у Дніпро в межах м. Дніпропетровська. Уздовж краю піщаної тераси Дніпра виявлено рештки 10 заглиблених на 0,7—1 м у пісок круглих напівземлянок діаметром 6—10 м. Заглиблені в землю з метою утеплення житла перекривалися дерев'яними каркасами та очеретяними дахами. В такому житлі могло зимувати кілька сімей, які, судячи зі знайдених на стоянках кісток, полювали у прирічкових заростях на турів, оленів, кабанів, диких коней, водоплавних птахів, ловили рибу (рис. 23). Крем'яні та кістяні знаряддя стоянки дають підстави віднести її до кукрецької культури і датувати приблизно 8 тис. років тому.

В'язівок 4а — ранньомезолітична стоянка, розташована на невисокому узвишші біля річки Сліпород неподалік м. Лубни на Полтавщині. На стоянці досліджено п'ять трохи заглиблених у землю, напівземлянок, що мали круглу в плані форму діаметром 4—7 м. Кістки оленів, лосів, кабанів, диких коней, косуль, бобрів, риб свідчать про мисливсько-рибальський характер господарства. Крем'яні вироби дають підстави віднести стоянку до зимівниківської культури мезоліту Лівобережної України і датувати 9 тис. років тому.

Мирне — велике пізньомезолітичне поселення на березі р. Дракулі на Одещині, що складалося зі скупчень матеріалів гребени ківської та кукрецької культур мезоліту України. Судячи зі знайдених кісток, основою господарства місцевого населення було полювання (за допомогою луків, стріл та метальних списів) на турів і диких коней.

Печери кримських гір були надзвичайно привабливим житлом для мисливців кам'яної доби й неодноразово заселялися ними. Тому печерні стоянки мезоліту Гірського Криму, як правило, багатошарові. Вони містять по кілька насичених знахідками культурних горизонтів, що належать до різних мезолітичних культур. Наприклад, у скельному навісі Шан-Коба в Південно-Західному Криму досліджено шість горизонтів різної культурної належності. Нижні два (6, 5) — шан-кобинської культури фінального палеоліту, що перекривалися шаром 4 шпанської культури раннього мезоліту, над яким містилися шари 3 (кукрецький), 2 (мурзак-кобинський) і, нарешті, верхній шар з рештками неолітичної доби. Така послідовність культурних нашарувань простежується й на інших печерних стоянках Криму (Фатьма-Коба, Заміль-Коба, Алимівський навіс, Буран-Кая, Сюрень, Шпан-Коба та ін.).

Мезолітичні могильники України — колективні поховання поблизу сіл Волоське та Василівка, на березі Дніпра, у Надпоріжжі. Відкриті О. В. Бодянським, розкопувалися В. М. Даниленком, Д. Я. Телегіним, А. Д. Столяром. Волоський могильник складався з 19 скорчених поховань, датованих фінальним палеолітом. На ранньомезолітичному могильнику Василівка і розкопано 24 скорчених, а на пізньомезолітичному Василівка ПІ — 34 скорчених і сім випростаних кістяків (рис. 25). Деякі з похованих, серед яких переважали чоловіки, були вбиті метальною зброєю з наконечниками, оснащеними мікро-вістрями з притупленим краєм. Антропологічні матеріали могильників демонструють зміну гранильного населення середземноморського антропологічного типу (Волоське) масивнішим протоєвропеоїдним (Василівка І, ПІ), а пізніше масивними північними європеоїдами вовнизького типу.

Рис. 25. Мезолітичний могильник Василівка III. Загальний план, мікролітичні наконечники стріл, уламок кістяного наконечника з поховань

Два мезолітичні поховання досліджено в печерах Криму: чоловіка – у Фатьмі-Кобі та парне поховання чоловіка й жінки - в Мурзак-Кобі

Археологічні культури мезоліту

У мезоліті поглибилася етнічна диференціація людства, переконливим свідченням чого була поява численних археологічних культур на мезолітичній карті Європи. Лише на території України відомі пам'ятки близько десятка культур мезоліту (рис. 24), які поділяються на ранньомезолітичні (VIII, VII тис. до н. е.) та пізньомезолітичні (VII, VI тис. до н. е.). Кожній із них властивий своєрідний набір стандартизованих мікролітичних наконечників стріл, значна частина яких мала геометричну форму різноманітних трапецій, сегментів, трикутників тощо (рис. 21). Як і у фінальному палеоліті, культури належали до двох різних культурних провінцій — північної балтійської та південної надчорноморської. Серед культур південної групи мезоліту України, пов'язаної зі степовим Надчорномор'ям та Середземномор'ям, виділимо кукрецьку, гребениківську, донецьку, шпанську та мурзак-кобинську.

Кукрецька культура — одна з найбільш вивчених і наймасштабніших за площею мезолітичних культур України. Крем'яний інвентар характеризується вкладнями кукрецького типу (рис. 26, 1—4) олівцеподібними нуклеусами, численними відтискними мікропластинами, круглими скребачками, різцями на відщепах з плоским різцевим сколом, кістяними наконечниками списів з пазами для вклади і в.

Кукрецькі стоянки відомі від Гірського Криму на півдні до Київського Полісся на півночі, від гирла Дунаю на заході до Приазов'я на сході. Найвідоміші стоянки — Кукрек, Вишенне І, Балін-Кош, Кам'яна Могила, Абузова Балка, Ігрень VIII, Добрянка, Велика Андрусівка, Лазарівка та ін. (рис. 24). Культура датується від початку мезоліту до раннього неоліту — VIII—V тис. років до н. е. Кукрецьке населення Гірського Криму полювало на лісових копитних, степового Надчорномор'я — на лісостепових тварин, Надпоріжжя — на турів, благородних оленів, кабанів прирічкових лісів, ловило рибу.

Рис. 26. Крем'яні вироби та кістяні наконечники кукрецької культури зі стоянки Ігрень 8 (Надпоріжжя):

1—4 – кукрецькі вкладні; 5 — ніж із ретушшю; 6,7 — вкладні до наконечників; 8—10— нуклеуси олівцеподібні; 11, 12 — кістяні наконечники списів; 13—17— скребачки; 18—23— різці

Культура постала у степовому Надчорномор'ї на місцевому епіграветському підґрунті, на зламі фінального палеоліту і мезоліту. Протягом мезоліту її носії розселялися в північному напрямі долинами Південного Бугу та Дніпра аж до Київського Полісся. Кукрецькі впливи простежені в Середньому Подністров'ї та на Сіверському Дінці. Наявність кукрецьких виробів у крем'яних комплексах раннього неоліту України свідчить про участь носіїв кукрецьких традицій у формуванні неолітичних культур Надпоріжжя та Надазов'я (сурська), Криму (олексіївська, ташаїрська), Південного Бугу (буго-дністровська), Середнього Подніпров'я (дніпро-донецька).

Гребениківська культура – група споріднених пам'яток пізнього мезоліту Північно-Західного Надчорномор'я зі специфічним крем'яним інвентарем (рис. 27, 2), якому властиві численні трапеції на перетинах правильних пластин, відтискна техніка розколювання кременю, плоскі, одноплощинні нуклеуси, численні "нігтьові" скребачки на невеликих відщепах, відсутність різців.

Рис. 27. Нуклеуси, мікроліти-наконечники та інші вироби з кременю мезолітичних культур України:

1 — яніславицької (Полісся); 2 — гребениківської (Одещина); 3 — мурзак-кобинської (Гірський Крим)

Поширена у степовій смузі Надчорномор'я між гирлом Дунаю і Нижнім Прутом на заході та Інгульцем на сході (рис. 24). Серед найвідоміших стоянок Мирне (площа розколу 1807 м2), Гіржеве, Гребеники, Познанка, Казанка, Довжанка, Карпово. Датуються пізнім мезолітом — VII—VI тис. до н. е. Фауністичні рештки на стоянках свідчать, що гребениківська людність полювала на копитних лісостепу та степу — тура, коня, меншою мірою сайгака, віслюка, а також деяких лісових тварин (олень, кабан).

Крем'яний інвентар має аналогії в пізньому мезоліті та ранньому неоліті Нижнього Подунав'я та Балкан. Це дає підстави вважати, що культура постала внаслідок просування мігрантів із Балкано-Дунайського регіону на Одещину. Домішки матеріалів кукрецької культури (олівцеподібні нуклеуси, кукрецькі вкладні, мікрогравети, кістяні наконечники з пазами) свідчать, що мігранти застали у степовому Надчорномор'ї місцеву кукрецьку людність, з якою активно контактували. Гребениківці були першою протонеолітичною хвилею мігрантів із Балкан і Подунав'я у Південно-Західну Україну, яка передувала просуванню у регіон неолітичних землеробів культур Криш, лінійно-стрічкової кераміки, Кукутені-Трипілля.

Донецька культура — група споріднених пам'яток пізнього мезоліту з однотипним крем'яним інвентарем, якому властиві яніславицькі вістря, мікропластинки з притупленим краєм, численні трапеції. Техніка розколювання кременю мікропластинчаста, нуклеус — правильний конічний, скребачки — кінцеві та округлі, різці на зламаних пластинах, сокири. Знайдені кістяні наконечники списів з крем'яними пластинками в пазах. На пізніх пам'ятках наявна неолітична кераміка з гребінцевим орнаментом. Численні пам'ятки відомі у басейні Сіверського Дінця та на Донецькому кряжі: Петрівська 4, 28, Пришиб, Ізюм, Шевченкове, Пелагіївка, Ольхова 5, Моспіно (рис. 24). Датується VII— V тис. до н. е.

Донецька людність полювала з луком та списом на копитних прирічкових лісів (олень, кабан, кінь). Значну