Платівський Став — тип пам'яток, крем'яний інвентар яких характеризується невеликими сегментами й трапеціями з плоскою ретушшю, що заходить на спинку, олівцеподібними нуклеусами для мікропластинок, кінцевими скребачками. Поширюються на зламі мезоліту і неоліту в пониззі Сіверського Дінця (Платівський Став, Мурзіна балка, Зимівники І). Генетично пов'язані з раннім неолітом Прикаспію та Північного Кавказу.

Шпанська культура представлена у Гірському Криму невеликою кількістю пам'яток зі своєрідним крем'яним інвентарем. Йому властиві специфічні шпанські трикутники, мікровістря з притупленим краєм, вістря з мікрорізцевим сколом, мікрорізці, пластинчаста техніка розколювання кременю, кінцеві скребачки та різці на пластинах. Найвиразніші шпанські матеріали походять із печерних стоянок Шпан-Коба (середній шар), Шан-Коба (шари 4, 3), Фатьма-Коба (шари 4, 3). Датується раннім мезолітом — 8—6 тис. років до н. е.

Основою економіки було полювання на лісових копитних Кримських гір та, можливо, степових травоїдних. Культура виникла на епіграветському підґрунті на зламі фінального палеоліту і мезоліту близько 10 тис. років тому.

Мурзак-кобинська культура — група мезолітичних пам'яток Гірського Криму з крем'яним інвентарем, якому властиві різноманітні геометричні мікроліти (трикутники, асиметричні та симетричні трапеції) (рис. 27, 3), сплощені одноплощинні нуклеуси для відтискних пластин, скребачки на відщепах, пластини з ретушованими виїмками (анкоші), кістяні гарпуни. Найвідомішими є печерні стоянки Мурзак-Коба, Фатьма-Коба (шари 3, 4), Шан-Коба (шари 2, 3), Кара-Коба, Ласпі 7. До мурзак-кобинської культури відносять поховання людей міцної статури в печерах Мурзак-Коба та Фатьма-Коба. Культура датується другою половиною мезоліту VII—V тис. до н. е.

Судячи з кісток тварин, населення полювало на копитних лісів Кримських гір (благородний олень, кабан, косуля), рибалило в гірських річках, займалося збиральництвом. У холодну пору року люди жили в печерах і навісах у долинах гірських річок. Улітку піднімалися на яйли слідом за травоїдними. Мурзак-кобинська людність брала участь у формуванні неоліту Гірського Криму.

До балтійської провінції мезоліту Європи входила Поліська низовина, де протягом цього періоду розвивалися культурні явища, аналогічні дослідженим на території Польщі, Литви, Північної Німеччини, Данії, Англії. Це кудлаївська, яніславицька культури, пісочнорівська Полісся, частково зимівниківська лісостепового Лівобережжя.

Кудлаївська культура — група споріднених пам'яток раннього мезоліту, яким властиві дрібні пластинки та вістря з притупленим краєм (рис. 21, 1—3, 22), що використовувалися як вкладні в пазах кістяних наконечників стріл та метальних списів. Техніка розколювання кременю відщепова, мікролітична. Знайдені дрібні нуклеуси для грубих мікропластин, численні дрібні скребачки на відщепах, різці, сокири на відщепах. Пам'ятки поширені в межах Поліської низовини: Кудлаївка, Таценки, Селище, Коржі, Кухарі, Мартиновичі, Броди, Люботинь 3, Криниця, Поляни (рис. 24). Останнім часом виявлені в басейні Німану. Датуються VIII—VII тис. до н. е.

Кудлаївське населення полювало на лісових копитних (тур, лось, олень, кабан) за допомогою лука, займалося рибальством. Культура генетично пов'язана із західними сусідами: коморницькою (Польща) та Дювенсі (Північна Німеччина). Сформувалася в басейні Прип'яті на початку мезоліту під впливом мігрантів з басейну Вісли. У другій половині мезоліту поступилася місцем новій хвилі мігрантів із заходу — людності яніславицької культури.

Пісочнорівська культура — група споріднених пам'яток з крем'яним інвентарем, який характеризується асиметричними вістрями алтинівського типу, грубими високими трапеціями (рис. 21, 14—21, 25, 26), відщеповою технікою обробки кременю, одноплощинними нуклеусами, скребачками та різцями на відщепах. На пізньому етапі (стоянки типу Студенок) домінантним типом наконечників стріл стає висока трапеція. Поширена в басейні Десни у Новгород-Сіверському Поліссі, де вивчені стоянки Пісочний Рів, Гридасове, Ком'ягіне, Студенок, Мураги (рис. 24). Датується VIII—VI тис. до н. е.

Мешкаючи в лісовій зоні, пісочнорівське населення полювало на лісових копитних (лось, тур, олень, кабан, косуля), а також рибалило. Найближчими аналогами спільноти є гренська культура Верхнього Подніпров'я та єнівська — верхів'їв Волги. Походить від краси осільської культури фінального палеоліту. Брала участь у формуванні неоліту басейну Десни.

Зимівниківська культура — група стоянок з крем'яним інвентарем, якому властиві грубі, високі трапеції (рис. 21, 18—20, 25, 26), відщепова техніка обробки кременю за допомогою твердого відбійника, одноплошинні нуклеуси, скребачки та різці на відщепах. Поширена в лісостеповій частині Східної України. Досліджені стоянки Зимівники, Сурський V, Сабівка, Загай І, В'язівок 4 а, Дніпровець (рис. 24). Датується кінцем IX—VII тис. до н. е.

На стоянці В'язівок 4а під Лубнами розкопано рештки п'яти округлих у плані зимових напівземлянок, господарчі ями. Знайдено кістки тура, оленя, лося, коня, бобра, птиці, риби, а також кістяні вістря, уламки кісток з геометричним орнаментом. Основою господарства було полювання на копитних лісостепу та рибальство. Культура сформувалася на місцевому підґрунті під впливом красносільської культури Полісся. Розвивалася в контакті з пісочнорівською культурою Подесення.

Яніславицька культура — група споріднених пам'яток пізнього мезоліту, крем'яним виробам якої властиві яніславицькі вістря та трикутники (рис. 27, 7; 21, 13, 24). У колекціях багато правильних пластин, трапецій, мікрорізців, одноплощинних нуклеусів для відтискних пластин, скребачок на аморфних відщепах, сокири. На пізніх пам'ятках знайдена неолітична кераміка з гребінцевим орнаментом. Поширена в басейнах Вісли, Німану та Прип'яті. В Українському Поліссі досліджені пам'ятки Сенчиці 5а, Переволока 2, Непірець, Рудня, Протереб, Оболонь, Вишгород, Бородянка 3б, Рудий Острів (рис. 24). Датується VI—V тис до н. е.

Яніславицьке населення полювало з луком на лісових травоїдних (благородний олень, тур, кабан, косуля), ловило рибу. Культура виникла внаслідок просування населення культури Маглемезе із Західної Балтії на схід. Цей міграційний рух із північного заходу через Полісся у Надпоріжжя і навіть у басейн Сіверського Дінця (рис. 24) фіксується поширенням характерних для Полісся яніславицьких вістер.

Просування мезолітичного населення Балтії в Середнє Подніпров'я підтверджують дані антропології. Могильники Подніпров'я (Василівка І, ІІІ, Вовниги, Ясиновата, Вільнянка, Микільське) свідчать про появу тут у мезоліті масивних, високих північних європеоїдів, морфологічно близьких антропологічним решткам із могильників Західної Балтії. Яніславицька людність у V тис. до н. е. брала участь у формуванні неоліту гребінцевої кераміки басейнів Прип'яті та Німану.

Різке скорочення поголів'я промислових тварин наприкінці мезоліту зумовило кризу мисливства й створило передумови для неолітизації автохтонів Європи. Перехід на новий, неолітичний етап розвитку відбувся під безпосереднім впливом ранніх землеробів балкано-дунайського регіону, від яких мезолітичні автохтони Європи запозичили неолітичні новації — глиняний посуд, навички землеробства, скотарства, разом із домашніми тваринами (вівця, коза) та рослинами (пшениця, ячмінь, горох).

Список літератури

1. Айбабин А. И. Этническая история ранневизантийского Крыма. Симферополь, 1999.

2. Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Роме Р. Чертомлык. Киев, 1990.

3. Алексеев В. П., Перший. А. И. История первобытного общества. Москва, 1990.

4. Андрух С. И. Нижнедунайская Скифия в VI — начале I в. до н. э. Запорожье, 1995.

5. Анохин В. А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1989.

6. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР. Москва, 1984.

7. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1985, 1986. Т. 1-3.

8. Археологія Української РСР: У 3 т. Київ, 1971. Т. 1-3.

9. Археологія. 1993. № 3 (до 100-річчя відкриття трипільської культури).

10. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.

11. Баран В. Д., Козак Д. II., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян. Київ, 1991.

12. Березанская С. С. Северная Украина в эпоху бронзы. Киев, 1982.

13. Березанская С. С, Отрощенко В. В., Чередниченко Н. И., Шарафутдинова И. Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. Киев, 1986.

14. Березанская С. С, Цвек Е. В., Клочко В. И., Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита — бронзы на Украине. Киев, 1994.

15. Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. Киев, 1983.

16. Бессонова С. С, Скорый С. А. Мотронинское городище скифской эпохи. Киев, 2001.

17. Бліфельд Д. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. Київ, 1977.

18. Болгов Н. Н. Закат античного Боспора. Бєлгород, 1966.

19. Бонгард-Левин Г. М., Грантовский Э. А. От Скифии до Индии. Москва, 1983.

20. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. Київ, 1968.