своєму героєві і спритника, і благодушного недбальця, тобто характер Труфальдіно увесь зітканий зі суперечностей. Цим було покладено початок низці внутрішньо контрастних, багатих на несподіванки і разом з тим послідовних характерів (Міран-доліна у "Хазяйці заїзду", марнотратник-ковбасник у "Самодурах" та ін.). Сам тип комедії звичаїв, створений Карло Гольдоні, був по-своєму унікальним у середині XVIII ст.
Але його славу похитнули ф'яби (театральні казки) Карло Гоцці (1720— 1806 рр.): "Любов до трьох апельсинів", "Турандот", "Король-олень", "Жінка-змія" та ін. Гоцці вважали ретроградом. Він був теоретичним і художнім противником просвітительського культу розуму, виступав за старий, феодальний лад, за те, щоб кожний соціальний прошарок знав своє місце, і народні комедії Гольдоні здавалися йому неприпустимими вже тому, що автор виводив на сцену низи суспільства як рівноправних героїв вистави. Гоцці не йшов за новими людьми ні в чому — ні в думках, ні в укладі життя, ні навіть в одязі. Венецію він любив за те, що вона "населена духами минулого". Це не було метафорою, він щиро вірив в існування духів і на схилі літ усі свої численні побутові злигодні пояснював тим, що духи мстять йому за те, що він розкрив людям їхні таємниці.
Гоцці хотів повернути на сцену імпровізовану комедію, та хоча традиції комедії дель арте виявилися плідними і живучими аж до наших днів, сам Гоцці створив по суті новий жанр, хоч і зв'язаний з комедією масок. На нього дуже вплинула традиція французького ярмаркового театру. Часом він переходив до притчі, часом повністю віддавався життєвій логіці образів. Іноді Гоцці апелював до чаклунства, іноді цілком реалістично мотивував явища. Гоцці любив гротесковий жарт, але водночас підносив глядачеві алегорію величної моралі, давав взірці героїчного над кохання тощо.
Консерватор і мораліст, Гоцці щиро любив мистецтво і мав величезний талант, а тому він цікавий і нашому часові.
Як бачимо, духовна культура цього періоду складна і нерівномірна. Властивості художнього сприйняття життя — інтимність, ліризм, але й гостра спостережливість, проникнення в людські пристрасті і характери — принесли нові відкриття, помітно розвинули світову художню культуру. Однак слід визнати, що це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів суспільства, властивих мистецтву попередніх років.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К., 1881.
2. Баткин Л.И. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальное ти. — М„ 1989.
3. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Сред невековья и Ренессанса. — М., 1989.
4. Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994. б. Берковский НЛ. Романтизм в Германии. — Л., 1973.
6. Брайчевський М.Ю. Конспект історії України // Старожитності. — 1991. — Ч. 2-3,4,5,6.
7. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1988
8. Бычков B.B. Лексикон новоклассики. Художественно-эстетическая культура XX ст. — М., 2003.
9. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991.
10. Габермас Ю.Ф. Філософський дискурс модерну. — К., 2001.
11. ГорфункельАЛ. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрож дения. — М„ 1987.
12. Грабовський С, Ставрояні С, Шкляр Л. Нариси з історії у країнськог державотворення. — К., 1995.
13. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К., 1991 — Т. 1.
14. Дмитриева H.A. Краткая история искусств. — М., 2000. — 4.1.
44. Культурология: основы теории: Учеб. пособие. —М., 2003.
45. Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К., 1988.
46. Лобас В.Х.,Легенький Ю.Г.Українська і зарубіжна культура. —К." 1997.
47. Макаров АМ. Світло українського бароко, — К., 1994.
48. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К." 1992.
49. Мастера классического искусства Запада. — М., 1993.
50. Немировская Л.З. Культурология. История и теория культуры. — М., 1992.
51. Нічик В.М. Петро Могила в Україні. — К., 1997.
52. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М., 1987.
53. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1997.
54. Полевой В. XX век: изобразительное искусство и архитектура стран народов мира. — М., 1989.
55. Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1998.
56. Проблемы Просвещения в мировой литературе. — М., 1970.
57. Рыбаков ЕЛ. Язычество древних славян. — М., 1981.
58. Самосознание европейской культуры XX века. — Мм 1991.
59. Сарабьянов Д.В. Стиль модерн. — М., 1989.
60. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.
61. Семчишин М. Тисячоліття української культури. — К., 1993.
62. Серебровский В. Что такое модерн? // Наука и жизнь. — 1992. — № 2. — С. 74—81.
63. Січинський В. Чужинці про Україну. — Л., 1991.
64. Смирин М.М. Эразм Роттердамский и реформационное движение в Германии. — М., 1978.