Багатоваріантність розвитку людства за кам'яної доби

Завершуючи лекції з кам'яної доби України, наголосимо на деяких важливих моментах, що стосуються загальної характеристики епохи. Насамперед спробуємо, бодай коротко, розглянути концептуально новий підхід до історії людства, в тому числі до його найдавнішого минулого, що сформувався протягом XX ст.

З розпадом СРСР у Східній Європі відбулася принципова зміна в розумінні вченими історії людства. На зміну загальноприйнятому в радянській науці стадіальному або формаційному підходові до історичного процесу прийшов так званий цивілізаційний, який передбачає багатоваріантність історичного розвитку різних регіонів планети.

Прихильники формаційної концепції розглядали історію як єдиний могутній потік, що послідовно проходив через обов'язкові для усього людства стадії, або формації: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну. Історія уявлялася як серія послідовних і неминучих для всіх народів фаз розвитку, таким собі магістральним шляхом прогресивної трансформації від простих до складніших, досконаліших форм суспільного устрою та культури. Стадіальна концепція історії людства нагадувала еволюцію біологічних форм життя на землі, оскільки формувалася під потужним впливом великих відкриттів біологів XVIII—XIX ст., зокрема Ч. Дарвіна. Відкриття вражаючої картини еволюції життя від найпростіших одноклітинних бактерій до людини настільки вплинуло на суспільну свідомість, що принципи біологічної еволюції живої матерії почали переносити й на інші науки.

Прямолінійно-стадіальна формаційна теорія історії людства, що лежить в основі марксистської історичної концепції, по суті є реліктом еволюціонізму XIX ст. В СРСР вона законсервувалася до кінця XX ст. з двох причин. По-перше, біля її витоків стояли класики марксизму К. Маркс і Ф. Енгельс. По-друге, декларуючи універсальність згаданих стадій-формацій, історики-марксисти передрікали невідворотність руху всього людства до комунізму.

Та від початку XX ст. в Європі поступово утверджується нове бачення історії як багатоваріантного процесу, який по-різному протікав у різних регіонах. Творцями даної цивілізаційної концепції всесвітньої історії були Освальд Шпенглер та Арнольд Тойнбі. Вони розглядали історію людства як боротьбу за місце під сонцем окремих цивілізацій — єгипетської, греко-римської, китайської, західнохристиянської, східнохристиянської, мусульманської та ін. Кожна з них, маючи власну долю в межах великих територій (іноді цілих континентів), визначала своєрідність їх історичного розвитку.

А. Тойнбі вказував на багатоваріантність розвитку людства, починаючи з виникнення 5 тис. років тому перших цивілізацій, формальними показниками яких є державність, міста, писемність, класове суспільство. Досягнення сучасної археології дають підстави стверджувати багатоваріантність розвитку людства з часів його зародження, тобто задовго до появи перших цивілізацій.

Ще недавно антропогенез (походження людини) уявлявся єдиним, прогресивним процесом, що складався з послідовних, генетично пов'язаних стадій розвитку людських істот. Вважалося, що від австралопітеків походить людина вміла — прямий пращур пітекантропа, від якого народився неандерталець, який трансформувався в людину сучасного типу. Як показали новітні дослідження, усі ці форми людських істот далеко не завжди являли собою послідовні стадії еволюції мавпи в людину (див. тему 2). Це були достатньо самостійні різновиди гомінід, що нерідко мешкали по сусідству, конкуруючи, а нерідко й полюючи один на одного. Справді, людина вміла жила поруч із різними австралопітеками та ранніми пітекантропами. Останні співіснували в Європі з ранніми неандертальцями, а в Африці й, можливо, на півдні Азії, з ранніми Homo sapiens. Люди сучасного типу у прильодовиковій Європі конкурували протягом близько 10 тис. років з класичними неандертальцями. Як виявилося, деякі із цих істот узагалі не були нашими пращурами, а лише бічними, тупиковими гілками дерева антропогенезу, і не лишили після себе нащадків. Це стосується деяких спеціалізованих австралопітеків, зокрема парантропів, класичних неандертальців Європи.

Не простежується стадіальна одноманітність і в культурі різних суспільств кам'яної доби, що мешкали в один і той же час, але на різних територіях. Уже в середньому палеоліті спостерігається культурна своєрідність крем'яних виробів різних груп неандертальців. Особливо виразно культурна диференціація людства проявилася в Євразії з кінця пізнього палеоліту. Саме з цього часу археологічна карта Старого Світу стає строкатою через появу численних археологічних культур, в яких більшість учених убачає сліди стародавніх етносів.

Від кінця пізнього палеоліту виразно простежується не тільки етнокультурна, а й господарча розмаїтість мисливських суспільств. У кожній природній зоні формується властивий лише їй, неповторний спосіб життя первісних колективів. Так звані господарсько-культурні типи (ГКТ), або моделі господарської адаптації мисливців на мамонтів, степових мисливців на бізонів, тундрових мисливців на оленів, мисливців прильодовикових гір тощо були своєрідними світами, що принципово різнилися способом життя, господарством, культурою. Вони являли собою конкретні прояви багатоваріантності розвитку людства у сфері первісної економіки та способу життя.

Таким чином, сучасний розвиток археології та палеоантропології дає можливість екстраполювати висновки О. Шпенглера і А. Тойнбі про багатоваріантність розвитку людства з вищих суспільств, що сягнули рівня цивілізації, на первісність, аж до часів появи перших людських істот. Уже з початку палеоліту людська історія не являла собою єдиного прогресивного потоку, що, підкорюючись універсальним законам еволюції, проявлявся в різних регіонах єдиними формами культури, економіки, способу життя, суспільного устрою. Ще за кам'яної доби в різних регіонах ойкумени мало місце розмаїття форм існування людських колективів, яке проявлялося в локальній своєрідності їхньої матеріальної культури, що фіксує сучасна археологія.

Ще однією важливою особливістю кам'яної доби України є споконвічне домінування культурно-історичних зв'язків західного напряму. Як уже згадувалося, первинне заселення території України архантропами близько 1 млн років тому відбулося з Балкан та Центральної Європи. Схоже, що з цих регіонів нові хвилі мігрантів поширювалися в Україну в ашельський та мустьєрський періоди. Цим пояснюються паралелі з матеріалами мустьєрських стоянок України в середньому палеоліті Балкан, Румунії, Словаччини, Польщі, Німеччини. Культурні явища території України доби верхнього палеоліту демонструють генетичний зв'язок із Селетом, Оріньяком, Граветом, Вілендорфом, Епіграветом, Азилем, Лінгбі, Свідером та іншими культурними спільнотами Центральної та Західної Європи. Багато мезолітичних культур України (Кудлаївка, Пісочний Рів, Яніславиця, Гребеники) також мають прямі аналоги на заході. Поряд із ними розвивалися й автохтонні культурні явища — культури зимівниківська, донецька, Кукрек. У неоліті хвилі неолітичних мігрантів котилися в Україну з балкано-дунайського регіону (Гребеники, Криш, лінійно-стрічкової кераміки, Кукутені-Трипілля), неолітизуючи аборигенів Подніпров'я та Лівобережжя. Деякі впливи зі сходу простежуються лише в Надазов'ї (культура Платівський Став).

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що за кам'яної доби територія України розвивалася як органічна частина Європи. Лише в енеоліті, з формуванням на південному сході України найдавніших скотарських суспільств, степи України стали в культурно-історичному сенсі частиною великого євразійського степу. Від кінця доби бронзи зі сходу на південь України котилися хвилі азійських номадів. Однак правобережний лісостеп та Полісся зберігали свій давній зв'язок із Європою аж до кінця середньовіччя.

Рекомендована література

1. Алексеев В. П., Перший, А. И. История первобытного общества. Москва, 1990.

2. Археологія Української РСР: В З т. Київ, 1971. Т. 1.

3. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1995. Т. 1.

4. Винокур I. С, Телегін Д. Я. Археологія України. Київ, 1994.

5. Гладили В. Н. Проблемы раннего палеолита Восточной Европы. Киев, 1976.

6. Гладких М. І. Історична інтерпретація пізнього палеоліту. Київ, 1991.

7. Давня історія України: В 3 т. Київ, 1997.

8. Даниленко В. Н. Неолит Украины. Киев, 1969.

9. Деревянко А. П., Маркин С. В., Васильев С. А. Палеолитоведение. Введение и основы. Новосибирск, 1994.

10. Зализняк Л. Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесья эпохи финального палеолита. Киев, 1989.

11. Залізняк Л. Л. Найдавніше минуле України Київ, 1997.

12. Залізняк Л. Л. Передісторія України X—V тис. до н. е. Київ, 1998.

13. Залізняк Л. Л. Первісна історія України Київ, 1999.

14. История первобытного общества: В 3 т. Москва, 1983. Т. 1.

15. Кларк Г. Доисторическая Европа. Москва, 1953.

16. Колосов Ю. Г., Степанчук В. Н., Чабай В. П. Ранний палеолит Крыма. Киев, 1993.

17. Котова Н. С. Неолитизация Украины. Киев, 2002.

18. Нужний Д. Ю. Розвиток мікролітичної техніки в кам'яному віці. Київ, 1992.

19. Пидопличко И. Г Позднепалеолитические жилища из костей мамонта на Украине. Киев, 1969.

20. Сегеда С. П. Основи антропології. Київ, 1995.

21. Семенов Ю. И. Как возникло человечество. Москва, 1966.

22. Станко В. Н. Мирное. Проблемы мезолита степей Северного Причерноморья. Киев, 1982.

23. Телегин Д. Неолитические могильники мариупольского типа. Киев, 1991.

24. Тойнбі А. Д. Дослідження історії: В 2 т. Київ, 1992. Т. 1.

25. Хрисанфова Е. Н., Перевозчиков И. В. Антропология. Москва, 1991.

26. Шовкопляс I. Г. Основи археології. Київ, 1971