Тим часом протест проти відчуження культури становить одну з найважливіших її рис, що виявлялася у всі часи: стародавні карнавали, сміхова стихія західноєвропейського фарсу і російського скомороства, єретичні рухи, культура міських низів, народного цирку, перших "сінематографів", шарманщиків і шансоньє, негритянських блюзів. У другій половині XX ст. такою контркультурою стала рок-музика. Виник цей феномен, очевидно, як спроба подолати відчуження мас від Культури з великої літери. Адже головне у ньому — моральна позиція і тип існування, неписаний кодекс честі, який встановлює, що "вони" протистоять "нам". Головне — це протистояння. Чому? "Істеблішменту", що під ним розуміють респектабельний конформізм, енергію кар'єри і здирництва, узвичаєні правила поведінки, вміння домагатися користі для себе. Молодих людей середини 50-х pp. об'єднала з небувалою гостротою пережита ситуація відчуження від держави, традиційної суспільної структури і культури та насущна потреба знайти вихід з цієї ситуації.

Рок народився о цій порі. 1954 р. — пісенька Білла Хейлі Rock round the Clock дала назву новонародженому стилю: той самий рік — перша комерційна платівка Елвіса Преслі; 1956—1962 pp. — хвиля року поглинає міста Північної Америки, Англії і насамперед Ліверпуль; 1960 р. — гамбурзькі гастролі "Бітлз"; протягом 1963—1968 pp. складаються майже всі найзнаменитіші групи класичного рок-н-ролу. Музика — мотиви міського фольклору, популярні блюзи і шлягери, а в текстах — в огрубленій редакції — споконвічна тема "хлопець-дівчина". Епатажні елементи, спочатку помірковані, виявилися відразу: посилена гучність, дражливий ритм, настійливе повторення одного і того самого елементу. І обов'язкове спілкування з глядачем. Невдовзі рок-музика практично не існувала поза складним технічним втіленням. За допомогою техніки у залі створюється чистісінька феєрія, яка сильно загострює естетичні переживання.

Але технічне втілення має ще одну сторону — це тиражована звуко-копія. Платівка не відтворює первісного оригіналу, як при репродукуванні творів традиційного мистецтва. А сама є "оригіналом", бо музика в ній не може бути точно виконана ужитті, адже вона — результат численних записів, накладень і мікшування, переміщень звуку в студії тощо, У результаті створюється відмінна від традиційної модель художньої творчості.

Нова хвиля 70-х рр. створила романс-рок-, арт-рок-, фолк-рок-виконан-ня, що ґрунтується на приголомшливій гучності, і виконання нарочитої вишуканості, ліричної камерності, рок-транскрипції старовинної музики і рок-варіації авангарду, гібриди рокової і конкретної музики, рок театралізований і навіть джаз-рок.

У процесі еволюції року емоційне збудження дедалі більше перетворюється на самодостатню мету концерту. У крайніх формах "панка" або "металу" початкові соціальні і моральні мотивування року зникають повністю.

У 80-ті рр. на висоті рокової культури Заходу залишилися ті, хто зосередився на високій художній традиції, — їх прийнято називати терміном "арт-рок", а також ті групи музикантів — їх прийнято називати терміном "фолк-рок", — для яких справжньою сферою року стала спадщина народно-національної культури.

У 20-ті рр. в художньому житті ряду країн упевнено заявило про себе мистецтво кіно. Французькі режисери "авангарду", американські майстри У. Гріффіт, Ч. Чаплін, М. Сеннет, німецькі експресіоністи Ф. Мурнау, радянські режисериС. Ейзенштейн, В. Пудовкін, О. Довженко, Дзига Вертов зробили великий внесок у досягнення "німого" кіно. 30-ті рр. у кіно — це мультиплікаційні фільми У. Діснея, антифашистські стрічки Ч. Чапліна, французькі фільми Р. Клера, М. Карне, радянські — братів Г. та С. Васильєвих, Г. Козинцева, М. Ромма, Г. Александрова, І. Пир'єва та ін.

У другій половині 40—50-х рр. провідним напрямом став неореалізм, який сформувався в італійському кіно (Р. Росселіні, Л. Вісконті, В. деСі-ка, Дж. де Сантіс). Новим кроком в освоєнні художніх засобів кіно стала творчість французьких режисерів Р. Клемана, А. Рене, американця С. Крей-мера, польського режисера А. Вайди, японського — А. Куроса ви, шведського — І. Бергмана, італійців — М. Антоніоні та Ф. Фелліні та ін.

Як і діячі культури в інших мистецтвах, майстри кіно гостро відчували драматичні конфлікти XX ст., прогрес краху людських надій, цінностей та ідеалів, процес дегуманізації життя. Однією з найяскравіших постатей повоєнного кіно став Федеріко Фелліні. Його незвичайні кінофантазії порушують релігійні, етичні та соціальні проблеми ("Дорога", "Ночі Кабірії", "Солодке життя", "Амаркорд"). Фелліні відображає сучасне через фантазію, гротеск, сарказм, іронію, сміх, гру. З неосяжного людського світу він вибирає те, що згодом буде сприйнято як відкриття узагальнених типів, а сюжети стануть сучасними притчами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К., 1881.

2. Баткин Л.И. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальное ти. — М„ 1989.

3. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Сред невековья и Ренессанса. — М., 1989.

4. Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994. б. Берковский НЛ. Романтизм в Германии. — Л., 1973.

6. Брайчевський М.Ю. Конспект історії України // Старожитності. — 1991. — Ч. 2-3,4,5,6.

7. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1988

8. Бычков B.B. Лексикон новоклассики. Художественно-эстетическая культура XX ст. — М., 2003.

9. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991.

10. Габермас Ю.Ф. Філософський дискурс модерну. — К., 2001.

11. ГорфункельАЛ. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрож дения. — М„ 1987.

12. Грабовський С, Ставрояні С, Шкляр Л. Нариси з історії у країнськог державотворення. — К., 1995.

13. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К., 1991 — Т. 1.

14. Дмитриева H.A. Краткая история искусств. — М., 2000. — 4.1.

44. Культурология: основы теории: Учеб. пособие. —М., 2003.

45. Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К., 1988.

46. Лобас В.Х.,Легенький Ю.Г.Українська і зарубіжна культура. —К." 1997.

47. Макаров АМ. Світло українського бароко, — К., 1994.

48. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К." 1992.

49. Мастера классического искусства Запада. — М., 1993.

50. Немировская Л.З. Культурология. История и теория культуры. — М., 1992.

51. Нічик В.М. Петро Могила в Україні. — К., 1997.

52. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М., 1987.

53. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1997.

54. Полевой В. XX век: изобразительное искусство и архитектура стран народов мира. — М., 1989.

55. Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1998.

56. Проблемы Просвещения в мировой литературе. — М., 1970.

57. Рыбаков ЕЛ. Язычество древних славян. — М., 1981.

58. Самосознание европейской культуры XX века. — Мм 1991.

59. Сарабьянов Д.В. Стиль модерн. — М., 1989.

60. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.

61. Семчишин М. Тисячоліття української культури. — К., 1993.

62. Серебровский В. Что такое модерн? // Наука и жизнь. — 1992. — № 2. — С. 74—81.

63. Січинський В. Чужинці про Україну. — Л., 1991.

64. Смирин М.М. Эразм Роттердамский и реформационное движение в Германии. — М., 1978.