Оточення Кукутені-Трипілля та енеоліт Степу

План

1. Культура Болград-Алдень

2. Полгарська культура

3. Культурно-історична спільнота Лендель

4. Культура лійчастих кубків

5. Формування степового енеоліту

Спільнота Кукутені-Трипілля була грандіозним явищем доби енеоліту. Культури, що її оточували на теренах України, тривалий час не могли гідно конкурувати з Трипіллям. Вони щонайбільше відтінювали здобутки великої спільноти, поступово накопичуючи власний економічний та військовий потенціал. Проте саме нащадки сусідів КІС Кукутені-Трипілля стали чинниками історії України за доби бронзи, що й зумовлює нашу особливу увагу до культурного оточення трипільців. Балкано-Карпатський світ відправляв на північний схід не лише прекукутенців, а й носіїв інших культур: Болград-Алдень, Лендель, Полгар, лійчастого посуду. Сукупно вони утворювали північно-східну периферію землеробської Старої Європи. Розглянемо докладніше не-трипільські складові цієї периферії.

Культура Болград-Алдень

Населення культури Болград-Алдень входило до складу КІС Гумельниця (Коджадермен — Караново VI — Гумельниця). її ареал охоплював Центральну, Північну Болгарію та Південно-Східну Румунію між Родопами і Карпатами. Гумельницю відкрито румунськими археологами (Б. Йонеску, Г. Штефан) у 20-ті роки XX ст. Є. Комша у 1962 р. запропонував виділити групу пам'яток Алдень II в окрему культуру. На терени України, за Дунай і Прут просочилася відносно невелика група населення Алдень II. Ця людність заселила кут, утворений нижніми течіями Прута і Дунаю — західну частину Буджацького степу. Нині це західні райони Одеської області (19 поселень) та південно-західний виступ Республіки Молдова (8 поселень). Епонімне селище поблизу м. Болград відкрив український археолог І.Т. Черняков у 1960 р. Досліджували культуру Т. С. Пассек, К. К. Черниш, С. М. Бібіков, Л. В. Субботін, В. С. Бейлекчі.

Зафіксовано контакти болградців із трипільськими племенами етапу А та В-І. Культура Болград-Алдень датується другою половиною V тис. до н. е. її населення поширилося на Лівобережжя Нижнього Дунаю з Балкано-Дунайського регіону. З поселень, площею 1 — 10 га на високих берегах річок та лиманів розкопано Болград, Озерне, Нагірне II. Забудову розпочинали землянками, а потім зводили глинобитні наземні житла, оточені господарчими ямами. Споруди багато в чому нагадували трипільські. Виявлена навіть глиняна модель двоповерхового будинку, що дає підстави припускати вертикальну забудову. Ліпний посуд доволі високої якості складався з тарного, кухонного та столового. Типовими були кухонні горщики з грубого тіста та різноманітні тонкостінні лисковані столові посудини (кубки, миски, черпаки, ложки, покришки). Декор мальований, рельєфний (вушка, валики) та прокреслений. Переважали криволінійні композиції. Своєрідністю вирізняються орнаментовані жіночі статуетки та семантично тотожні їм ромбічні медальйони. Культову функцію виконували круглі вівтарі-столики. Господарство населення Болград-Алдень було землеробсько-скотарським, за незначної ролі мисливства та збиральництва. Виявлено лише два мідні вироби (шило та голку). Знаряддя праці виготовляли з добруджійського або дністровського каменю та кременю. Виявлено велику кількість пласких і втульчастих шліфованих сокир. Населення Болград-Алдені здобуло унікальний досвід пристосування відтворювального господарства до умов Степу.

Полгарська культура

В енеоліті України найменш репрезентативною за кількістю знайдених пам'яток була полгарська культура. її пам'ятки виявлено в Угорському Потиссі, Східній Словаччині, Північно-Західній Румунії та Закарпатті. У формуванні цього явища брали участь носії тиської культури, культури Тордош, дяківського етапу культури мальованої кераміки, буковогірської групи та групи Сельмег. Період розвитку культури датується V — початком IV тис. до н. е. Полгарські імпорти на трипільських поселеннях дають підстави синхронізувати її з середнім та частково пізнім Трипіллям. На теренах Закарпаття в її розвитку виділено три періоди: ранній (Берегово-Дрисинський), середній (Чичаринсько-Чесголом-Оборинський) та пізній (тисаполгарський, бодрогкерестурський та лежнянський компоненти). Поселенням притаманні низька топографія, наявність землянок та напівземлянок з глинобитними печами. Конструкція стін — каркасно-стовпова (плетений із лози каркас обмащувався глиною). Ґрунтові могильники влаштовували поблизу поселень. Переважали інгумації зі скорченим на боці небіжчиком. На пізньому етапі з'являються кремації. Привертає увагу багатий супровід небіжчиків (посуд, знаряддя праці, мідні та золоті прикраси). Серед матеріалів переважає керамічний посуд — кухонний і столовий, ліплений та декорований численними вушками. Частина раннього столового посуду була мальованою. Серед дрібних виробів із глини — ложки, прясла, важки, антропоморфні жіночі фігурки. З металевих речей відомі мідні сокири й долота, прикраси з міді та золота. Кам'яні знаряддя представлено шліфованими сокирами, теслами, долотами. Є також вироби з кременю та обсидіану.

Культурно-історична спільнота Лендель

Під назвою Лендель до енеоліту Європи входить культурно-історична спільнота, що включала низку споріднених культур: моравську мальовану, пізньо-стрічкову мальовану, Зимно-Злоту, Гощу-Вербковицю та ін. Лендель обіймав терени Угорщини, Словаччини, Австрії, Польщі та Західної України (Волинська, Львівська, Рівненська області). Назва спільноти походить від поселення Лендель на Півдні Угорщини. Походження Лендели дослідники пов'язують з неолітичними культурами Тиса та Вінча. Селища були розташовані на високих мисах або на дюнах, іноді їх оточували рови. Будівлі заглиблені або наземні, за формою — прямокутні, трапецієподібні з двосхилим дахом. Цвинтарі ґрунтові з похованнями, здійсненими за ритуалом кремації або інгумації в супроводі посуду, намиста з мушлі, мідних діадем, браслетів, обручок. Господарство мало тваринницько-землеробський ухил, мисливство та збиральництво відігравали допоміжну роль. Розвинуте кременеобробне виробництво документується шахтами (Свентокшицькі) та майстернями, де з довгих пластин виготовлялися ножі, скребачки, вкладні серпів. Знахідки мідного шлаку, фрагментів тиглів та сопел (Злота) засвідчують місцеву обробку імпортованої міді. Кераміка представлена лискованим посудом витончених форм (глечики, миски та чаші на високих піддонах). На ранній фазі геометричний візерунок виконували білою, червоною або жовтою фарбами, середній властива неорнаментована кераміка, а пізній — декор із ямок. Поховання домашніх тварин, посуд з антропоморфними та зооморфними рисами, пластика характерні для аграрних культів. У розвитку Пенделя України та Польщі дослідники виділяють ранню (Зимно-Злота) й пізню (Гоща-Вербковиця) культури. Першій властива мальована, другій — лискована кераміка. Миски та біконічні посудини прикрашалися по ребру ямками або наліпками (поселення Костянець, Вербковиця, Гоша; могильник Голишів). Лендель пройшов чотири етапи розвитку (V тис. до н. е., за каліброваними датами), зафіксовані контакти з Поліаром та КІС Кукугені-Трипілля.

Культура лійчастих кубків

Одним із масштабних явищ Північної та Центральної Європи пізнього неоліту — раннього енеоліту була культура лійчастих кубків. її ареал у IV тис. до н. е. визначено від узбережжя Балтики до Чехії та Словаччини й від Голландії до Волині. На теренах України виявлено близько 50 поселень на заході Волинської та Львівської областей у басейні Західного Бугу та на лівих притоках Верхнього Дністра. Культура сформувалася у нижній течії Вісли та Л аби на місцевій неолітичній основі, за сильних південних впливів. Серед дослідників українського сегмента цієї культури, що вивчається протягом століття, А. Цинкаловський, М. Смішко, Ю. Захарук, М. Пелещишин. Краще досліджені поселення Зимно, Малі Грибовичі, Лежниця, Вінники, Тадані. Переважає висока топографія поселень на мисах та вершинах Розточчя. Забудова складалася із наземних жител, що мали заглиблену частину. Плетені стіни обмащували глиною. Заглиблені частини мали іноді обпалене дно, ймовірно, для зберігання зерна. Житла обігрівалися за допомогою округлих глинобитних печей на дерев'яному каркасі. Посуд — ліплений, з домішками піску та шамоту в тісті, з підлошеною поверхнею. Характерною особливістю посудин було лійчасте оформлення вінець. Розтрубні вінця та плічка декоровані заглибленим візерунком (насічки, лунки, відбитки зубчастого штампу та мотузки). Переважають ялинкові композиції, валики на шийці, наліпи у вигляді літер "М" та "Л". Артефакти з міді обмежені пласкими клинцевими сокирами та прикрасами. Основними матеріалами для виготовлення знарядь праці лишалися кремінь і камінь (вкладні серпів на довгих платівках, вістря, проколки, свердла, клинцеві сокири, долота, вістря стріл). Відомі також мотики з кістки та рогу. Поховальний ритуал — випростані поховання на фунтових цвинтарях та під курганами. Пам'ятки цієї культури синхронізують із ранньою фазою Трипілля СІ. її носії зрештою витіснили трипільців із Верхньої Наддністрянщини. Імпорти трипільського посуду та жіночих статуеток знайдено на базових поселеннях культури, а лійчастий посуд — на селищах Трипілля. Фінал культури лійчастих кубків пов'язують з приходом носіїв культури кулястих амфор.

Пам'ятки типу Пивиха

Не менш потужного тиску пізньотрипільські племена зазнавали на фазі СІ і з протилежного боку. На обох берегах Дніпра, від Надпоріжжя до гирла Стугни, В. М. Даниленко дослідив своєрідну групу пам'яток, названих за поселенням Гора Пивиха (поблизу с. Максимівки Кременчуцького району Полтавської області). Виявлено вже більш як 20 пунктів. М. М. Чередниченком проведено розкопки на селищах Пріся та Лиса Гора на Полтавщині. Пивихинські старожитності вивчає Л. В. Лазоренко, який зібрав інформацію про три поховання, досліджені на Черкащині. В кургані поблизу с. Сушки горщик типу Пивиха стояв на спині трипільської статуетки в оточенні трьох черепів (рис. 6). Керамічний комплекс складався із ліпних плоскодонних горщиків, декорованих насічками, перлинами, защипами, наколами, мотузкою. У тісті виявлено домішки потовченої мушлі, волосин із річкових намулів, кварто. Пивихинці витіснили трипільське населення групи Коломийщина І із Дніпровського Правобережжя.

Рис. 6. Матеріали з поховань