Після подій третьої чверті III ст. життя продовжується у містах і на поселеннях Боспору, а, можливо, й у Танаїсі. Особливо чітко це простежується на пам'ятках Керченського півострова. З третьої чверті III і до другої чверті VI ст. функціонують деякі городища у Кримському Приазов'ї та на узбережжі Керченської протоки, але їхня життєдіяльність мала локальний характер. Населення сюди могло переселятися із великих боспорських міст, яким у першу чергу загрожували варвари. Топографія пам'яток, де виявлено матеріали кінця НІ — другої чверті VI ст., свідчить, що в пізньоантичний період життя активніше протікало в азіатській частині Боспору, оскільки вона майже не зазнала руйнацій від пересувань варварів під час готських війн. Ллє й тут відбувалося поступове зменшення сільського населення порівняно з попереднім періодом.

Внаслідок ускладнення воєнно-політичної ситуації в третій чверті III от. сільське господарство регіону було підірване. Сільське населення, значний відсоток якого становили вихідці з варварського середовища, концентрувалося в містах та великих населених пунктах. Міста, й насамперед столичний Пантікапей, з порівняно великих громадських та ремісничо-торговельних центрів поступово перетворюються на аграрно-ремісничі. Поряд із сільським господарством продовжували існувати й промисли, зокрема рибосоління, однак їхні масштаби значно скоротилися. Продовжувало функціонувати й ремісниче виробництво. Але тепер воно було спрямоване переважно на задоволення потреб внутрішнього ринку.

Несприятливі тенденції в економіці та падіння обсягів товарно-грошових відносин негативно вплинули й на стан монетної справи. Статери останніх боспорських царів карбувалися із низькопробного металу у величезній кількості, а в 341/342 р. їх випуск припиняється зовсім. Причиною такого становища було різке скорочення надходжень до скарбниці та занепад системи сільських поселень. Однак припинення карбування монети не варто розглядати як показник цілковитого згортання товарно-грошових відносин. Тепер вони обслуговувалися статерами більш раннього часу, які залишалися в обігу, та римськими монетами.

Несприятливі тенденції в економіці призвели до зростання замкненості окремих господарств, розриву їхніх зв'язків із ринком. Особливо помітно така ситуація відбилася на порівняно великих господарствах, орієнтованих на ринок, насамперед боспорських царів та їхнього оточення, які отримували прибутки у вигляді земельної ренти-податку. Тому пізньоантичний період характеризується зникненням на Боспорі не лише великої земельної власності, а й узагалі великих виробничих комплексів. За цих умов зросла роль невеликих замкнених господарств, які стали головними елементами економічної системи. Товарне виробництво в них відійшло на другий план.

Наслідком такого становища став розвиток дезінтеграційних-центробіжних тенденцій. Починають формуватися замкнені в економічному відношенні територіально-господарчі райони. Полегшувалося це тим, що й до цього Боспорська держава складалася із кількох районів, які доповнювали один одного й становили в сукупності одне економічне ціле. Однак за умов натуральної основи господарства йому був притаманний не галузевий, а територіальний поділ праці. Тому падіння ролі товарного виробництва вело до посилення центробіжних тенденцій.

На території Боспору сьогодні можна виділити адміністративно-господарчий центр держави, куди входив Пантікапей, територіально-господарчі райони — Тірітаку, Кримське Приазов'я, І л урат. Кітей, Танаїс, а на азійській стороні — Фанталовський район, Фанагорію, Синдику та Горгіппію. В управлінні ними зросло значення громадського самоуправління на чолі із таможними представниками варваризованих родів. Наслідком ослаблення центральної влади й поступового розпаду Боспорської держави на територіально-господарчі райони стало швидке й безкровне підкорення її наприкінці IV ст. гунами.

Криза в економіці призвела до змін у соціальному складі населення. Загибель поселень, розташованих на царських землях, падіння питомої ваги товарного виробництва та скорочення зовнішньоекономічних зв'язків дають підстави зробити висновок, що в тогочасному боспорському суспільстві існували дві основні категорії населення: кількісно невелика група знаті, наближеної до верховного правителя, і переважна кількість населення порівняно невисокого достатку, зайнятого у сільськогосподарському виробництві, ремеслі та дрібній торгівлі.

Центробіжні тенденції розвитку зумовили підвищення ролі сусідської общини в суспільному житті. До їхнього складу входила переважна більшість населення територіально-господарчих районів, де існувала кількісно невелика соціальна верхівка, що відігравала провідну роль у самоврядуванні. Водночас зросла роль представників християнської церкви, які об'єднували навколо себе широкі верстви населення, що сприяло його орієнтації на Візантію.

Основні категорії пам'яток і матеріальна культура

Міські центри в цілому зберігають попередні традиції у фортифікаційному будівництві та плануванні, однак кількість громадських споруд зменшується. Хоча в Пантікапеї, як і за минулих часів, функціонувала агора, і до початку IV ст. у Верхньому місті на горі Мітрідат концентрувалися громадські та культові споруди. Планування залишалося терасним. Житлова забудова зберегла певну чіткість кварталів, поділених вулицями та провулками. Міські садиби складалися із кількох житлових та господарських приміщень, критих здебільшого черепицею, і двору. Стіни будинків складено з обробленого вапняку насухо. Однак у будівельній техніці та плануванні простежуються певні зміни. Забудова стає більш хаотичною. Частина будівель зводилася із грубо обробленого каменю чи буту. Стіни складено недбало, за рядовою системою, близькою до іррегулярної. На території міст збільшується кількість зернових і господарських ям та печей, які іноді розміщувалися на місці монументальних споруд попереднього часу. Загалом для міст було характерним збереження античної техніки будівництва, однак його якість значно погіршилася. У міській забудові з'являються християнські базиліки, спорудження яких розпочинається наприкінці V—VI ст. Одну із базилік того часу зафіксовано в Тірітаці, решту — в Херсонесі (рис. 37). Від VI ст. підлоги базилік починають прикрашати мозаїками. В будівництві й оздобленні храмів широко застосовуються архітектурні деталі з проконеського мармуру, корінфсько-візантійські капітелі.

На сільських територіях також відбулися певні зміни. На Гераклейському півострові продовжували існувати ділянки землі із садибами, що неодноразово перебудовувалися, а на Боспорі, як і в минулому, функціонували укріплені та неукріплені поселення з групами сільських садиб. Сільські пам'ятки найкраще вивчено у Кримському Приазов'ї. Тут збереглася антична система розселення, планування полів, будівельної справи, господарчої діяльності й побуту. Проте загальна кількість поселень на сільськогосподарській території значно скоротилася. Стає помітним перехід до "кущового" розселення. На поселеннях переважають житлові та господарські споруди, при зведенні користувалися архітектурні деталі та будівельні матеріали більш раннього часу. Приміщення прямокутної форми, за античною традицією, примикають до двору. Кладки іррегулярні, виконані з використанням глиняного розчину і бутового каменю. У будівництві широко застосовувався сирець. Стіни не тинькувалися, підлоги були земляні. В приміщеннях наявні печі та вогнища, на поселеннях багато ям різного призначення.

Рис. 37. Рештки базиліки 1889 р. в Херсонесі (фото С. Г. Рижова)

Поховання пізньоантичного часу відкриті в некрополях Херсонеса, Пантікапея, Фанагорії і поблизу деяких невеликих боспорських міст, а також У Кримському Приазов'ї. Для них характерні відсутність підкурганних поховань та кремації. Основним типом поховальної споруди були склепи, вирубані в скелі або вирізані в материковому фунті, де поховання здійснювалися тривалий час, однак трапляються підбійні та прості фунтові могили. Більша частина склепів пограбована. Там, де зберігся поховальний інвентар, виявлені предмети озброєння, кінського спорядження, глиняний та скляний посуд, прикраси, в тому числі із золота, виконані в техніці поліхромної інкрустації, Деталі костюма тощо. Серед склепів вирізняється група християнських чохольних споруд. Стіни поховальних камер таких пам'яток на Боспорі прикрашено хрестами і віршами із псалмів (рис. 38), а в Херсонесі — фресковим живописом, у якому переважали орнаментальні мотиви, зображення квітів, павичів і птахів. датуються вони другою половиною V—VI ст.

У культурних шарах античних міст та поселень виявлені у великій кількості різні типи світлоглиняних, червоноглиняних та коричневоглиняних амфор III—VI ст. Амфори великих розмірів боспорського виробництва використовувалися не для транспортування вина чи маслинової олії, а для зберігання продуктів харчування (рис. 39). Характерною особливістю археологічних шарів цього часу є червонолакова кераміка, вкрита тьмяним, іноді з металевим блиском, лаком, що привозилася із Малої Азії. Однак її номенклатура стає менш різноманітною порівняно з попереднім часом. Від V ст. на червонолаковій кераміці фіксуються штамповані клейма у вигляді тварин, птахів, а пізніше хрестів. Зростає кількість фрагментів скляного посуду (рис. 40). На городищах і поселеннях це фрагменти скляних посудин, а в могильниках представлені цілі форми різних типів глечиків, бальзамарив, кубків, зокрема ,з украпленнями синього скла, фібули. У зв'язку з припиненням херсонського монетного карбування у третій чверті III ст., а боспорського - в першій половині IV ст., у грошовому обігу, поряд із місцевими монетами, широко використовувалися пізньоримські, які є характерною знахідкою у містах і поселеннях.

Рис. 38. Хрест та напис на стіні ґрунтового склепу з некрополя Пантікапея

Рис. 39. Основні типи амфор IV-VI ст.

Рис. 40. Скляний посуд

У галузі ідеології традиційні культи у НІ ст.