Північне Причорномор'я за доби еллінізму (остання третина IV — середина І ст. до н. е.)

План

1. Нижнє Побужжя в останній третині IV — першій половині III ст. до н. е.

2. Нижнє Подністров'я останньої чверті IV — середини ІІІ ст. до н. е.

3. Нижнє Побужжя у другій половині III — І ст. до н. е.

4. Нижнє Подністров'я в середині III — І ст. до н. е.

5. Південно-Західний і Північно-Західний Крим

Елліністичний період в історії Греції позначився інтенсивним розвитком виноробництва та культури. Грецькі міста-держави, що переживали глибоку кризу, були підкорені правителями сусідньої Македонії. Під керівництвом царя Олександра македонці та греки розгромили Перську державу. Наслідком цих змін стало поширення грецької культури на Схід. На території Греції утворилися федеративні союзи грецьких полісів, а на Сході, після розгрому Перської держави та смерті Олександра Македонського, — елліністичні монархії. Найхарактернішою рисою елліністичного періоду було виникнення різнотипних територіальних державних утворень, що прийшли на зміну полісам класичного типу. В Північному Причорномор'ї відбувалися схожі процеси, хоча й позначені певною специфікою.

У третій чверті IV ст. до н. е. відбувся скіфо-македонський збройний конфлікт, що мав важливі наслідки для грецького населення регіону. Готуючись до походу в Азію, Олександр Македонський у 335 р. до н. е. здійснив збройну акцію проти трибаллів й уклав із ними та з кельтами вигідний мир. Як наслідок, загони, сформовані з іллірійсько-фракійських племен, брали участь у його Східному поході. На чорноморському узбережжі Фракії представником Олександра став Зопіріон, який у 331 р. до н. е. здійснив похід проти скіфів, що закінчився невдачею. Сам полководець загинув, а його військо було знищене. Цим подіям передувала облога Ольвії, але завдяки рішучим діям ольвіополітів та їхніх скіфських союзників Зопіріону не вдалося захопити місто.

Рис. 17. Ансамбль агори та центрального теменосу Ольвії (за С. Д. Крижицьким)

Нижнє Побужжя в останній третині IV — першій половині III ст. до н. е.

Облога Ольвії македонськими військами згуртувала мешканців міста й спричинила низку важливих подій, наслідком яких була зміна політичного устрою. До влади прийшли радикальні демократи, за правління яких відбулися значні зміни в житті місцевого населення. Найбільш показовим у цьому відношенні було розширення міського будівництва (рис. 17). Відбулося також помітне розширення хори Ольвії, що добре ілюструється топографією знахідок ольвійських монет — борисфенів.

Основою економіки Ольвії залишалося сільське господарство. Воно базувалося на дрібних та середніх за розмірами землеволодіннях, де починають зводитися садиби. На більшості сільських поселень забудова була вільна, а самі вони являли собою сукупність господарчих одиниць. У Нижньому Побужжі зафіксовано кілька типів населених пунктів. Тут існувало землеволодіння повноправних громадян, представлене індивідуальними садибами, мешкало вільне, але неповноправне населення і соціально залежні верстви. Ольвійська громадянська община вважалася верховним власником землі, а населення, яке мешкало на ній, мало сплачувати земельну ренту-податок.

Розширення територіальних володінь призвело до виникнення у Нижньому Побужжі нової соціально-економічної та політичної структури, яка істотно відрізнялася від поліса класичного типу. Криза полісних структур тут найбільш помітно проявилася у другій половині V ст. до н. е., після встановлення тиранії. Повалення тиранії і реформа політичного устрою сприяли стрімкому розвиткові економіки, що зумовило процес соціальної диференціації населення, несумісний із класичною полісною соціально-політичною структурою. В останній третині IV ст. до н. е. Ольвія стає центром територіальної держави, економічною основою якої була експлуатація різних категорій населення, що мешкало на території її сільської округи.

Нижнє Подністров'я останньої чверті IV — середини ІІІ ст. до н. е.

Збільшення вивозу сільськогосподарської продукції через Ніконій сприяло поступовому відродженню життя на залишених раніше поселеннях і виникненню на лівому березі Дністровського лиману нових. Вторинне освоєння лівобережжя Дністровського лиману розпочалося завдяки значному припливу населення у цей район. Землеробські поселення того часу в околицях Ніконія ще не досліджені. Проте сьогодні є всі підстави стверджувати, що, поряд із хорою цього античного центру та грецькими сільськими поселеннями в його окрузі, на лівому березі Дністровського лиману існувала значна кількість скіфських поселень, економічно пов'язаних із Ніконієм. Значну роль у житті цього району відігравали кочові скіфи, які лояльно ставилися до грецького населення, й водночас експлуатували своїх осілих одноплемінників, беручи з них данину.

На правому березі Дністровського лиману в IV—III ст. до н. е. також фіксується поява сільських поселень. Цей процес став передумовою економічного піднесення, яке переживала Тіра. Близько середини IV ст. до н. е. ЇЇ північно-східний район був обнесений захисною стіною. У другій половині IV — на початку III ст. до н. е. починається карбування полісної монети, що засвідчило не лише розвиток внутрішнього ринку, а й збільшення товарної спрямованості економіки.

Нижнє Побужжя у другій половині III — І ст. до н. е.

У середині III ст. до н. е. Ольвія вступає в смугу економічної кризи. Причини і характер цього явища крилися у тих процесах, що відбувалися на Балканах та в інших районах Північно-Західного Причорномор'я. Близько середини III ст. до н. е. більшість сільських поселень і садиб ольвійської периферії, розташованих на правому березі Бузького лиману, припиняють своє існування. Беручи до уваги, що економічне піднесення Ольвійської держави наприкінці IV — у першій половині III ст. до н. е. зумовлювалося розширенням сільських володінь, то кризові явища, відмічені у другій половині III ст. до н. е., слід пов'язувати насамперед із припиненням господарської діяльності на поселеннях Нижнього Побужжя. Хоча в безпосередній близькості від Ольвії і на лівому березі Бузького лиману на поселеннях знайдено матеріали другої половини III — середини II ст. до н. е. Проте обсяги виробництва сільськогосподарської продукції тут значно скоротилися. Це, своєю чергою, призвело до негативних наслідків у соціальній сфері. Відсутність нормального постачання продуктів харчування, а також припинення регулярного надходження форосу спричинили дестабілізацію соціально-політичного життя. Громадянська община всіляко намагалася знайти вихід із цього скрутного становища.

Загибель сільських поселень на правому березі Бузького лиману й загальна дестабілізація воєнно-політичної ситуації в усьому Північно-Західному Причорномор'ї були пов'язані з просуванням сюди кельтів, які під іменем галатів згадуються в ольвійському декреті на честь Протогена. Ситуацію погіршувало ще й те, що ольвіополіти змушені були періодично сплачувати значну данину варварським правителям. А це спричинило переселення до Ольвії мешканців неукріплених сільських поселень, позбавлених засобів до існування. Втрата значної частини територій і збільшення кількості населення міста у другій половині III ст. до н. е. призвели до погіршення його майнового стану і зростання соціальних суперечностей. Із поглибленням соціальної диференціації пов'язана елітаризація державного устрою Ольвії, унаслідок якої доступ до вищих магістратур став прерогативою небагатьох заможних сімей, представники яких рік у рік займали вищі посади в державному апараті. Основна ж маса населення поступово розорялася.

Близько середини II ст. до н. е. Ольвія знову переживає кризову ситуацію, пов'язану з погіршенням відносин із навколишніми варварами. В середині II ст. до н. е. припиняють своє існування поселення лівого берега Бузького лиману, пов'язані з Ольвією. Це змусило громадянську общину шукати підтримки у пізньоскіфського царства Скілура. Ольвіополіти добровільно визнали над собою його владу, що дало їм можливість здобути захист від зазіхань інших варварів. Ольвійсько-скіфський союз існував до розгрому Кримської Скіфії понтійськими військами. Залишившись без скіфської підтримки, Ольвія знайшла собі нового покровителя в особі Мітрідата VI Євпатора. Після розгрому Мітрідата VI Римом соціально-економічна криза в Ольвії поглибилася. Значна частина населення переселилася до інших місць, зокрема на нижньодніпровські пізньоскіфські городища. В середині І ст. до н. е., після того як місто було зруйноване внаслідок одного із грабіжницьких походів гетів, життя на території Ольвії припиняється і відновлюється лише на початку нової ери.

Нижнє Подністров'я в середині III — І ст. до н. е.

Від середини ІІІ ст. до н. е. фіксуються ознаки кризи античних центрів Північно-Західного Причорномор'я, спричиненої зміною зовнішньополітичної ситуації. Раніше вважалося, що Ніконій припинив своє існування наприкінці III ст. до н. е. Проте знахідка в Тірі нового декрету першої половини III ст. до н. е. дає підстави датувати цю подію більш раннім часом. Частина його мешканців могла переселитися до Тіри, яка не постраждала від ворожої навали. Попри загибель сільських поселень правого берега Дністровського лиману, життя на території Тіри тривало. Виявлені під час розкопок зразки імпортної продукції свідчать, що в III—II ст. до н. е. Тіра зберегла певний економічний потенціал. Згодом місто потрапляє у сферу впливу Понтійського царства, а з приходом до влади Мітрідата VI Євпатора входить до складу його держави. Історія Тіри після смерті Мітрідата невідома. Проте ситуація, що склалася, дає підстави припустити, що вона була розорена