Пізні скіфи, та їх культура

На початку III ст. до н. е. завершилась історія Великої Скіфії, але не скіфів. Розпочинається новий період їхньої історії — у межах Криму і низового Дніпра, позначений зміною способу життя — з кочового на осілий, виникненням міських центрів. Страбон назвав ці утворення Малими Скіфіями. Проте не все їхнє населення було прямими нащадками Геродотових скіфів. Навала сарматів, експансія кельтів та германців змушували людей переселятися і шукати притулку на нових місцях. Так у Північне Причорномор'я потрапили гети, а елліни почали освоювати глибинні райони. Боротьба за життєвий простір консолідувала це населення — вихідців із різних регіонів, що мало наслідком появу синкретичних культур. Прикметою часу стають городища за стінами яких почувалося надійніше, хоча вони й не вберегли їхніх мешканців віл сарматських впливів, що, безперечно, позначилося на місцевій культурі, додавши їй розмаїтості.

Пізньоскіфське царство у Криму виникло як своєрідна опозиція кочовим сарматам та античним містам, насамперед Херсонесу. Його початкову історію відбиває поява на зорі II ст. до н. е. городищ у передгірській смузі (Кермен-Кир, Булганак) та селищ. Одне з таких селищ, засноване на скелястому береговому виступі р. Салгір (територія сучасного Сімферополя), стало столицею цього царства. Ймовірно, воно і є Неаполем Скіфським, відомим за писемними джерелами. Обнесений в останній третині II ст. до н. е. могутніми мурами, Неаполь Скіфський перетворюється на фортецю і царську ставку (рис. 16). Можливо, що заснування міста відбулося за активної участі вихідців із Ольвії, яка потерпала від варварів (згадаємо декрет на честь Протогена) і шукала захисту у правителів Кримської Скіфії, зокрема царя Скілура. Увесь зовнішній вигляд "міста" — форми його палаців, громадських та культових будівель — несе на собі печать грецької культури (архітектура, оздоблення фресками, скульптура, теракотові статуетки богинь, написи).

Рис. 16. Мури Неаполя Скіфського (реконструкція Т. М. Висоцької)

Останній притулок Скілур знайшов у мавзолеї, зведеному біля воріт, під мурами. Його поховано у кам'яній гробниці, в пишному, розшитому золотими платівками вбранні, у супроводі воїнського обладунку (сагайдак зі стрілами, мечі, списи, дротик, шолом) і трьох коней. Інші поховання здійснено у дерев'яних трунах.

Надалі знать ховали у вирубаних на верхніх терасах балок склепах. Це були доволі обширні підземні приміщення, що слугували сімейними усипальницями. Вони нещадно пограбовані, проте вціліло дещо дуже цінне. Деякі зі склепів оздоблено кольоровими малюнками — орнаментальними і фігуративними зображеннями. Серед них особливо виділяється склеп № 9 з багатофігурною композицією (вершник зі списом, чоловік із лірою, полювання собак на кабана, "килими" із шаховим візерунком). Далі на схилах розташовано могили рядового населення у вигляді земляних склепів.

Закріпившись у передгірській смузі, скіфи до середини II ст. завоювали володіння Херсонесу в Південно-Західному Криму. Деякі з поселень Херсонської хори так і не відродилися до життя, інші були заселені переможцями. Опорним пунктом скіфів у Південному Криму стало засноване поблизу гирла р. Альма Усть-Альмінське городище. На якийсь час Херсонес відновив свою міць за допомогою Діофанта, і скіфи не з власної волі стали "друзями" Мітрідата VI. Однак із поразкою Мітрідата все вернулося на свої місця: відновилося життя на відвойованих Діофантом поселеннях, засновано нові.

Проте від І ст. ситуація у Криму почала складатися не на користь скіфів. Традиційно добрі стосунки з Боспором було перервано з приходом до влади Аспурга та його послідовників, які намагалися приєднати Крим до Боспорської держави. Ворожнеча з Херсонесом спричинила появу римських гарнізонів у цьому місті та на Альма-Керменському городищі. Все це призвело до звуження меж життєвого простору пізніх скіфів і приєднання їх до Боспорської держави. Зрештою на Крим претендували й сармати, які поповнювалися новими хвилями експансії зі сходу. Вони та готи доконали Пізньоскіфське царство.

Мов різноголосий хор звучить відлуння культури кримського населення. Лише окремі нотки нагадують про колишніх скіфів — зокрема, прості ліпні горщики. Усе інше позначено прикметами нового часу, насамперед нового способу життя — осілого. Саме на цьому фунті й могла відбутися консолідація представників різних етносів, які шукали порятунку і від своїх, і від чужих, а заразом — і взаємне збагачення досвідом. Звичні для скіфів фортифікаційні споруди у вигляді валів та ровів нерідко доповнюються кам'яними мурами. Камінь та цегла-сирець стають основними матеріалами у будівельній справі. Осілість означала повернення на шлях комплексного, найбільш перспективного землеробсько-скотарського господарства (не за сарматами було майбутнє), до того ж удосконаленого (наприклад застосування жорен) й доповненого значною мірою привнесеними греками галузями, як, скажімо, садівництво, виноградарство, а відтак і виноробство. Осілість, комплексне господарство породжують нові потреби, зокрема в розширенні асортименту посуду: простенькі горщики доповнює "столовий сервіз" — миски, кухлі, кружки. Елліни намагаються наповнити своє життя (і смерть) милими їхньому серцю речами, а з них беруть приклад й інші, чи то виготовляючи схожі речі, чи то отримуючи їх шляхом обміну. Вагоме місце у матеріальному комплексі займають античні вироби: амфори (а значить олія, вино) з Родоса, Гераклеї, Синопи, а також Херсонесу, Боспору, гарний посуд (кіліки, тарілки, солонки, чаші), черепиця.

Усе це визначає еллінізацію пізньоскіфського об'єднання, як і поява, скажімо, надгробків у грецькому стилі поряд із примітивними антропоморфними стелами (рис. 17).

Рис. 17. Скілур і Палак. Рельєф із Неаполя Скіфського

Прикметою часу стають фунтові могильники, де сусідять поховання у склепах на зразок катакомб, підбоях, ямах, плитових могилах і навіть дитячі в амфорах. Плугатар і воїн — ці заняття важко гармонійно поєднати. Зброя стає привілеєм знатних і майже не потрапляє до поховань. Скіфську добу визначало панування певних, передових на той час, зразків зброї, тепер такими стають сарматські, а також кельтські зразки. Сарматизація і латенізація (тобто кельтизація) — ще дві ознаки цієї доби, через які все ж пробивається ще одна лінія — гето-дакінська, яскравіше виражена у Нижньому Подніпров'ї.

На час правління Скілура та Палака влада пізньоскіфського царства в Криму, мабуть, простягалася аж до Ольвії (про це свідчить, зокрема, карбування там пізньоскіфських монет), а відтак, мабуть, поширювалася і на населення Нижньої Наддніпрянщини. Проте віддаленість цього регіону від Криму та своєрідність тамтешньої культури дають підстави розглядати його як самостійне явище. Його репрезентовано низкою городищ і селищ понад Дніпром від гирла до Нікополя. Вони зазвичай невеличкі (3—4 га), хоча є й значно більші, що складаються з акрополя та передмістя (найбільше, Знам'янське — 27 га). Інколи поблизу них розташовано ґрунтові могильники (Золота Балка, Миколаївка та ін.). Ще на початку XX ст. В. І. Гошкевич висловив припущення, що ці городища звели вихідці з Ольвії. Однак треба було пережити момент заперечення, аби знову повернутися до цієї гіпотези. Справді, грецький компонент тут виражено доволі яскраво й у різних деталях: акрополь, а іноді й предграддя, обнесено кам'яними мурами; садиби сплановано кварталами, розділеними вулицями, інколи забрукованими. Перші переселенці спочатку споруджували

глинобитні оселі на кам'яних підмурках, їхні нащадки — уже кам'яні, вкриті черепицею. Деякі будівлі мали вигляд мегарона.

У керамічному комплексі переважає грецький посуд: амфори з різних центрів (Синопа, Родос, Кос, Бос пор, Херсонес), а також такі суто грецькі форми, як кіліки, канфари, світильники, бальзамарії, блюда та інші речі ольвійського виробництва і більш віддалених центрів (Східне та Західне Середземномор'я). Трапляються теракотові і навіть мармурові статуетки (голова Геракла у вінку, Золота Балка). Хоча, звичайно, всі ці вироби ще не могли зрівнятися з кращими зразками міської культури.

Проте не лише греки знайшли притулок у тих "городках" на Дніпрі. Строкатий етнічний склад мешканців городиш і селищ засвідчують могильники. Поховання здійснено у катакомбах, підбоях, простих ямах, зрідка — кам'яних ящиках. Супровід доволі скромний, але показовий в етнічному плані: тут і поховання з кіньми, а також із сарматською зброєю і курильницями; кельтська зброя, фібули й браслети; посуд гетського зразка й так звані "коньки" — глиняні підставки із зооморфними елементами; зрідка трапляються речі зарубинецької культури. Й усе це прикрито серпанком римської культури. Такий собі симбіоз греко-варварської культури.

Список літератури

1. Айбабин А. И. Этническая история ранневизантийского Крыма. Симферополь, 1999.

2. Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Роме Р. Чертомлык. Киев, 1990.

3. Алексеев В. П., Перший. А. И. История первобытного общества. Москва, 1990.

4. Андрух С. И. Нижнедунайская Скифия в VI — начале I в. до н. э. Запорожье, 1995.

5. Анохин В. А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1989.

6. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР. Москва, 1984.

7. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1985, 1986. Т. 1-3.

8. Археологія Української РСР: У 3 т. Київ, 1971. Т. 1-3.

9. Археологія. 1993. № 3 (до 100-річчя відкриття трипільської культури).

10. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.

11. Баран В. Д., Козак