Першим дослідником черняхівської культури був В. В. Хвойка, який у 1899—1901 pp. провів розкопки могильників у селах Черняхові та Ромашках на Київщині. Один із цих могильників і дав назву новій культурі. Приблизно в той же час у верхів'ях Західного Бугу і Дністра розпочав дослідження черняхівських старожитностей К. Гадачек. У подальшому ці пам'ятки вивчали М. Ю. Смішко, А. Т. Сміленко, Є. В. Махно, М. Ю. Брайчевський, Е.О. Симонович, Н. М. Кравченко, М. О. Тиханова, В. Д. Баран, 1. С. Винокур, Б. В. Магомедов, Г. Б. Федоров, Е. А. Рікман та ін.

До карти пам'яток черняхівської культури України нині входять близько 3500 об'єктів. Серед них — поселення у Неслухові і Ріпневі на Західному Бузі, Черепині, Теремцях і Соколі на Дністрі, Журавці й Обухові у Подніпров'ї, могильники Черняхів, Косаново, Компанійці в Україні, Данчени в Молдові, Синтана де Муреш у Румуни та багато інших.

Зона поширення пам'яток черняхівської культури охоплює насамперед лісостепову зону, тоді як степ був заселений порівняно мало; життя осілого населення тут було пов'язане з долинами річок. Досить густо черняхівські пам'ятки займають узбережжя Чорного моря на захід від гирла Дніпра.

Поселення, як правило, розташовані на схилах невеликих річок, потічків, поблизу джерел питної води. Більшість поселень невеликі — 200—300 м у довжину і 100—180 м завширшки. Але трапляються також селища довжиною 1-2 км.

Окрім селищ, відомі три черняхівські городища: Башмачка у Надпоріжжі, Олександрівка на Інгульці та Городок у пониззі Південного Бугу. До систем їх фортифікації входили рови, вали, ескарпи, кам'яні стіни та башти. Городища розміщувалися на південно-східному кордоні черняхівського ареалу, контролюючи "степовий коридор", яким постійно просувалися кочовики. Вони виконували не тільки оборонні функції, а й були адміністративними центрами та резиденціями військових вождів.

Лише деякі з поселень черняхівської культури досліджені у повному обсязі. На селищі Журавка (р. Вільшана) житла різного за походженням населення (слов'ян і германців) групувалися спочатку на різних ділянках; лише згодом спостерігається їх змішування. Досить типовим є розміщення садиб уздовж схилу на відстані кількох десятків метрів одна від одної.

Житла на черняхівських поселеннях у різних районах поділяються на три типи. Це заглиблені в материк напівземлянки і землянки, поширені у лісостеповій зоні України; наземні глинобитні житла, що переважають у Прутсько-Дністровському межиріччі; кам'яні будівлі, характерні для Північного Причорномор'я.

Напівземлянки площею 10—20 м2 мали котлован, заглиблений на 0,8—1,2 м у землю. Стіни, очевидно, — каркасно-типової конструкції із глиняною обмазкою або зрубні. Для опалення використовувалися вогнища, черені яких були викладені черепками чи камінням, а також печі (вирізані в материковій стінці або глиняні). На черняхівських пам'ятках Середнього Дністра вперше з'являються невеликі прямокутні напівземлянки з піччю-кам'янкою у кутку (Теремці, Бакота), які практично не відрізнялися від основного типу слов'янського житла другої половини 1 тис. н. е.

Наземні будинки здебільшого були великих розмірів — 65—120 м2. За плануванням, розмірами і деталями конструкції деякі з них мало чим відрізняються від так званих "тринефних" германських жител. Дах таких споруд підтримувався двома рядами товстих стовпів. Відбитки на обпалених шматках глини тину і нетовстих стовпів свідчать про каркасно-тинову конструкцію стін таких будівель.

Споруди, стіни яких зводилися із каменю, уміщали в одному блоці житлові та господарські приміщення (усередині деяких приміщень зафіксовано ясла для худоби). Усі житла прямокутної форми, але багатокамерні — більші. Вони складалися із кількох приміщень з окремим входом.

Стіни більшої частини господарських споруд каркасно-стовпової чи стовпово-тинової конструкції. Майже на кожному добре вивченому поселенні черняхівської культури виявлені також ями-льохи та виносні вогнища — залишки літніх кухонь.

Серед виробничих споруд особливо вирізняються двоярусні гончарні горни, в яких випалювалася кераміка. їх відомо близько 50; інколи трапляються залишки гончарних майстерень (Журавка, Глеваха).

Черняхівські могильники зазвичай розташовані поблизу поселень. Зафіксовано кілька сотень могильників і окремих поховань; приблизно на 40 пам'ятках проведено широкі розкопки. Могильники являють собою "поля поховань" і налічують від кількох десятків до двох-трьох сотень поховань. Як і житла, поховальні обряди черняхівського населення досить різноманітні. Більшість могильників біритуальна, тобто тут поєднуються трупоспалення і трупопокладення. Однак трапляються окремі могильники лише з тру по покладеннями. Так, у Чернелеві Руському поблизу Тернополя майже на три сотні відкритих поховань є лише одне трупоспалення. Трупопокладення характерні і для Північного Причорномор'я. Крім того, тут виявлено багато поховань у катакомбах або в ямах із виступами-заплечиками. Зазвичай, небіжчиків ховали на спині у витягнутому стані головою на північ або на захід. Частина тілопокладень має сліди ритуального порушення могил. Винятком для черняхівської культури є кургани (Кантемирівка).

Спалення відбувалося переважно за межами могильника. Рештки трупоспалення здебільшого вміщували в урни, рідше — просто в невеликі ями. У тіло-покладеннях виявлено залишки одягу, прикраси (бронзові та срібні пряжки, фібули, намисто, підвіски), предмети побуту (кістяні гребені, глиняні пряслиця, посуд, залізні ножі, шила, скляні келихи). Усі ці предмети супроводжували й трупоспалення, але вони, як правило, пошкоджені вогнем. В окремих багатих могилах зафіксовано близько 20 посудин різних типів. Поховання зі зброєю на черняхівських могильниках поодинокі, причому трапляється вона переважно у похованнях із кремацією пшеворського типу (Компанійці, Малаєшти).

Окрім рядових, виявлено поховання представників родової та племінної аристократії, що мають паралелі у Центральній Європі. Здебільшого вони виділяються за інвентарем, що включав набір для участі померлого у "потойбічному бенкеті" (посуд для вина, речі для ігор), але для тілопокладень найважливішим критерієм є наявність ями великих розмірів із дерев'яною конструкцією, спорудження якої вимагало чималих зусиль усієї громади.

Характерною ознакою черняхівської кераміки є кружальний сірий посуд, що виготовлявся кваліфікованими гончарами. Це, насамперед, високоякісна кухонна, столова і тарна кераміка. Найпоширенішими були кухонні опуклобокі горщики з шорсткою поверхнею і сіролощені миски. Виготовляли місцеві майстри також столові тривухі вази, кухлі, глеки, великі піфоси для зберігання продуктів і води.

Самостійну категорію кераміки становлять імпортні світло- і червоноглиняні посудини (здебільшого глеки і низькі миски) та амфори (рис. 13, 14).

Ліпний посуд значно поступається за кількістю кружальному. Лише на пам'ятках типу Черепин у верхів'ях Дністра і Західного Бугу його частка сягає 50%. Ліпна кераміка поділяється на кілька груп, властива тим чи іншим етнічним компонентам у складі черняхівських племен. На пам'ятках типу черепин та деяких поселеннях Середнього Подніпров'я і Дніпровського Лівобережжя (Журавка, Хлопків, Жуківці, Новолипівське, Великий Бобрик, Краснопілля) трапляються ліпні горщики, що нагадують кераміку київської культури.

Поширеними були також "бомбоподібні" ліпні посудини, аналогічні кераміці вельбарської та пшеворської культур. Найбільше їх зафіксовано на поселеннях Велика Снітинка та Білопілля. Окрім кераміки слов'янського та германського походження, трапляється посуд, характерні ознаки якого засвідчують перебування у складі черняхівської спільноти скіфо-сарматів та фракійців.

На черняхівських пам'ятках виявлена переважна більшість різних сільськогосподарських знарядь другої чверті І тис. н. е. Це кілька десятків залізних наральників та чересел (плужних ножів), а також серпів із держаком або з гачком на кінці руків'я. Знахідки мотик, лопат і кіс поодинокі. Кам'яні ротаційні жорна чи їхні уламки зафіксовані майже на кожному черняхівському поселенні.

Прикметними деталями костюма були двочленні бронзові, інколи срібні та залізні, так звані арбалетоподібні фібули, що поділяються на застібки з підв'язною або суцільною ніжкою. Рідше трапляються фібули з довгим приймачем та двопластинчасті. Поширені також різні поясні пряжки, інколи пояси прикрашалися бронзовими або срібними накладками і наконечниками.

До складу намиста входили відерцеподібні підвіски, срібні та бронзові лун-ниці й "сокири Тора", намистини зі скла, сердоліку, бурштину, коралів, мушлі. Костюм іноді доповнювався сережками, браслетами, шийними гривнами, каблучками. Рівень життя черняхівців характеризують такі доволі поширені побутові речі, як замки та ключі різних типів, дерев'яні відра із залізними ручками, вушками та обручами, скриньки із металевими замками, кістяні гребені, бритви, туалетні пінцети й копоушки із бронзи та срібла, залізні кресала тощо.

Серед предметів озброєння на черняхівських пам'ятках (передусім поселеннях) переважають довгі двосічні мечі, кинджали, деталі піхов і щитів (умноми та руків'я), бойові сокири, наконечники стріл, дротиків та списів; зі спорядження вершника та коня — шпори і вудила. їхні найближчі аналогії походять із пшеворської культури. Окрім зброї народного ополчення (дротиків, списів, луків і стріл), у черняхівській культурі зафіксована зброя воїнів-професіонал і в (мечі, щити, сокири), тобто дружини. Такі деталі спорядження вершника, як шпори, мали не лише бойове призначення, а й були ранговою ознакою аристократів.

Рис. 14. Черняхівська культура:

1-9 – ліпний посуд; 10-18— імпортний посуд; 11-12 — кераміка; 13—15— скло; 16—18 — червонолакова кераміка

Доволі часто на поселеннях, а також в окремих скарбах трапляються римські монети. Серед них переважають денарії I—II ст. н. е., виготовлені з якісного срібла, яким "варвари" віддавали перевагу на відміну від