Період середньої та перехід до пізньої бронзи

План

1. Загальна характеристика доби

2. Катакомбна культурно-історична спільнота

Загальна характеристика доби

За доби середньої бронзи відбулися значні зрушення у сфері металургії та металообробки. Металеві речі широко входять у побут, виробництво, військову справу. Саме тоді бронзовий вік поширився на всі терени нашої держави. Циркумпонтійська металургійна провінція переживала фазу розквіту. В межах України виділено два потужні осередки металообробки: карпатський —- на крайньому Заході; катакомбний — на решті земель. У регіоні Карпат відливали олов'янисті бронзи, а в Центрі, на Сході та Півдні — миш'яковисті. В етнокультурному плані панували два ареали — катакомбний у Центрі, на Сході й Півдні і шнуровий — на Півночі та Заході. В першому мешкали праіндо-іранські племена, а в другому — ще не розчленовані прагермано-балто-слов'яни. Зазначимо, що не лише "шнуровики", а й катакомбне населення декорувало свій посуд відбитками тасьми та шнура. Тож мода на шнуровий декор набула всеукраїнського розвою. Шнур імітували в металі, а нерідко й на кам'яних сокирах. З іншого боку, остаточно виходять з ужитку гостродонні форми посуду. "Ямна" лінія розвитку завершується в ранньокатакомбний час.

За доби середньої бронзи дедалі чіткіше увиразнюється чинник Київщини в давній історії України. Власне ще від часів енеоліту цей регіон стає своєрідною лабораторією мі ж культурних, а отже, й міжетнічних контактів. Спочатку трипільці активно взаємодіяли з племенами дніпро-донецької спільноти. Надалі "ямники" перетнулися тут із носіями культури кулястих амфор. Що ж до "катакомбників", то вони не просто контактували з "шнуровиками", а й залишили по собі спільне синкретичне утворення — пам'ятки типу Ісковщини на відтинку Дніпра від Києва до Канева. Змінювалися епохи й культури, але контакти довкола Київських пагорбів тривали. Кожна наступна потужна спільнота ніби вважала за необхідне засвідчити свою присутність саме тут. Річ у тім, що Київщина лежить на перетині водяних (з Півночі на Південь) та суходільних (зі Сходу на Захід) шляхів, що вже активно функціонували за доби енеоліту та бронзи.

Активізація цього явища припадає на другу половину III тис. до н. е. Потім відбувається рішуча зміна орієнтирів, а за нею і культурної карти України. Процеси трансформації охопили ключові регіони Старого Світу. Вони були пов'язані з винаходом легкої бойової колісниці з колесами на шпицях, запряженої кіньми. Цей винахід змінив ритм і темп світового розвитку, надав йому прискорення. Цивілізаційний процес вийшов за межі родючих річкових долин у зоні сухих субтропіків і рушив на Північ. Основним чинником цього цивілізаційного поступу стали індоєвропейські племена — хетти, греки, індоарії. Цю буремну добу, яку раніше датували XVIII—XVII ст. до н. е., а тепер подавнюють до межі 111—11 тис. до н. е., на північ від Чорного моря, пов'язують із культурами бойових колісниць (синташтинською, пам'ятками потапівського типу, доно-волзькою абашевською). В Україні її репрезентує бабинська культура (культура багатоваликової кераміки). На зміну шнурової орнаментації посуду приходить валикова, а символом нових часів стає кістяна портупейна пряжка. Бабинська культура завершує середню й відкриває добу пізньої бронзи.

Катакомбна культурно-історична спільнота

Катакомбна спільнота (XXV—XX ст. до н. е.) була поширена у степовій і лісостеповій смузі від Приуралля і Північного Кавказу до пониззя Дунаю іі репрезентована численними похованнями, десятками поселень та кількома скарбами бронзових речей. Період зміни археологічних культур, а тим більше — спільнот, створює низку проблем, що утруднюють пошук спадковості між старою і новою культурами. Не є винятком ситуація зі зміною ямної спільноти низкою катакомбних культур. Розпорошення локальних груп ямної спільноти на величезних просторах від Уралу до Середнього Дунаю зробило їхню систему вразливою до зовнішніх впливів. Тому інтенсивний північнокавказький культурний імпульс, що припав на середину III тис. до н. е., виявився для неї фатальним. За спостереженнями С. Н. Братченка, поширення катакомбного ритуалу відбувалося віялом, від північного та східного берегів Азовського моря. У підсумку катакомбні культури виявилися яскравішими та строкатішими, аніж ямна спільнота. Катакомбний ареал, за всієї його вражаючої величини, ніколи не наближався до масштабів ямної спільноти. Осереддя катакомбної області локалізується у степах між Доном і Дніпром та на Північному Кавказі, де поширена ранньокатакомбна група пам'яток. На другому (пізньому) етапі розвитку утворюється низка локальних варіантів (культур), що об'єднуються у спільноту за способом поховання небіжчиків у катакомбах, але суттєво відрізняються одна від одної за показниками матеріальної культури та антропологічними типами населення. Серед катакомбних культур виділяють донецьку, середньодонську (харківсько-воронезьку), інгульську, передкавказьку.

Катакомбну культуру виділив на початку XX ст. В. О. Городцов, після згадуваних у попередній темі розкопок у середній течії Сіверського Дінця. Надалі у вивченні катакомбних старожитносте і велику роль відіграли російські науковці Б. О. Латинін, Т. Б. Попова, Л.С. Клейн, В. Я. Кияшко, О. В. Кияшко, 10. П. Матвєєв та ін. Українська школа фахівців із катакомбної проблематики сформувалася вже після Другої світової війни. Серед її представників — О. Г. Шапошникова, С. Н. Братченко, І. Ф. Ковальова, С. Ж. Пустовалов, С.М. Санжаров, Г. М. Тошев, Л. А. Черних та ін.

Ранньокатакомбна культура — поняття, що широко використовується дослідниками як робочий термін, але досі не набуло чітко сформульованого статусу. Між тим, ранні катакомби, за спостереженнями С. Н. Братченка, зосереджені довкола Азовського моря, де їхня концентрація сягала 30—40 %. Надалі обряд поховання у катакомбах поширювався в "ямному'1 середовищі уздовж течій великих і малих річок. Зміна культури попервах не супроводжувалася зміною населення. На це вказують спостереження антропологів (С. І. Круц) і характер матеріальної культури, насиченої ще "ямними" рисами. Просто "ямне" населення, через зміну ідеологічної (релігійної) парадигми, поступово переходило до ритуалу поховання в катакомбах. Цей період (середина — третя чверть III тис. до н. е.) характеризується певним співіснуванням пізньоямної та ранньокатакомбної культур, але остання неухильно відтісняла першу на периферію "ямного" ареалу.

Ідея катакомби, найімовірніше, була привнесена у степове середовище уже в готовому вигляді, або ж як переоформлення ідеї мегалітичного дольмена, семантично тотожного катакомбі. І дольмен, і катакомба символізували утробу Матері-Землі (жінки), що приймала в себе небіжчиків. Підземну частину споруди не засипали землею. Вхідний отвір до такої камери закривали дерев'яними стовпчиками чи кам'яними брилами (стелами), а вхідну шахту засипали фунтом. Катакомби впускали до могил ямної спільноти, з наступною добудовою (досипкою) вже існуючого насипу. Ранні катакомби мали Т-подібну конструкцію (поховальна камера влаштовувалася упоперек видовженої вхідної ями). Небіжчиків укладали в скорченому стані, на спину чи на бік, з несталою орієнтацією. Останнє пояснюється планіграфією катакомб, розташованих на периферії кургану по колу, з камерою, спрямованою в бік умовного центру насипу. Голову та кінцівки небіжчиків фарбували вохрою. Серед речового супроводу — круглодонні та зі сплощеним денцем горщики, декоровані розчесами зубчастого штампу чи відбитками шнура по тулубу та плічкам, бронзові бляхи, декоровані пуансоном, молоточкуваті шпильки, вкриті геометричним візерунком, бронзові та крем'яні ножі, бронзові тесла, черенкові долота, шила, різноманітні прикраси із бронзи, срібла, кості та рогу (рис. 16). Переважав тваринницький напрям господарства. Випасали велику та дрібну рогату худобу, коней під охороною собак. Розвивалося й землеробство. У катакомбі поблизу с. Болотне у Криму виявлено мішок із зернами пшениці. Поселення цієї культури відомі уздовж Дніпра, особливо на островах Надпоріжжя (Перун, Виноградний), де виявлено сліди виробництва кам'яних сокир та інших знарядь праці.

Рис. 16. Матеріали ранньокатакомбної культури:

1,2 – м. Кам'янка-Дніпровська, мог. II. пох. 9 (за Л. А. Черних); 3. 7. 24- Калинівка, мог. 2. пох. 6; 4, 50 — Калинівка, мог. 1, пох. 8; 5. 26—33 – Огороднє. мог. 3. пох. 6; 6. 38— Новоселівка, мог. 6, пох. 6; 8-16 – Куйбишеве. мог. І. пох. 22; 17- Новотроїцьке. гр. 3. мог. 3. пох. 9 (за С. М. Санжаровим); 18. 19. 21. 22. 35—37 — Олександрівська могила № 9. пох. 25 (за С. П. Братченком. Ф. Р. Балоновим. Я. П. Гершковичем); 20, 25 — Маріуполь, Виноградники, мог. 1. пох. 5; 34. 41 — Маріуполь. Виноградники, мог. 1. пох. 8; 39. 42. 47- Шевченко, гр. 1. мог. 13, пох. 4; 40. 43 – Орловське, мог. І. пох. ІЗ; 44 — Маріуполь. 1930 p.; 45 — Новоселівка. мог. 3, пох. 2; 46 — Миколаївка, мог. 2, пох. 2; 48 — Волонтерівка, мог. 1, пох. 8; 49 - Огородив, мог. 1. пох. 9; 51 - Орловське, мог. І, пох. 3; 52 — Огороднє. мог. З, пох. 2 (за С. А. Санжаровим).

1 - тин та перетини катакомби; 2 - дерево; 3-17. 19-25 - бронза; 18. 34 - кремінь; 26. 27 - зуби тварин; 28. 29 - морські мушлі; 30-33. 39. 40 - кістка, ріг;