Дитинець із трьох сторін був оточений посадом, площа якого сягала близько 30 га. До цієї частини міста вело троє воріт: Чернігівські, Курські та Водяні. На посаді зосереджувалося основне ремісниче виробництво, про що свідчать різноманітні вироби та будівлі. За стінами града містилися неукріплені селища. У 2 км від міста, вниз за течією ріки, був споруджений Спасо-Преображенський монастир. Досліджені центральний собор, а також будівля, аналогічна йому за конструктивними особливостями, подібної якій на Русі досі не виявлено (можливо, заміські князівські хороми). Для побудови обох вказаних споруд використана однакова цегла-плінфа. Під час пожежі, що сталася, ймовірно, за часів монголо-татарського нашестя, всередині собору загинули люди — жінки та діти.

Гради третьої та четвертої груп, менші за розмірами, звичайно, були й менш топографічно структурованими. Проте всі вони складалися із двох частин — дитинця і посаду.

Одну укріплену площадку (як і прикордонні фортеці) мали давньоруські замки, які на сьогодні ще недостатньо досліджені. Мало вивчені й особливості їхнього функціонування. У соціологічному відношенні замок — це феодальне поселення його власника (іншими словами — резиденція) — центр вотчинного володіння. У поселеннях цього типу мешкали сам феодал, його челядь, особи, що належали до вотчинної адміністрації, дружинники, людність, яка обробляла землі місцевого володаря і постійно перебувала на феодальному дворі. В замку розміщувалися житла феодала та його оточення, різні виробничі та господарські приміщення. Його площа здебільшого не перевищувала 1 га.

Прикладом укріпленої феодальної садиби XII—XIII ст. площею 0,2 га може слугувати Чорнівське городище в басейні р. Пруг, на Буковині. З напільного боку садиби виявлені додаткові укріплення. До основної захисної лінії входили оборонні кліті-зруби, здебільшого прямокутної форми, а сама вона мала два яруси бою. Нижній складався з приміщень порожнистих зрубів, а на верхньому розмішувався бойовий майданчик на дерев'яному накатнику. Всі ці конструкції були споруджені за єдиним планом. Використовувалися вони як бойові камери, з яких можна було вести стрільбу, й водночас як складські приміщення. До оборонних клітей примикали житлово-господарські зруби. Мабуть, вони належали рядовим дружинникам. Біля в'їзду на городище стояла сторожова вежа.

У найвищій частині двору було двоповерхове житло самого феодала, а поблизу нього ще кілька споруд. Увесь двір городища поділявся на дві частини — житлову і господарську (до складу останньої входили хліви, легкі навіси, викладений камінням робочий майданчик). У клітях, де здебільшого не було традиційних печей, а лише відкриті вогнища, могло проживати півтора десятка воїнів зі своїми сім'ями. Хоча відсутність стаціонарних опалювальних споруд дає підстави припустити, що жили вони тут не постійно. На городищі виявлено різноманітний інвентар. Це свідчить, що місцеві жителі вели сільське господарство, ремесла, торгівлю (рис. 16).

Поблизу городища розташоване одне велике, а на певній відстані – ще сім невеликих селищ. Вони, як і в інших аналогічних випадках, очевидно археологічно відображають наявність "гнізда" поселень — тобто структуру феодальної вотчини (її укріплений центр та відкриту сільську округу, де створювався основний додатковий продукт).

Рис. 16. Чорнівське городите (реконструкція О. А. Бойко та і П. Возного)

Відсутність у багатьох випадках стаціонарних жител самих феодалів (в основному в найбільших замках) підтверджує наведену вище характеристику давньоруського міста як колективного замку найбільших землевласників округи. Тобто боярин контролював ситуацію, перебуваючи здебільшого в міській резиденції, а його сільською вотчиною керували представники підлеглої адміністрації, які мешкали там постійно

Список літератури

1. Айбабин А. И. Этническая история ранневизантийского Крыма. Симферополь, 1999.

2. Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Роме Р. Чертомлык. Киев, 1990.

3. Алексеев В. П., Перший. А. И. История первобытного общества. Москва, 1990.

4. Андрух С. И. Нижнедунайская Скифия в VI — начале I в. до н. э. Запорожье, 1995.

5. Анохин В. А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1989.

6. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР. Москва, 1984.

7. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1985, 1986. Т. 1-3.

8. Археологія Української РСР: У 3 т. Київ, 1971. Т. 1-3.

9. Археологія. 1993. № 3 (до 100-річчя відкриття трипільської культури).

10. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.

11. Баран В. Д., Козак Д. II., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян. Київ, 1991.

12. Березанская С. С. Северная Украина в эпоху бронзы. Киев, 1982.

13. Березанская С. С, Отрощенко В. В., Чередниченко Н. И., Шарафутдинова И. Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. Киев, 1986.

14. Березанская С. С, Цвек Е. В., Клочко В. И., Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита — бронзы на Украине. Киев, 1994.

15. Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. Киев, 1983.

16. Бессонова С. С, Скорый С. А. Мотронинское городище скифской эпохи. Киев, 2001.

17. Бліфельд Д. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. Київ, 1977.

18. Болгов Н. Н. Закат античного Боспора. Бєлгород, 1966.

19. Бонгард-Левин Г. М., Грантовский Э. А. От Скифии до Индии. Москва, 1983.

20. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. Київ, 1968.