е) нагальним завданням культурного відродження є зміцнення матеріальної бази культури, викорінення залишкового принципу її фінансування, впровадження нових форм фінансового забезпечення; докорінна перебудова системи освіти; демократизація культурної політики; залучення до сфери соціокультурної творчості широкого загалу, а в перспективі — забезпечення органічної єдності людини і культури; формування нової парадигми мислення на основі загальнокультурних надбань людства і загальнолюдських пріоритетів; упровадження культури у всі сфери громадського життя суспільства — працю, побут, політику, національні відносини тощо.

Досвід людства переконує, що некультурна особа не може користуватися надбаннями цивілізації й створювати щось таке, що зацікавило б інші держави і народи, оцінювалося б як загальнолюдське надбання. Спроби побудувати соціальне, справедливе суспільство поза цивілізаційними надбаннями людства приречені. Звідси висновок: треба бути в лоні цивілізації, засвоювати її загальнокультурні надбання, розвивати творчість на підставі загальнолюдських гуманістичних пріоритетів.

Організоване суспільство постає як суспільство вільного духу і культу-ротворчості, істинної свободи особистості, яка лише в суспільстві та через його належну організацію піднімається до себе, відтворює своє єство у різноманітних формах культури.

Кожне суспільство має свою систему моральних цінностей та пріоритетів. Вони виростають з культурно-історичної традиції, соціального досвіду народу, підтримуються й контролюються громадською думкою та совістю людини і врегульовують відносини, забезпечуючи суспільну злагоду та порядок, до якого прагне кожне цивілізоване суспільство. Справедливим є й те, що цивілізація має загальнолюдські цінності, якщо й не цілком тотожні, то принаймні подібні для всіх типів культур, народів і локальних соціальних систем. Співчуття, дружелюбність, ввічливість, сором'язливість, вдячність та інші елементарні норми обумовлюють правила поведінки людини у будь-якому суспільстві. Моральне всезагальне й моральне особливе переплітаються, доповнюють одне одного, врегульовуючи відносини між людьми як членами сім'ї, колективу, народу чи нації, суспільства загалом. Як правило, моральні системи визрівають природно. Вони проходять довгий період історичної еволюції, повторюючи в основних рисах історичну долю народу, цінностями якого є.

Історія знає випадки, коли моральні цінності нав'язуються суспільству ззовні. Як правило, цю місію виконують тоталітарні режими. Руйнуючи традиційні моральні устої, вони підсовують людям "нову мораль", підпорядковану, як правило, "політичній доцільності", "гостроті історичного моменту, "потребам прогресивного розвитку" і т. ін. І "доцільність", і "момент", і "прогрес" при цьому розглядаються здебільшого з позицій амбіцій владних політичних сил, підпорядковуються зміцненню режиму, величі персони політичного лідера, або зовнішнім завданням, серед яких, як правило, на перше місце висуваються ідеї "світової революції", "розширення життєвого простору", а то й прямого загарбання інших держав, утримання у покорі пригноблених мас тощо.

Особливу "мораль", наприклад, насаджував німецькій нації Адольф Гітлер — зловісна постать XX ст., один із головних організаторів масового знищення фашистами мирного населення і військовополонених на окупованих територіях, лідер Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії, головний воєнний злочинець Другої світової війни. Він називав мораль "химерою", що відволікає людей від "великої німецької ідеї" — оволодіння світом. "Я звільняю вас від традиційних уявлень про добро і зло", — писав він у книзі "Майн кампф", закликаючи поневолювати, а в разі непокори — знищувати всіх, хто стоїть "нижче за німців" за расовою ознакою. Подібна "мораль" сіє навколо себе ненависть, протиставляє народи, підбиває людей до воєнного зіткнення. Вона однозначно засуджена людством й відкинута на смітник історії як найбільш потворне соціальне зло. Спроби її відродження неофашистськими організаціями, що перманентно виникають і збуджують конфлікти на расовій основі в тих чи інших локальних соціальних системах, натрапляють на активне неприйняття та опір прогресивних, демократичних сил суспільства.

Особливу стратегію морального виховання народу намагалась реалізувати сталінська-брежнєвська політично-пропагандистська система. Нехтуючи традиційними моральними засадами, на яких будувалось життя десятків поколінь, підпорядкувавши собі культуру, освіту і виховання, вона намагалась нав'язати людям так звану комуністичну мораль — міфо-логізовану, ідеалізовану систему моральних цінностей, відірвану від життя суспільства і особистості. Апогеєм цього процесу стало створення й всенародне вивчення "Морального кодексу будівника комунізму", прийнятого XXII з'їздом КПРС (1961 р.). Характерно, що провідними моральними принципами Кодексу визначались принцип відданості справі побудови комунізму, любов до соціалістичної вітчизни, непримиримість до ворогів комунізму, справи миру і свободи народів. Позірність подібних принципів була очевидною. Однак їхні вимоги так майстерно переплітались із загальнолюдськими моральними нормами (колективізм, гуманність і чесність, правдивість, простота і скромність тощо), що розрізнити химеру, яка до того ж емоційно супроводжувалась привабливими гаслами типу: "один за всіх і всі — за одного", "людина людині — друг, товариш і брат" тощо, вдавалось далеко не кожному й не відразу.

Комуністична мораль, формування якої визначалось як одне з основних складників триєдиного завдання будівництва комунізму, розсипалась разом із падінням Берлінської стіни, розпадом СРСР, системи соціалізму у світовому масштабі. У країнах, що утворились на теренах колишнього СРСР, спостерігаються своєрідна зневіра, безпорадність, моральна стомленість народу і особистості. І хоча, наприклад, такий суспільний інститут, як релігія, намагається утримати ситуацію в межах своїх "повноважень", моральне падіння частини народних мас фактом помітним і загрозливим.

Власне, як свідчить історія, падіння моральності — постійний супутник суспільних змін, особливо, вчинених у революційні епохи, і тим паче, якщо їхньою сутністю є перехід від однієї системи соціальних координат до іншої. Яскравим прикладом останнього є наше трансформаційне суспільство. Моральна нестабільність і дискомфорт сьогодні — це не тільки головна причина нездійсненності багатьох прогресивних суспільних починань, а й у буквальному значенні руйнування людської особистості.

Свого часу китайський філософ Конфуцій обґрунтував винайдене людьми вмираючих тисячолітніх культур золоте правило моральності: "Чини так, як би ти хотів, щоб інші чинили стосовно тебе". Освячене Біблією і піднесене Кантом у ранг морального категоричного імперативу, це правило є своєрідною стрижневою основою моральності, навколо якої концентруються різноманітні розпорядження, обумовлені велінням часу, характером суспільних відносин, політичної системи, розвитку культури.

Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними. Але цивілізація, людство — залишається. Зміна вподобань — постійний і невідворотний процес. Однак безболісно він відбувається там, де люди не втрачають тремтливого ставлення до вічних цінностей, золотого правила моральності, не забувають про зв'язок часів, традиційної культури і людської цілісності. Наша ситуація аж ніяк не є винятком. Трансформація суспільної системи не тільки передбачає, а й вимагає зміни морального підґрунтя. Ставши на цей шлях, ми, на жаль, втратили почуття людської цілісності, часто забуваємо про загальнолюдське. Звідси — причини моральної кризи, ознаки якої нині можна побачити неозброєним оком.

Суспільну атмосферу в сучасній Україні визначають великою мірою моральні цінності, обумовлені саме миттєвими настроями, прагненням людини захиститися від несприятливих обставин, вижити, зберегти своє "Я" у світі постійних змін. Немовби йдучи від потрясінь, людина перестала думати про вічне, випустила зі своїх рук стрижень єдності людської цивілізації. Подібних втрат людство переживає постійно. Однак — і це закон! — переживши втрачене, воно немовби приходить до тями, повертається до джерел. Воно прокидається, знову і знову переосмислює пережите і задумується про вічне. У цьому основа моральності цивілізації, яка переживає постійне відновлення (розвиток) і одночасно зберігає дивну сталість і цілісність.

Проголошення незалежності і початок суспільного відродження мають не тільки соціально-політичний, а й глибокий моральний зміст. Це — процес повернення народу в лоно людської цивілізації й одночасно повернення до справжніх витоків моральності, виплеканих людською культурою. Суспільне відродження розчистило ґрунт для відновлення справжньої моральності. На жаль, його неоднозначність змусила людину шукати нових способів морального самозахисту і виживання. До того ж у морально-розрихле середовище хлинула хвиля нечисті, ерзаців Західної і Східної цивілізацій. Ситуація загострилася. Ми всі дійшли до такого ступеня моральної німоти, що часто, наприклад, не помічаємо болю і страждання іншого, злоякісної розпусти дітей, сексуальної нахабності підлітків і т. ін. Великого поширення набули такі несумісні