Ранній та середній палеоліт: періодизація кам'яної доби

План

1. Періодизація кам'яної доби

2. Становлення мисливських суспільств

3. Обробка кременю та ознаки його штучного розколювання

4. Ранній та середній палеоліт України

Археологічна періодизація доби каменю (або поділ її на окремі епохи) розроблена на основі визначення своєрідності матеріальної культури (і передусім крем'яних виробів) кожного з виділених підрозділів. Оскільки кожна форма людських істот виробляла властиві їй специфічні знаряддя, то археологічна періодизація початку кам'яної доби загалом збігається з етапами антропогенезу.

Кам'яна доба ділиться на три послідовні періоди: палеоліт (у перекладі з грецької "древній камінь"), мезоліт (середній камінь) та неоліт (новий камінь) (рис. 6). Палеоліт, своєю чергою, також має три підрозділи — ранній, середній і пізній, або верхній.

У ранньому палеоліті (3 млн — 150 тис. років тому) виділяють два послідовних етапи — олдувайський та ашельський. Першому з них властиві згадувані вище галькові знаряддя (чопери і чопінги), вперше виявлені разом із кістками Homo habilis (1960) в Олдувайській ущелині (рис. 2; 7, 5, 6). Тобто найдавніший олдувайський період кам'яної доби в цілому збігається з добою Homo habilis, що розпочалася 2,5—3 млн років тому у Східній Африці. Ашельський період розпочався 1,5 млн років тому з поширенням ручних рубил (рис. 7, І), виробником яких був пітекантроп — нова форма людських істот. Назва періоду походить від стоянки поблизу містечка Сент Ашель на півночі Франції, де ще у XIX ст. Буше-де-Пертом — фундатором вивчення раннього палеоліту — було виявлено чимало різноманітних ручних рубил.

Середній палеоліт (150—35 тис. років тому), або епоху мустьє (від гроту Ля Мустьє у Франції), пов'язують з поширенням мустьєрських технологій обробки кременю. Їй властиві дископодібні нуклеуси, з яких сколювали масивні, підтрикутні відщепи, що використовувалися для виготовлення гостроконечників та скребел. Носієм цієї технології в Європі був неандерталець.

Пізній, або верхній, палеоліт у Європі (35—10 тис. років тому) розпочався з поширення властивої йому пластинчастої техніки обробки кременю, носієм якої був Homo sapiens. Показово, що кожний наступний період палеоліту розпочинався не зі зникнення попередньої технології обробки кременю разом із відповідною їй формою людських істот, а з появою нової техніки кременеобробки та її носіїв. Так, на початку ашелю ранні пітекантропи, що виготовляли рубила, співіснували в Африці з Homo habilis, які вимерли близько 1 млн років тому. Мустьєрська технологія з'явилася, коли в Європі ще мешкали пізні пітекантропи і на початку пізнього палеоліту тривалий час співіснувала на європейських теренах з верхньопалеолітичними технологіями, носіями яких був Homo sapiens.

Кінець пізнього палеоліту збігається з кінцем льодовикової доби близько 10 тис. років тому. Різке потепління спричинило радикальні зміни в мисливських суспільствах помірної смуги Північної півкулі і знаменувало початок нової археологічної епохи — мезоліту.

Мезоліт (VIII—V тис. до н. е.) — доба мікролітичної техніки обробки кременю, що характеризувалася поширенням стандартизованих крем'яних наконечників стріл, переважно геометричної форми, — мікролітів. Основою господарства мезоліту Європи було полювання з луком та стрілами на лісових копитних (лосів, турів, оленів, косуль, кабанів).

Неоліт (VII—IV тис. до н. е.) — доба появи найдавнішого глиняного посуду, який супроводжував поширення перших навичок відтворювального господарства. Відтворювальне господарство й кераміка, що супроводжувала його, потрапили до Європи з Близького Сходу через Балкани. Тому ближча до балкано-дунайського регіону Південно-Західна Україна неолітизувалася раніше (VII, VI тис. до н. е.), аніж території далі на північ (VI—IV тис. до н. е.). Коли на півдні України з'явилися перші неолітичні землероби та скотарі, на півночі — в Поліссі — ще мешкали мезолітичні мисливці.

Рис. 6. Періодизація кам'яної доби

Рис. 7. Галькові знаряддя Homo habilis (5,6) і рубила пітекантропів (1—4)

Така асинхронність мала місце при переході неолітичної людності України до наступної енеолітичної доби. Неоліт закінчується з появою перших виробів з міді. Це відбулося у Подністров'ї та Надчорномор'ї ще у V тис. до н. е., а на півночі значно пізніше — у III тис. до н. е.

Становлення мисливських суспільств

Початкові періоди палеоліту — це епоха формування не тільки людини, а й найдавніших суспільств, доба драматичної боротьби людського колективізму з тваринним індивідуалізмом наших зоологічних пращурів.

Як людина походить від мавпи, так людське суспільство розвинулося з мавпячого стада. Протягом палеоліту воно пройшло три фази розвитку, що відповідають основним формам людських істот: первісне стадо архантропів (Homo habilis, пітекантропи), праобщина палеантропів (неандертальці) та родова община неоантропів (Homo sapiens). Природний добір, що, на думку вчених, суттєво впливав на формування людини аж до кінця верхнього палеоліту, сприяв також формуванню ранніх мисливських суспільств та розвитку матеріальної культури, яку вивчає археологія. Таким чином, фази соціогенезу відповідали етапам антропогенезу, які коригувалися з головними підрозділами археологічної періодизації.

Первісне стадо архантропів ще нагадувало стадо людиноподібних мавп, від якого походило. Разом з тим, групи архантропів були значно згуртованішими внаслідок колективної трудової діяльності, що стимулювала розвиток звукової сигнальної системи, тобто зародження мови. Перші паростки людського колективізму пробивалися крізь панівний тваринний індивідуалізм мавпячої зграї. Були зроблені перші кроки в напрямі статевого поділу праці між дорослими чоловіками-мисливцями і тими членами общини, які займалися збиральництвом, що передбачало обмін продуктами цих двох галузей мисливсько-збиральницького господарства. Мабуть, у колективах архантропів робилися перші спроби первісно-зрівняльного розподілу продуктів харчування.

Однак, на думку більшості вчених, зоологічний індивідуалізм панував у стаді архантропів не лише у сфері розподілу їжі (насамперед м'яса), а й у статевих стосунках. Іншими словами, продукти колективного полювання розподілялися на користь найсильніших, самців, які домінували й мали вирішальний пріоритет й у сфері статевих стосунків, тобто право на самок колективу пралюдей. Статеві стосунки у стаді супроводжувалися кривавими сутичками між домінантними самцями. Про це свідчать ушкодження на черепах і кістках пітекантропів із печери Чжоукоудянь під Пекіном, в яких деякі вчені вбачають навіть сліди канібалізму в колективах архантропів.

Таким чином, інстинкт продовження роду у стаді пітекантропів реалізовувався в жорстоких, тваринних формах, що загрожувало самому існуванню первісного колективу. Суперництво між самцями призводило до зниження життєздатності стада (адже в бійках гинули кращі мисливці), заважало колективній трудовій діяльності мавполюдей, необхідній для подальшого становлення суспільства і людини взагалі, виконанню колективом його основної функції — забезпечення їжею його членів.

Праобщина палеантропів відрізнялася від попередньої форми суспільного устрою пралюдей спробою подолання небезпечного протиріччя між інстинктами харчування і продовження роду. У сфері харчування були введені табу на канібалізм усередині колективу, зміцнилися традиції зрівняльного розподілу їжі між усіма членами праобщини, незалежно від їхнього статусу в ній та фізичної сили. Щоб не заважати добуванню їжі, поширилися заборони на статеві стосунки під час колективних полювань, що значною мірою усувало небезпечне протиріччя між задоволенням двох основних інстинктів — харчування і продовження роду. Харчові та статеві табу стали важливим кроком від зоологічного стада до людського суспільства, могутнім стимулом розвитку людства, черговою перемогою соціального над біологічним.

Однак інстинкт продовження роду вимагав періодичного зняття статевих табу. Тому праобщина палеантропів час від часу перетворювалася на проміскуїтетне стадо тварин, у якому людські стосунки перемагав зоологічний індивідуалізм. Шлюбні стосунки усередині одного колективу, члени якого були кровними родичами, мали негативні наслідки для розвитку суспільства палеантропів. Через ендогамність (шлюбні зв'язки усередині суспільної групи) праобщина неандертальців була самодостатнім, консолідованим соціальним організмом, який не потребував контактів із сусідами. Найімовірніше, останні взагалі не вважалися людьми, про що свідчать сліди канібалізму на стоянках Європи, зокрема в печері Крапіна в Хорватії.

Однак кровозмішення серед кровних родичів (інцест) негативно впливало на біологічні процеси усередині популяції неандертальців, яка втрачала біологічну пластичність. Розвиток суспільства гальмувало не тільки статеве суперництво між самцями усередині общини, а й уповільнення біологічної еволюції класичних неандертальців.

Родова община неоантропів. Тривалий конфлікт соціального з біологічним остаточно вирішився з винесенням статевих стосунків за межі общини. Соціальні потреби остаточно беруть гору над біологічним інстинктом продовження роду, що знаменувало становлення власне людського суспільства. Ця знаменна для людства подія відбулася з появою Homo sapiens, який на зміну ендогамній праобщині неандертальців приніс у прильодовикову Європу екзогамну родову общину. її визначальна особливість — цілковита заборона шлюбів усередині общинного колективу і встановлення тісних шлюбних контактів із сусідніми общинами.

Ця соціальна революція стала могутнім поштовхом у розвитку первісного суспільства, оскільки припинила конфлікти, викликані статевим суперництвом. Заборона шлюбних стосунків між близькими родичами в общині усунула негативні біологічні наслідки інцесту (кровозмішення), що стимулювало антропогенез, сприяло формуванню людини сучасного типу.

Ендогамність праобщини класичних неандертальців прильодовикової Європи призвела до їхнього вимирання. Втрата біологічної пластичності й здатності до еволюційного розвитку, конфлікти усередині колективів на фунті статевого суперництва між самцями, наділеними неабиякою силою, за неврівноваженого, агресивного характеру і досконалої зброї виявилися фатальними для усієї популяції європейських неандертальців. Вони вимерли близько 28