Рис. 28. Кераміка салтівської культури

Чимало дослідників звертали увагу на неоднорідність салтівських пам'яток різних регіонів, виділяючи різні локальні варіанти. Для України, зокрема, характерні верхньодонський, приазовський і кримський варіанти. Найбільш вивченим є верхньодонський, в межах якого широко досліджено такі відомі нам ятки, як Салтів, Маяки, Мохнач, Дмитріївка, Волчанськ, Нетайлівка, Суха Гомольша та ін. Для лісостепових пам'яток Подоння характерні городища із земляними і кам'яними стінами, чотирикутні напівземлянки з печами, катакомбні та ямні інгумації, поховання з тілоспаленнями. Кочів'я набули поширення у Приазов'ї, крім того, салтівські шари фіксуються у приморських містах (Таматарха, Фанагорія). Для цього варіанта типовими є житла на кам'яних фундаментах із кам'яними стінами, підбійці підкурганні поховання, оточені ровиками. Окремий варіант салтівської культури був поширений у степах Полоння. Для нього характерні великі відкриті поселення зі слідами виноградарства, зокрема численними уламками тарного посуду. Саме тут поселення захищали кілька потужних фортець-містечок, у тому числі відомий Саркел-Біла Вежа.

Рис. 29. Прикраси салтівської культури. Хронологічні позиції

Можна припустити, що відмінності між локальними варіантами пов'язані з поліетнічним характером салтівської культури. Це підтверджується також антропологічними даними. Вважається, що основним населенням верхньодонського варіанта були переважно алани північнокавказького походження, котрі користувалися катакомбними могильниками. Ймовірно, до них у другій половині IX ст. приєдналися деякі угорські групи. Ямні поховання на півдні та в Лісостепу належали тюркам-болгарам.

Окрім кочового тваринництва, типового для болгар, значна частина салтівського населення (передусім гданського) займалася орним землеробством, що засвідчено численними знахідками землеробських знарядь. Активні торговельні зв'язки підтримувалися між групами населення салтівської культури, що спеціалізувалися на різних галузях господарства, а також із сусідніми слов'янськими племенами, Візантією і Сходом.

Вважається, що салтівська культура існувала у рамках однієї політичної організації — Хозарського каганату

Список літератури

1. Айбабин А. И. Этническая история ранневизантийского Крыма. Симферополь, 1999.

2. Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Роме Р. Чертомлык. Киев, 1990.

3. Алексеев В. П., Перший. А. И. История первобытного общества. Москва, 1990.

4. Андрух С. И. Нижнедунайская Скифия в VI — начале I в. до н. э. Запорожье, 1995.

5. Анохин В. А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1989.

6. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР. Москва, 1984.

7. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1985, 1986. Т. 1-3.

8. Археологія Української РСР: У 3 т. Київ, 1971. Т. 1-3.

9. Археологія. 1993. № 3 (до 100-річчя відкриття трипільської культури).

10. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.

11. Баран В. Д., Козак Д. II., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян. Київ, 1991.

12. Березанская С. С. Северная Украина в эпоху бронзы. Киев, 1982.

13. Березанская С. С, Отрощенко В. В., Чередниченко Н. И., Шарафутдинова И. Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. Киев, 1986.

14. Березанская С. С, Цвек Е. В., Клочко В. И., Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита — бронзы на Украине. Киев, 1994.

15. Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. Киев, 1983.

16. Бессонова С. С, Скорый С. А. Мотронинское городище скифской эпохи. Киев, 2001.

17. Бліфельд Д. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. Київ, 1977.

18. Болгов Н. Н. Закат античного Боспора. Бєлгород, 1966.

19. Бонгард-Левин Г. М., Грантовский Э. А. От Скифии до Индии. Москва, 1983.

20. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. Київ, 1968.