Утім, це лише один із "варіантів" у складі скарбів, хоча й досить насичений різноманітними виробами. У деяких із них були представлені елементи чоловічого вбрання, парадний посуд, коштовні християнські символи. Варто зауважити, що давньоруські ювеліри та їхні шедеври були відомі не лише на Русі, адже вони нічим не поступалися виробам зарубіжних майстрів, а нерідко й перевершували їх.

Як уже зазначалося вище, основним будівельним матеріалом на Русі було дерево, з якого зводилися не лише сільські житла, а Й численні різноманітні міські споруди, оборонні конструкції на державних кордонах, у замках та містах.

Протягом тривалих археологічних досліджень в Україні відкрито велику кількість жител давньоруського часу. За конструктивним способом зведення стін вони поділяються на каркасно-стовпові та зрубні (вінцеві). А за рівнем заглиблення у ґрунт — на землянки, напівземлянки та наземні. Каркасно-стовпові будівлі визначаються під час розкопок досить чітко за наявністю округлих ямок по периметру споруди (діаметр стовпів близько 45 см). Зрубні конструкції фіксуються за слідами нижніх вінець дерев'яних колод, із яких будувались житла (рис. 21).

Рис. 21. Садиба київського Подолу (реконструкція П.П. Голочка та В. О. Харламова)

За планувальною структурою вони підрозділяються на одно-, дво- і трикамерні. Найпоширенішим був перший тип. Однокамерний зруб (чи кліть) був основним житловим приміщенням; двокамерний складався із житлової частини й сіней; трикамерний — із хати, сіней і кліті. Саме цей тип житла пізніше в Україні дістав назву "дві хати через сіни". Вхід до них, зазвичай, улаштовувався з теплішої, сонячної сторони. Обов'язковим елементом кожної із таких будівель була стаціонарна піч, для спорудження якої, за відсутності на більшій частині території Русі каменю, використовувалася глина, що часто покривала дерев'яний каркас. Після випалювання він зникав, але залишалися його сліди.

Зрозуміло, що житло призначалося для перебування у ньому всієї сім'ї в нічний час, у непогоду та холодні пори року. Відносно невеликі його розміри (25—30 м2) свідчать про те, що значний час члени сім'ї перебували надворі, де виконувалася більша частина домашніх робіт. Будувалися також різноманітні господарські споруди, об'єднані в єдиний житлово-господарський комплекс — садибу. Навколо неї зводилася дерев'яна огорожа. В місті площа невеликих садиб не перевищувала 250—300 м2, середніх — 600—700 м2. Садиби багатих людей були набагато більшими.

Садиби в сільській місцевості з'явилися дещо пізніше від міських і значно перевищували їх розмірами. Дослідження останніх десятиліть дали підстави переглянути думку щодо примітивності й одноманітності забудови давньоруського села: тут, поряд із ординарними спорудами, виявлені й такі, що нічим не відрізнялися від міських. Вони належали, очевидно, представникам адміністрації феодала або верхівці сільської територіальної громади. Переважна більшість жител, у тому числі й у містах, — одноповерхові, але трапляються і двоповерхові, а деякі навіть мали три поверхи.

Серед основних господарських споруд — хліви, де перебувала худоба, приміщення для зберігання припасів, реманенту, сировини, майстерні, колодязі, виробничі площадки тощо.

Міська давньоруська вулиця з двох сторін була захищена парканами з ворітьми. На торгових місцях розмішувалися ряди крамниць та майстерень, що виходили на під'їзні шляхи і торгові площі. Основні вулиці сходилися біля в'їзних воріт, а також у районі торгової площі або церковного майдану. Вулиці та площі нерідко замощувалися дерев'яними колодами або плетеними гатями.

Уже на початковому етапі входження Київської Русі до світу європейської середньовічної цивілізації гут починає розвиватися будівельна справа і монументальна архітектура. При зведенні церков канонічним став візантійський хрестовобаневий тип храму. Вперше він був застосований при спорудженні Десятинної церкви. Після гворчої переробки зодчими Київської Русі він являв собою чітко визначену архітектурно-конструктивну систему споруди.

Рис. 22. Терем на чернігівському дитинці

(реконструкція М. В. Холостенка)

Важливу роль в оформленні внутрішнього простору церкви виконували мозаїка і фресковий розпис, що багатокольоровою гамою вкривали склепіння, стіни, стовпи. Одним із найяскравіших об'єктів у цьому відношенні — за майстерністю виконання, масштабами та силою художньої виразності — були фрески й мозаїки Софійського собору в Києві, що стали визначним явищем у світовому мистецтві.

Пізніше в архітектурі великих центрів дедалі більше починають проявлятися місцеві риси, що згодом розвинулися у школах зодчества окремих областей. Прикладом у цьому відношенні може слугувати Успенський собор XII ст. у центрі літописного Галича, який своїми розмірами поступався лише київському Софійському. Він був побудований із білого каменю у стилі галицької архітектурної школи. Це п'ятинефний, триапсидний храм, прикрашений фігурною та орнаментальною різьбою — масками, барельєфами, колонками і т. ін. Підлога викладена кам'яною плиткою. Неподалік від храму відкрито велике скупчення керамічних полив'яних плиток, котрі, мабуть, походять від первісної підлоги собору, знятої під час ремонтних робіт. Під час розкопок фундаменту відкрито кам'яний саркофаг, імовірно, поховання будівничого собору — князя Ярослава Осмомисла.

Усього в давньоруському періоді виділяють п'ять стильових етапів церковного будівництва. Окрім соборів, до монастирських ансамблів входили й інші споруди — трапезні, підсобні приміщення та ін. У деяких випадках до основних елементів забудови додавалися й печерні комплекси (Києво-Печерський, Ільїнський у Чернігові, Бакотський на Дністрі та інші монастирі).

Майже всі храми будувалися у хрестовобаневих традиціях. Проте були й винятки: зокрема, до кінця XII — початку XIII ст. відносять будівництво круглої ротонди навпроти Десятинної церкви. її стіни членували пілястри, а в центрі розміщувався круглий стовп.

На дитинці стародавнього Києва, окрім численних церковних споруд, археологічними дослідженнями виявлено залишки й кількох світських, на думку деяких дослідників, це були князівські палати. Одна із них, як свідчить техніка будівництва (відсутність у зв'язувальному розчині цем'янки та цегли-плінфи у підмурках), була споруджена навіть раніше за Десятинну церкву. План її цілком виявити не вдалося, хоча вважається, що за типом це була кругла ротонда, і визначають її як складову теремного палацу княгині Ольги.

Інший палац стояв поблизу західного фасаду згаданої церкви, по осі її входу. Він мав п'ятичастинну структуру, лише центральна частина його була квадратна, а бокові дещо витягнуті. Перед центральною частиною, оберненою до головного фасаду Десятинної церкви, розміщувалася галерея. Стіни членувалися плоскими пілястрами, всередині палац прикрашався фресковим розписом. Під час розкопок виявлено рештки різьблених мармурових та шиферних капітелей і деталей. На думку деяких фахівців, палац був резиденцією Володимира Святославича, тобто головною офіційною спорудою тогочасного міста.

У палацовому кам'яному будівництві, як показують матеріали досліджень, побутувало два типи споруд: великі, прямокутні у плані (X—XI ст.), й невеликі, квадратні, високі тереми, які, можливо, входили до ансамблю дерев'яних палацових комплексів (в основному XII ст.). Такі будівлі мали витоки в давньоруській дерев'яній архітектурі. Великі, прямокутні у плані, поділені на кілька відділень будівлі походять від ранньосередньовічних палацових споруд Візантії та Західної Європи. Мають певні аналогії і з архітектурними пам'ятками Ближнього Сходу. Тричастинні палаци, на основі аналогій у середньовічному палацовому будівництві та мініатюр Радзивіллівського літопису, мали вигляд видовжених, очевидно, двоповерхових будівель з баштами в центрі або з боків, можливо, з аркадами в першому ярусі та лоджіями у другому.

Залишки палацових споруд виявлені не лише у столиці Русі, а й у інших містах, зокрема на дитинці Чернігова. Але тут відомі й менші за розмірами кам'яні будівлі. Так, поблизу Спаського собору досліджено фундамент невеликого за розмірами, квадратного у плані терема. Знахідки, товщина стін та відносно невеликі розміри дають можливість реконструювати його як триповерховий терем, покритий свинцевими листами, багато прикрашений і розписаний фресками (рис. 22)

Список літератури

1. Айбабин А. И. Этническая история ранневизантийского Крыма. Симферополь, 1999.

2. Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Роме Р. Чертомлык. Киев, 1990.

3. Алексеев В. П., Перший. А. И. История первобытного общества. Москва, 1990.

4. Андрух С. И. Нижнедунайская Скифия в VI — начале I в. до н. э. Запорожье, 1995.

5. Анохин В. А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1989.

6. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР. Москва, 1984.

7. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1985, 1986. Т. 1-3.

8. Археологія Української РСР: У 3 т. Київ, 1971. Т. 1-3.

9. Археологія. 1993. № 3 (до 100-річчя відкриття