Сармати. Пізні скіфи. Таври

План

1. Поява сарматів у Північному Причорномор'ї

2. Політична історія сарматів

3. Сарматська культура

Східними сусідами скіфів були сармати. Давні автори спочатку називали їх савроматами. Зокрема Геродот із цього приводу писав, що за Танаїсом (Доном) — не скіфські краї, там мешкають савромати. Цей етнонім, на думку М. Фасмера, походить від давньоіранського "саоромат" й означає "оперезаний мечем", "той, хто носить меч". Савромати займали величезні простори від Дону до Південного Приуралля. Пізніше, вже як сармати, вони з'явилися на території нашої країни.

Поява сарматів у Північному Причорномор'ї

Поширена й досі традиція пов'язувати загибель Скіфії з навалою сарматів не підтверджується повною мірою джерелами. Поштовхом для таких висновків стала оповідь Діодора Сицилійського (Історична бібліотека, II, 43, 44). Савромати, стверджував він, були виведені скіфами із Мідії і поселені на Танаїсі; у подальшому, посилившись, вони розгромили скіфів і перетворили їхню країну на пустелю. Але Діодор жив у І ст. до н. е., тож ніяких конкретних даних про те, коли саме розвивалися ці події, у нього немає. Більше того, оскільки в переказі фігурують Мідія і савромати, а не сармати, то, найімовірніше, йдеться про якусь війну в давній період історії цих народів.

Надійнішим документом є декрет на честь Протогена. Ним вдячні громадяни Ольвії вшанували патріота, який виділяв значні кошти на будівництво оборонних споруд, щоб захистити рідне місто від варварів. Серед тих, хто допікав Ольвії, згадується й цар сайїв Сайтафарн. Отож, декрет фіксує появу під стінами Ольвії нових вояків, ясна річ, не скіфів, оскільки ольвіополіти їх добре знали, але також іраномовних (на це вказують етнонім та ім'я царя). Ними могли бути сармати. Дату цього документа — рубіж III—II ст. до н. е. — можна вважати першою згадкою про сарматів на території нашої країни.

Однак нову етнополітичну карту Північного Причорномор'я подав Страбон. Його капітальну працю "Географія" у 17-ти книгах ми вже згадували. Так от, за Страбоном, західну околицю степів, між Дунаєм і Дніпром, займали гети і тірагети (фракійці), язиги, сармати царські та якісь угри. Далі на схід, між Дніпром і Доном, мешкали роксолани (VII, 3, 17). Аорси кочували між Меотідою і Каспієм, а сіраки — на південь від них (XI, 5, 7—8). Скіфи заселяли низини Дніпра та степовий Крим. Цю область, як і частину Добруджі (історична область в Румунії), Страбон назвав Малими Скіфіями. Таким чином, Страбон назвав не лише нових господарів причорноморських степів, а й їхні угруповання. Західне "крило" представляли язиги, східне — роксолани.

Про який час ідеться у цій етнокарті: той, коли вчений завершив свою "Географію" (7 р. до н. е.), чи раніший? Тут привертає увагу одна деталь. Роксолани були відомі Страбону тим, що їхній цар Тасій направив на допомогу цареві скіфів Палаку 50 тис. вояків для боротьби з Херсонесом. Це повідомлення перегукується з однією точно датованою подією, висвітленою у писемних джерелах і декреті на честь Діофанта, знайденому в Херсонесі. Херсонес дуже потерпав від скіфів, і 110 р. до н. е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор направив на допомогу місту свого полководця Діофанта. Той розгромив не лише скіфів Палака, а й їхніх союзників ревксиналів, за що вдячні херсонесіти й увічнили його. Тих ревксиналів дослідники схильні ототожнювати з роксоланами Страбона. Отже, з кінця II ст. до н. е. роксолани були сусідами і союзниками пізніх скіфів.

Подальші зміни на етнополітичній карті Північного Причорномор'я зафіксував Пліній Старший (І ст.), з творів якого уціліла енциклопедична праця "Природнича історія" (у 37 книгах). У переліку народів, не в усіх подробицях зрозумілому, першими на північ від Дунаю згадано гетів (вони ж даки), за ними — сарматів, і серед них аорсів (вони ж гамаксобії, з давньогрецької — ті, що живуть на візках, тобто кочовики), потім аланів і роксоланів. Таким чином, сарматське населення поповнилося новими прибульцями зі сходу — аорсами й аланами. "Величні царі Аорсії" фігурують і в одній з епіграфічних пам'яток І ст. А де ж язиги? Пліній знає їх у Паннонії (Угорська низина), як і його молодший сучасник, визначний римський історик Тацит (Аннали, XII, 29—30). А знаменитий олександрійський учений Клавдій Птолемей (II ст.) прямо називає язигів у Паннонії переселенцями (Географія, III, 5, 1). Це, до речі, добре підтверджується й археологічними даними. Туди вони відкочували, мабуть, під тиском своїх родичів.

Таким чином, сарматське населення України постійно поповнювалося прибульцями зі сходу, а сама Сарматія досягла величезних розмірів, поділяючись на Азійську і Європейську.

Політична історія сарматів

За писемними джерелами сармати постають як кочовий войовничий народ. Особливо яскраво описали їхній побут Помпоній Мела — старший сучасник Плінія (свою працю "Хорографія" він завершив десь у 44 p.), а також В. Флакк (Аргонавтика, II, 176; V, 424 і далі). їхня поява в Європі припадає на час піднесення Риму та його експансії. Більше того, вся історія сарматів вершилася на тлі запеклого протистояння Риму і варварського світу. Вони не були сторонніми спостерігачами цих подій.

Першою міжнародною подією, в якій брали участь сармати, були Мітрідатові війни, детально описані грецьким істориком Аппіаном, який жив у III ст. ("Римська історія" у 24 книгах). Запеклий ворог Риму Мітрідат VI Євпатор прагнув створити не менш могутню державу, привернувши на свій бік грецькі міста Північного Причорномор'я (експедиції Діофанта). Протистояння Понтійського царства і Риму сягнуло піку в 74—63 pp. до н. е. У цих війнах на боці Мітрідата брали участь сіраки, язиги царські та скіфи. Мітрідат зазнав поразки, зокрема й через зраду власного сина Фарнака. Обдурений римлянами, Фарнак (за зраду батька він дістав лише Пантікапей) намагався відвоювати батьківські володіння і з цією метою також заручився підтримкою сарматів (Страбон, XI, 5, 8). Ці події наблизили сарматів до Боспору. Можливо, за їхньої підтримки владу в Пантікапеї захопив Асандр. В усякому разі присутність сарматів у цьому місті з середини І ст. до н. е. є відчутною (поява в матеріальній культурі їхнього ліпного посуду, озброєння, речей із тамгами, зображення на надгробках).

Не обійшлося без сарматів й у розв'язанні конфлікту за боспорський престол між Мітрідатом VIII і його молодшим братом Котісом (середина І ст.). Ці події детально описані визначним римським істориком, молодшим сучасником Плінія Старшого Тацитом (Аннали, XII, 15—21).

Наприкінці І ст. до н. е. сармати закріпилися і на Правобережжі Дніпра і досягли Дунаю, що призвело до прямих зіткнень із римлянами. Хоча Август (31 р. до н. е. — 14 р. н. е.) вів із ними переговори, це не завадило сарматам здійснювати походи за Дунай. Перше зіткнення відбулося в 16 р. до н. е. Тоді Люцій Тарій Руф погромив сарматів. Невдалою для них була також вилазка в 6 р. до н. е. (Діон Кассій. Римська історія, IV, 20, 3; V, 30, 3—4; LX, 30, 3). Однак це не зупинило кочовиків, і на початку н. е. вони таки зайняли пониззя Дунаю (Страбон, Овідій). Це змусило римлян створити провінцію Мезію, яка протистояла сарматам зі змінним успіхом. Тацит описав два нашестя роксоланів на Мезію: у 67 р. вони знищили дві римські когорти, але взимку 68/69 р. зазнали поразки від Марка Апонія Сатурн і на. Це не завадило Риму залучити сарматів для утвердження на престолі Веспасіана (Історія, І, 79; III, 17—34). Напади на Мезію тривали і за правління Тіберія та Доміціана (Светоній. Тіберій, III, 41; Доміціан, 31).

На початку н. е. сармати спрямували свою експансію і в північному напрямі. Вони вторгнулися на обшири Середньої Наддніпрянщини, де в цей час була поширена зарубинецька культура. Накоївши тут лиха, на середину II ст. вони полишили цю територію.

Потерпала від сарматів і Ольвія, про що повідомляв блискучий грецький оратор Діон Хрисостом, який відвідав це місто близько 100 р. (Борисфенітська промова). Активність сарматів у І ст. пов'язують із правлінням царів Фарзоя та Ініємєя. Вони не згадуються у писемних джерелах, їхні імена відомі за монетами, які карбували в Ольвії. Цей факт, на думку дослідників, свідчить про можливість протекторату сарматів над Ольвією. Не мав спокою від сарматів та їхніх союзників скіфів і Херсонес, який був змушений звертатися за підтримкою до Риму. Намісник Мезії Плавтій Сільван у 63 та 64 pp. здійснив сюди воєнні експедиції, а в Херсонесі та інших містах було розташовано римські гарнізони.

Не менш бурхливим було і II ст. У 105 р. Риму вдалося здолати "лютих" даків, але це не зупинило сарматів. Вони дошкуляють Ольвії, на допомогу якій Рим посилає загін піхотинців. З початку II ст. сармати змусили Рим сплачувати їм постійну данину, а