Становлення Київської Русі

План

1. Загальна характеристика періоду

2. Східнослов'янські археологічні пам'ятки періоду формування держави

Перша держава східних слов'ян, що сформувалася наприкінці І тис. н. е. й була знищена ордами монголо-татар на чолі з ханом Батиєм у першій половині XIII ст., упродовж усього періоду свого існування являла собою динамічну структуру, яка у своєму розвитку пройшла кілька етапів. Проблема виникнення Київської держави залишається однією з найактуальніших у вітчизняній історіографії.

Реконструювання її історії значною мірою пов'язане з використанням матеріалів археологічних пам'яток, котрі вивчаються уже протягом більш як двох століть. Серед представників "першої хвилі" дослідників (XIX — початок XX ст.) такі відомі постаті, як В.Б. Антонович, М. Ф. Біляшівський, М. О. Макаренко, Д. Я. Самоквасов, В. В. Хвойка, які багато зробили для накопичення інформації та її початкової систематизації. У плані польових доробок основна увага була прикута до розкопок курганних могильників та укріплених пунктів. Особливо успішним слід вважати вивчення Чорної Могили в Чернігові та городища Княжа Гора під Каневом. У першій половині — середині XX ст. акценти досліджень дещо змінилися: на перше місце вийшли розкопки давньоруських міст — Києва, Чернігова, Любеча, Галича та інших (М. К. Каргер, Б. О. Рибаков, Я. Пастернак). Не припинялося також вивчення могильників, зокрема Шестовицького (Д. І. Бліфельд), сільськогосподарських пам'яток та військової справи (В. Й. Довженок, А. М. Кірпічніков). У другій половині XX — на початку XXI ст. вони набули більш комплексного характеру. Вивчалися не лише укріплені центри, як-от Київ (П. П. Толочко), Путивль (О. В. Сухобоков), Василів (Б. О. Тимощук), Вал (М. М. Кучінко), Шестовиця (В. П. Коваленко) чи могильники: Липове, Зелений Гай (О. П. Мо-ця), а й сільські пам'ятки: Григорівка (В. О. Петрашенко), Ліскове (О. В. Шекун), Змійові вали (М. П. Кучера) та інші численні об'єкти. Все це дало можливість зробити вагоміші, обґрунтованіші висновки та підготувати цілу низку фундаментальних праць.

Загальна характеристика періоду

Слід зазначити, що Русь розвивалась у рамках загальних закономірностей історико-культурного процесу середньовічної Європи, в якому брали участь усі тогочасні народи. Сам механізм формування соціально стратифікованих суспільств можна охарактеризувати таким чином. Інтенсифікація матеріального виробництва (удосконалення обробки землі, розвиток різноманітних ремесел тощо) зумовила появу регулярного додаткового продукту, що уможливило експлуатацію людини людиною. Узурпація влади посадовими особами призвела до соціальної диференціації суспільства, майнового розшарування, відчуження самого додаткового продукту на користь "сильних світу цього" й експлуатації ними залежного населення, а також рядових общинників.

У соціальному відношенні в цей час "класичні" структури первісного суспільства трансформуються у переддержавні "вождівства", засновані на відособленні більшості населення від управління самим суспільством. У них уже простежувалися майнове розшарування та соціальна нерівність, але ще був відсутнім легалізований апарат примусу. Східні слов'яни VIII—IX ст., про яких ішлося в одній із попередніх тем, — поляни (територія Середнього Подніпров'я), древляни (Східна Волинь), сіверяни (Дніпровське Лівобережжя), волиняни (Західна Волинь), хорвати (прикарпатський та буковинський регіони), тиверці (Подністров'я), уличі (Нижнє Подніпров'я) та інші, згадані на перших сторінках "Повісті минулих літ", можуть бути охарактеризовані як спільноти періоду "вождівства".

У цей час починають поступово формуватися й більші метаетнопотестарні спільноти — осередки державотворення. На території сучасної України вони зафіксовані на землях Середнього Подніпров'я і в районі Західного Бугу. Поступово перше із надплемінних угруповань з центром у Києві стало на чолі всього східнослов'янського світу. На думку П. П. Толочка, цьому сприяло насамперед вигідне географічне розташування міста, а також інші чинники. В першу чергу полянам — русам удалося досягти певної влади над тими союзами племен, головні ріки яких упадали в Дніпро вище Києва.

З даною територією пов'язують також появу самої "Руської землі" у вузькому значенні цього терміна (землі між Десною на півночі, Сеймом і Сулою на сході, Россю і Тясмином на півдні, Горинню на заході). Дискусії із цього приводу пов'язані з інтерпретацією самого слова "Русь" і встановлення місця його появи (більшість дослідників схиляються до його північного походження). Проте на сьогодні доводиться констатувати: Новгородський перший літопис жодного разу не називає населення ані Приладожжя, ані всієї Новгородщини "Руссю". Для цієї території є стабільний термін "вся Новгородская область". Така сама стабільність простежується щодо "Русі" в її подніпровському варіанті з центрами у Києві, Чернігові та Переяславі.

Тож незалежно від первісного походження слова "Руська земля", вона у вузькому розумінні має бути розміщена на півдні; далі ця назва поширилася на всі східнослов'янські землі. "Русів" чи "русинів" на Заході і Сході пізнали передусім як дипломатів, воїнів, купців — тобто як представників вищих прошарків тогочасного суспільства, носіїв державницьких ідей та безпосередніх виконавців цих задумів.

За літописною традицією, першим князем полянського союзу був Кий, а останніми — Аскольд і Дір, які у 860-ті роки ходили на столицю Візантійської імперії Константинополь. Надалі вже настають часи нової династії Рюрикович і в. У літописах з південним регіоном як перших представників нового князівського роду пов'язують Олега — регента при малолітньому Ігореві та самого Ігоря. Вони утвердилися в Києві у 882 р.

Слід наголосити: основною особливістю політичної системи держави, яка зароджується, є те, що її функції виконуються головним чином військовою організацією — дружиною. Вона утворює органи управління центральної влади, здійснює збір податків та їх перерозподіл, а також виконує суто військові обов'язки.

Сама дружинна знать на Русі становила соціальний прошарок, до якого входили не лише дорослі чоловіки, котрі, певна річ, складали основу і давали йому соціальну характеристику, а й представники обох статей та усіх вікових груп. Вона також поділялася на певні групи, в основному — на старшу й молодшу дружини. Старша складалася з представників військово-феодальної знаті, яку часто називали "боярами", "лучьшими мужами"; молодша — з рядових професійних воїнів ("отроків", "децьких", "пасинків").

Однак на процеси державотворення в середовищі східних слов'ян впливали й зовнішні чинники. Основними "каталізаторами", окрім Візантії, наприкінці І тис. н. е. були скандинавські вікінги і хозари з південно-східних територій. Вони згадуються вже на перших сторінках літописів.

Зайнявши Київ, Олег починає сплачувати північним воїнам 300 гривень на рік за їхню активну підтримку в ліквідації Аскольда і Діра (за однією з версій — бояр скандинавського походження). У 944 р. серед воїнів Ігоря під час його походу на Дареград на першому місці також згадуються вікінги. Цей перелік можна продовжити. Є свідчення про те, що коли скандинав потрапляв на південь Київської Русі, він здебільшого залишався тут назавжди або йшов до візантійського війська і рідко повертався додому.

Ще один імпульс надходив від представників Хозарського каганату — могутнього державного утворення VII—X ст., котре охоплювало також території сходу та півдня сучасної України. До його складу, окрім власне хозар, входили булгари, алани та інші угруповання. Певний час союзниками були й угри — "старі мадяри", які у своєму переміщенні на захід начебто проходили мимо столиці Русі, Та цей маршрут був малоймовірним. Мабуть, мав рацію, візантійський імператор Костянтин Багрянородний, який вказував, що мадяри рухалися зі своїми вежами по степовій причорноморській зоні й уже 895 р. перейшли до Карпатського регіону, де й розселилися.

А могутність хозар певний час була настільки значною, що це знайшло відображення й у літописних повідомленнях про сплату їм данини частиною східних слов'ян. У 965 р. князь Святослав Ігоревич під час свого східного походу розгромив війська кагана і захопив його столицю Ітіль на Нижній Волзі. Доля цієї держави була вирішена — вона пізніше зникла з історичної арени. Але це, звичайно, не був одномоментний акт.

Східнослов'янські археологічні пам'ятки періоду формування держави

Пам'ятки, матеріали з яких дають найбільше інформації про формування нових соціально-економічних відносин у східнослов'янському середовищі, можна поділити на три групи: укріплені поселення — городища з прилеглими посадами, некрополі та об'єкти поклоніння слов'ян-язичників.

До першої із вищеназваних категорій слід віднести Шестовицький археологічний комплекс, розміщений за 15 км униз по Десні від Чернігова (рис. І). Пам'ятка є еталонною для вирішення багатьох питань ранньої історії Київської Русі. Саме городище розміщувалося на вузькому і довгому мисі, котрий більш як на 1 км виступає в заплаву. До спорудження укріплень тут містилося невелике відкрите ранньослов'янське поселення, знищене наприкінці IX ст. (сліди пожежі зафіксовані під насипом майбутнього валу).

У кінцевій частині мису було споруджено городище неправильної округлої форми площею дещо більше 1 га. Висота валу 1—2 м, ширина в основі 20—25 м, глибина рову близько 1 м, а його ширина 11—12 м. Розкопки показали, що городище мало складну систему укріплень, у зв'язку з чим розміри внутрішньої, придатної для заселення площадки стали меншими — близько 3 тис. м2. В'їзд, улаштований з напольного боку, був захищений дерев'яними надворітними баштами. До