Східна Таврика та узбережжя Керченської протоки

Об'єднання під владою Спартокідів до початку IV ст. до н. е. значних територій у Східному Криму, на Таманському півострові і прилеглих до нього районів стало поворотним пунктом в історії Боспорської держави. Від другої чверті IV ст. до н. е. починається стрімке зростання кількості поселень й організація сільських територій держави. Розпочинається інтенсивне будівництво в Пантікапеї та інших містах Боспору.

В епіграфічних пам'ятках Левкон І фігурує як "архонт Боспору та Феодосії". Це дає підстави вважати, що політичний статус останньої у складі царства був близьким політичному статусові столичного Пантікапея. Громадянські общини цих міст користувалися правами самоуправління. Правителі Боспору виступали по відношенню до грецьких центрів не як парі, а як архонти, демонструючи тим самим свою прихильність до еллінських традицій. Після організації хори держави відбуваються зміни у формах землеволодіння. Царі — верховні власники землі, передали частину її у володіння своєму найближчому оточенню. Тим самим було започатковано процес виникнення садиб, що стали центрами великого землеволодіння.

Таким чином, землі в околицях великих боспорських міст перебували у володінні громадян. Більш віддалені території були заселені осілим варварським населенням, оскільки після підпорядкування Феодосії боспорським царям ці території стали їхньою земельною власністю. До Боспору надходив форос у вигляді поставок зерна із земель, що становили царський фонд.

У другій чверті — середині III ст. до н. е. на хорі царства відбулися суттєві зміни. Переважна більшість античних поселень занепадає. Деякі з них були залишені своїми мешканцями. Причому загибель сільських поселень і кризові явища в економіці у цей період фіксуються не лише на Боспорі, айв інших античних державах регіону. Зміни у становищі Боспорської держави відбуваються і на її східних кордонах. Тут це було пов'язано з пересуванням сарматських племен, про що свідчить будівництво укріплень на багатьох поселеннях, сліди руйнувань, а також скарби монет кінця IV — першої половини III ст. до н. е. Близько середини III ст. до н. е. Боспорська держава втратила контроль за територіями, продукція з яких була основним джерелом збагачення династії Спартокідів і основою їхньої експортної діяльності.

Після подій середини III ст. до н. е., під час яких зникають поселення, городища та садиби, населення хори держави у Східному Криму значно скоротилося. Проте в останній чверті III ст. до и. е. життя на поселеннях в околицях Феодосії, у Кримському Приазов'ї та в інших місцях Керченського півострова поступово відроджується. Виникають нові укріплені городища. Частина пам'яток цього часу представлена великими, добре укріпленими городищами та невеликими "садибами". Планування городищ вирізняється лінійністю, квартальною чи блочною забудовами. Вони розташовувалися на мисах, у добре захищених природою місцях. Навколо них зводилися оборонні стіни, башти і форти. До них прилягала "приміська" зона, але й вона була укріплена. Такі городища ставали центрами своєрідних укріплених районів.

Зменшення населення Східного Криму внаслідок погіршення відносин зі скіфами спричинило ситуацію, коли значні маси неповноправного населення були змушені залишати обжиті місця і переселятися до спокійних районів. Частина із них осіла в містах, де зріс прошарок вільного, але неповноправного населення, праця якого могла бути використана в ремісничому виробництві та промислах, у тому числі й виноробстві.

Чіткі сліди ремісничого виробництва елліністичного періоду, й насамперед металообробки і гончарства, поки що зафіксовано лише при розкопках великих боспорських центрів (Пантікапею, Німфею, Фанагорії, Горішнії). У той же час на території порівняно добре вивченого в археологічному відношенні Мірмекія, окрім виноробства, не зафіксовано будь-яких слідів значних майстерень. Виявлено лише окремі речі, що свідчать про домашнє виготовлення намиста. В малих боспорських містах переважало виробництво нескладних кістяних виробів і ліпної кераміки. Це свідчить про аграрну основу господарства даних поселень.

У III ст. до н. е. економіка Боспору зазнала помітних змін. Зросла питома вага виноробства і ремесел у господарстві найбільших боспорських центрів. Це сприяло зростанню обсягів товарного виробництва й подальшому розвитку товарно-грошових відносин на всій території Боспору. Збільшення виробництва вина і піднесення ремесла супроводжувалися активізацією торгівлі. Раніше зовнішня торгівля Боспору базувалася головним чином на вивозі значних партій зерна, однак зі скороченням сільських територій, де впрошувалися зернові, зросла роль економічних зв'язків із варварським населенням. Адже саме воно було головним споживачем вина і ремісничої продукції, виготовлених на Боспорі. Прибутки від торгівлі зумовили активізацію будівництва у великих містах. Скорочення хлібного експорту значною мірою компенсувалося збільшенням питомої ваги інших продуктів у торгівлі з центрами Південного Причорномор'я та Середземномор'я.

У II ст. до н. е. економіка Боспору досягла певної стабілізації. Цьому значною мірою сприяло укладення скіфо-боспорського союзу, спрямованого проти об'єднання сарматських племен (сіраків та аорсів). Хоча під тиском саме цих племен Боспор був змушений сплачувати данину у все більших розмірах. Сьогодні важко уявити, як конкретно складалася ситуація на Боспорі, але вона, безперечно, була досить напруженою. Це змусило боспорського царя Перісада під час херсонесько-скіфського збройного протистояння і завдяки дипломатичній активності Діофанта передати владу над царством Мітрідатові VI Євпатору.

Події, пов'язані з переданням влади Мітрідату, супроводжувалися заколотом під керівництвом Савмака. Тривалий час цей виступ розглядався як революція рабів. Однак нині встановлено, що Савмак був одним із представників скіфської знаті і, ймовірно, командував скіфськими найманцями на Боспорі. Після передання влади Мітрідату він зі своїми прибічниками здійснив державний переворот, сподіваючись захопити боспорський трон. Однак завдяки рішучим діям Діофанта заколот було придушено, а його ватажка відправлено до Понгійського царства. Входження Боспору до складу цієї держави позитивно позначилося на розвитку грецьких міст. Адже тепер вони становили єдине ціле з високорозвиненими містами Понгійського царства.

Підтримуючи економічний розвиток Боспору, Мітрідат дбав про власні інтереси. Він розраховував використати його багаті сировинні ресурси для підготовки до війни з Римом. Проте надходження значних ресурсів не могло забезпечуватися лише за рахунок прибутків від ремесла й торгівлі чи зростання міського господарства та полісного землеволодіння. За часів правління Мітрідата хора на території Боспору складалася із сільських садиб та низки поселень і городищ. Сільські садиби належали боспорській знаті, а городища являли собою військово-господарські поселення (катойкії), де переважно мешкали військові поселенці (катойкі). Виникнення значної кількості таких поселень, де проживало еллінізоване варварське населення, що перебувало на службі в понтійського правителя, — одна з найхарактерніших ознак розвитку Боспору. Система поселень, створених у цей час, проіснувала до III ст. до н. е. і цілком довела свою життєздатність в умовах Боспору.

Розрив економічних зв'язків із південнопонтійськими центрами, зростання обсягів податків із населення Боспорського царства, яке стало останнім притулком царя на завершальному етапі його боротьби з Римом, спричинили зростання антимітрідатівських настроїв. Особливо потерпала від становища, що склалося, соціальна верхівка населення грецьких міст, яка вела морську торгівлю і сплачувала значні податки. Однак Мітрідат іще міцно тримав у своїх руках важелі управління, тож розрив із ним загрожував серйозними наслідками заможній частині грецького населення. Але після повстання Фанагорії Й інші грецькі міста відпали від царя. Скориставшись цим, син Мітрідата Фарнак у 63 р. до н. е. підняв повстання проти батька в Пантікапеї, під час якого Мітрідата, на його прохання, було вбито одним із охоронців. У нагороду за зраду Фарнак дістав від Помпея в управління Боспорське царство та підлеглі йому території, за винятком Фанагорії, громадянська община якої за анти мітрідатівські дії здобула права елевтерії ("свободи") й автономії.

Основні категорії пам'яток і матеріальна культура

Доба еллінізму характеризувалася розквітом містобудівного мистецтва. В цей період виникає низка нових поселень та міст (Горгіппія, Танаїс, Порфмій та ін.), а площа та кількість населення уже існуючих міст (Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія) значно зростають. Завдяки збільшенню міської території у деяких містах (Ольвія, Пантікапей, Фанагорія) виділяються верхня та нижня частини, які з'єднувалися терасами. Масштабні будівельні роботи, під час яких зазнавали реконструкції цілі квартали, проводилися в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї. Показовим є приклад Херсонеса, де майже в класичному вигляді було застосовано гіпподамову систему ортогонального планування міської території. Перебудовувалися оборонні споруди, зводилися нові мури й башти, спорудження яких велося з урахуванням рельєфу місцевості. В найвищій точці Пантікапея виріс укріплений акрополь, де розмішувався царський палац (рис. 20).

Для міської забудови характерні два типи будинків: безордерні помешкання малої площі та будинки перестильного типу, які мали розвинену планувальну схему та значну площу. В будинках заможних громадян чітко виділяються андрони (чоловічі кімнати), підлога яких прикрашалася мозаїками, та великі приміщення з вогнищами. Для покрівлі будинків різного типу використовували черепицю місцевого та імпортного виробництва, а також архітектурну теракоту. Стіни тинькували й розписували кольоровими фарбами. Центральні частини міст забудовували ордерними будинками, а скромніші оселі концентрувалися на окраїнах (Ольвія, Фанагорія). Керамічні майстерні, небезпечні з