Цей символічний код мали всі види мистецтва. У різдвяних великодніх історичних драмах (наприклад, у Г. Кониського, М. Довгалевського, Ф. Про-коповича) велику роль відіграє символіка чисел — три, чотири, п'ять, сім, дев'ять, дванадцять. Вони визначали кількість дій у драмі, кількість персонажів, виходів героя на сцену, повторів. Символіка чисел у бароко ґрунтується, звичайно, на Біблії: число три пов'язується з триєдністю Бога, чотири — з чотирма євангелістами (чотирма сторонами світу), сім — із символом святості тощо.

Символіка чисел, а також геометричних фігур відбилася і на принципах композиції деяких творів українського живопису, графіки, різьби, архітектури. Типовою схемою їх побудови був рівнобедрений трикутник. Ретельно добиралася також кількість персонажів, визначався порядок їх розташування в трикутній композиції.

Перше культурне відродження України, як називають історики те національно-патріотичне піднесення, що переживалося у XVII ст., зумовило і цікавість певних кіл шляхти (особливо у середині століття) до свого походження, до творення генеалогічних легенд, до гербів. Українське бароко привнесло нові виміри і нові значення в українську геральдику. Символіка старих середньовічних гербів зазнає істотних змін. Раніше правом герба користувалися лише українці, поляки, литовці шляхетного походження. Вихід на історичну арену українського козацтва, виникнення інституту гетьманства, впровадження полкового адміністративного поділу території України спричинили появу нових претендентів на носіння гербів. Це час посиленої герботворчості.

У символіці українських гербів годі шукати химерних зображень східного походження (чим захоплювалася європейська знать) — драконів, літаючих чудовиськ тощо. Емблемотворчість і герботворчість українського бароко ґрунтувалися на пошукові предметів-асоціацій у народному побуті, в природі, оточуючому середовищі або утворенні так званих складних гербів внаслідок шлюбів або корпоративних об'єднань. Часто-густо при творенні гербів для полкових міст і впливових козацьких родин символічного значення набували речі, які доти символами не вважалися (наприклад, сумки для герба міста Суми).

Родовідне дерево давніх, заслужених, іменитих осіб зображалося у вигляді виноградного і трояндового кущів, дуба і лавра. Приміром, генеалогічні древа Святополк-Четвертинських, Полубинських, Розумовських. З царства Флори обиралися види, знайомі людям, які мають шляхетні властивості. Геральдика теж була наповнена знайомою "натурою" — орлами, кіньми, левами, а також квітами, колоссям. Звичайно, беруться до уваги не кровожерливість левів чи орлів, а сила, сміливість, далекоглядність. У козацькій емблематиці широко використовувались бунчуки, булави, печатки, перетинки, зброя, порохівниці, стріли. Символами для духовних осіб (ці символи зображалися на гравійованих титулах церковних книг, гербах) слугували руків'я посохів, митри, оклади Євангелій, чаші для причастя та інші речі культу, в яких виявлялися місцеві або індивідуальні уподобання ієрархів обох українських церков.

Формування цієї символіки завершується в 90-ті роки ХУП ст. — першому десятилітті XVIII ст., у період так званого мазепинського бароко. Вона прижилася так сильно, що її не змогли викорінити, незважаючи на гоніння на все специфічно українське, яке почалося в останній період Петровської доби та було продовжене Катериною П і всіма наступними російськими царями. У цьому відношенні емблематика українського бароко не тільки мала художнє значення (як одне з цікавих явищ світової барокової культури), а й відігравала свою роль у збереженні національної самосвідомості українського народу.

Якщо говорити про естетичні особливості українського бароко, то це багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, велика кількість всіляких іносказань і головне — небачена вигадливість форми. Характеристики цього періоду повністю стосуються слова М. Грушевського про такі особливості української художньої системи, як мистецький та ідейний синкретизм, органічне поєднання слова і обряду, ритміки і слова, віри й знання, прагнення творити дійсність у світлі мрії, але й високого ідеалу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К., 1881.

2. Баткин Л.И. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальное ти. — М„ 1989.

3. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Сред невековья и Ренессанса. — М., 1989.

4. Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994. б. Берковский НЛ. Романтизм в Германии. — Л., 1973.

6. Брайчевський М.Ю. Конспект історії України // Старожитності. — 1991. — Ч. 2-3,4,5,6.

7. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1988

8. Бычков B.B. Лексикон новоклассики. Художественно-эстетическая культура XX ст. — М., 2003.

9. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991.

10. Габермас Ю.Ф. Філософський дискурс модерну. — К., 2001.

11. ГорфункельАЛ. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрож дения. — М„ 1987.

12. Грабовський С, Ставрояні С, Шкляр Л. Нариси з історії у країнськог державотворення. — К., 1995.

13. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К., 1991 — Т. 1.

14. Дмитриева H.A. Краткая история искусств. — М., 2000. — 4.1.

44. Культурология: основы теории: Учеб. пособие. —М., 2003.

45. Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К., 1988.

46. Лобас В.Х.,Легенький Ю.Г.Українська і зарубіжна культура. —К." 1997.

47. Макаров АМ. Світло українського бароко, — К., 1994.

48. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К." 1992.

49. Мастера классического искусства Запада. — М., 1993.

50. Немировская Л.З. Культурология. История и теория культуры. — М., 1992.

51. Нічик В.М. Петро Могила в Україні. — К., 1997.

52. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М., 1987.

53. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1997.

54. Полевой В. XX век: изобразительное искусство и архитектура стран народов мира. — М., 1989.

55. Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1998.

56. Проблемы Просвещения в мировой литературе. — М., 1970.

57. Рыбаков ЕЛ. Язычество древних славян. — М., 1981.

58. Самосознание европейской культуры XX века. — Мм 1991.

59. Сарабьянов Д.В. Стиль модерн. — М., 1989.

60. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.

61. Семчишин М. Тисячоліття української культури. — К., 1993.

62. Серебровский В. Что такое модерн? // Наука и жизнь. — 1992. — № 2. — С. 74—81.

63. Січинський В. Чужинці про Україну. — Л., 1991.

64. Смирин М.М. Эразм Роттердамский и реформационное движение в Германии. — М., 1978.