до віршів М. Стельмаха "Журавель" та "Чорногуз приймає душ"), створюють, розписують фарфор, працюють у сучасній архітектурі.

Цікавим і досить виразним народним мистецтвом фігурного гончарства є опішнянські фігурки. Опішнянська кераміка відзначається спокійними, повновагомими формами ужиткового посуду, невичерпною фантазією і веперевершеною пластикою декоративних виробів (відомі майстри І. Бі-лик, І. Кітриш, В. Никитченко, А. Пошивайло та ін.). Набули визнання орнаментальні тканини П. Клин, О. та Р. Горбових, І. Дерцені, М. Шере-гій, Г. Вергес.

Різьба по дереву — один з найпоширеніших та оригінальних виробів народного мистецтва України. З одного боку, вона розвивається як ужиткова й архітектурна орнаментика, з другої — як скульптура, іграшка, об'ємний декоративний посуд тощо. У сучасних народних промислах продовжують жити і розвиватися кращі традиції минулого, зберігаються прадавні архетипи мислення та естетичні уподобання нашого народу.

Епоха тоталітаризму, яка проникла у всі сфери людського буття, певним чином позначилась і на розвитку декоративно-ужиткового мистецтва післявоєнних і новітніх часів, деформувала етнокультурну парадигму мислення народу, позначила тенденційність сучасного мистецтва.

В 70—80-х роках відбулося загальне розчарування в соціалістичних ідеях, дискредитація офіційної ідеології постала як наслідок офіційної культури. Підвищується інтерес населення до нетрадиційної культури, релігії, ідеалістичних немарксистських вчень, західного способу життя і мислення.

Незважаючи на несприятливі умови розвитку, українська культура у 80-х роках продовжує розвиватися, адже саме в цей період були створені умови пробудження української свідомості, накопичення національно-культурного потенціалу, відновлення історичного методу при аналізі питань походження українського народу, його древніх коренів. Внаслідок цього відбуваються зміни в образотворчому мистецтві (авангардистські течії і національна тематика), музиці (український рок, фестиваль "Червона рута"), кіно (звернення до історичної тематики).

У 80-х роках починають повертатися до творчості реабілітовані українські письменники. Повернено із небуття багато призабутих і зовсім забутих митців, які своєю діяльністю торували шлях розвитку самобутньої української культури (В. Винниченко, О. Ольжич і багато інших).

У процесі відродження української культури гідну роль відіграють "шістдесятники", загартовані у протистоянні офіційній ідеології. Д. Пав-личко у своїх творах засуджує байдуже ставлення до власного народу, України, рідної мови, Л. Костенко веде діалог минулого із сучасним, заглиблюється в проблему обов'язку митця перед народом (роман у віршах "Маруся Чурай"), І. Драч розкриває непростий зв'язок науково-технічного прогресу з духовними цінностями нації ("Чорнобильська мадонна"),

В. Голобородько філософськи осмислює сенс людського життя, Р. Івани-чук, використовуючи історичну тематику, розкриває правду про минуле українського народу ("Манускрипт з вулиці Руської", "Вода з каменю").

Належне місце в скарбниці української культури займають твори галицьких майстрів, що характеризуються безпосереднім і щирим баченням світу, емоційною насиченістю, самобутністю. Серед них пейзажі В. Сіпера, В. Сільського, жанрові полотна В. Монастирського, Г. Смольського тощо. Виникають передумови підйому української національної культури в 90-х роках, її важливої ролі в утворенні та розвитку незалежної держави.

Серед основних напрямів оновлення і перспективного розвитку української культури — проблематика буття особи, нації і держави, національні традиції та їх оновлення відповідно до вимог часу, глибокий патріотизм, культурний діалог на міжнаціональному й міждержавному рівнях, екологічна проблематика, усвідомлення належного місця українського народу, його держави та культури у всесвітньо-історичному процесі.

Зміна соціально-політичної парадигми в Україні в 90-х роках певним чином позначилась на всьому спектрі соціально-культурних умов буття української культури.

Нова соціокультурна реальність в умовах незалежної України зумовила нове бачення місця й значення культури в українському суспільстві, визначила різноманітні прояви й аспекти культурологічної діяльності.

Зміна усталеної парадигми щодо національної культури докорінним чином трансформувала уявлення про стан і розвиток етнічної культури, обумовила її пріоритетне буття в суспільній свідомості сьогодні, українське суспільство все чіткіше й послідовніше приходить до думки, що культурна диверсифікація є одним із засобів етнобуття народів України, адже формування толерантності між етнічними спільнотами слугує переконливим доказом цілісності українського суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К., 1881.

2. Баткин Л.И. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальное ти. — М„ 1989.

3. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Сред невековья и Ренессанса. — М., 1989.

4. Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994. б. Берковский НЛ. Романтизм в Германии. — Л., 1973.

6. Брайчевський М.Ю. Конспект історії України // Старожитності. — 1991. — Ч. 2-3,4,5,6.

7. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1988

8. Бычков B.B. Лексикон новоклассики. Художественно-эстетическая культура XX ст. — М., 2003.

9. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991.

10. Габермас Ю.Ф. Філософський дискурс модерну. — К., 2001.

11. ГорфункельАЛ. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрож дения. — М„ 1987.

12. Грабовський С, Ставрояні С, Шкляр Л. Нариси з історії у країнськог державотворення. — К., 1995.

13. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К., 1991 — Т. 1.

14. Дмитриева H.A. Краткая история искусств. — М., 2000. — 4.1.

44. Культурология: основы теории: Учеб. пособие. —М., 2003.

45. Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К., 1988.

46. Лобас В.Х.,Легенький Ю.Г.Українська і зарубіжна культура. —К." 1997.

47. Макаров АМ. Світло українського бароко, — К., 1994.

48. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К." 1992.

49. Мастера классического искусства Запада. — М., 1993.

50. Немировская Л.З. Культурология. История и теория культуры. — М., 1992.

51. Нічик В.М. Петро Могила в Україні. — К., 1997.

52. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М., 1987.

53. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1997.

54. Полевой В. XX век: изобразительное искусство и архитектура стран народов мира. — М., 1989.

55. Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1998.

56. Проблемы Просвещения в мировой литературе. — М., 1970.

57. Рыбаков ЕЛ. Язычество древних славян. — М., 1981.

58. Самосознание европейской культуры XX века. — Мм 1991.

59. Сарабьянов Д.В. Стиль модерн. — М., 1989.

60. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.

61. Семчишин М. Тисячоліття української культури. — К., 1993.

62. Серебровский В. Что такое модерн? // Наука и жизнь. — 1992. — № 2. — С. 74—81.

63. Січинський В. Чужинці про Україну. — Л., 1991.

64. Смирин М.М. Эразм Роттердамский и реформационное движение в Германии. — М., 1978.