Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

План

1. Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

2. Класицизм як світогляд і мистецтво героїчної громадянськості

У результаті революції у XVII ст. Нідерланди поділилися на дві частини: на Голландію і Фландрію (сучасна Бельгія), що залишилася під владою Іспанії. Центральною постаттю фламандського мистецтва цього періоду був Пітер Пауел Рубенс (правильніше Рюбенс, 1577—1640 рр.). Його живопис дуже характерний для бароко, але має свої національні особливості: насамперед, переважання почуття над безпристрасністю, цілковита від-стороненість від містики та екзальтації, фізична сила, почуттєвість, часом навіть неприборкана, захоплення природою. Рубенс прославив національний тип краси. Діва Марія і Магдалина — світлокосі, волоокі, пишнотілі. Христос і на хресті здається атлетом. Усі композиції ніби в русі. Навіть античні сюжети митець вибирав динамічні: викрадення Юпітером своїх коханих, амазонки в борні тощо. Його приваблюють вакханалії з насолодою сп'яніння, полювання на левів з їх нестримним запалом та інші образи класичної давнини, що набувають земної достовірності і суто фламандського "обличчя" ("Персей та Андромеда"). У 20-ті рр. Рубенс створив 21 картину для прикрашення Люксембурзького палацу — сцени з життя французької королеви Марії Медічі (на її замовлення), в яких історичні

дображення яких глядачі бачать у дзеркалі. На передньому плані інфанта Маргарита в оточенні фрейлін, карлиць, придворних і собаки. У дверях покою — канцлер. Обличчя інфанти, сповнене дитячої зверхності, її легке волосся, її кволе тільце у парадному вбранні — все пройняте повітрям, постаті моделюються тисячею кольорових відтінків, мазками різного напряму, густоти, розміру і форми. Третя з названих картин — "Прялі" — жанрова. Шукання тону, проблема передачі світла й повітря, світло-повітряного середовища, що так хвилюватиме художників XIX ст., були головними у живопису Веласкеса. Його краєвиди з віллою Медічі передвіщають пейзажний живопис XIX ст.

У другій половині XVII ст. найвидатнішим художником був Бартоломео Естебан Мурільйо (1618—1682 рр.). Його мадонни, а також "Святе сімейство", "Непорочне зачаття" поетичні, але іноді солодкаві. Однак саме завдяки їм художник здобув світову славу. Так само славнозвісні його зображення вуличних дітей ("Хлопчик з собакою").

З кінця XVII ст. образотворче мистецтво Іспанії переживає занепад, і тільки в кінці XVIII ст., коли починає творити Гойя, іспанська держава знову набуває загальноєвропейської слави як батьківщина великих художників.

особи змальовані поруч з античними божествами, реальні події уживаються з алегоріями.

В останнє десятиріччя музою художника стала його юна дружина Олена Фоумен. Він малює її на прогулянці разом з собою, у саду, з дітьми, одягненою й оголеною. Рубенс славить жінку як символ життя.

У Рубенса було багато учнів. Найвідоміший з них — Антоніс Ван Дейк (1599—1641 рр.). Небайдужий до родової аристократії, художник у портретах і автопортретах завжди наголошував на аристократизмі, тендітності, вишуканості, нервовій експресії, витонченості форм. У нього багато сюжетів міфологічних і християнських ("Сусанна і старці*', "Св. Ієронім" та ін.), які він вирішує у ліричному плані. Однак головним жанром Ван Дейка став портрет. Останнє десятиріччя він жив у Англії, де Карл І пожалував йому звання головного королівського живописця, дав рицарське звання. На віддяку Ван Дейк створив галерею парадних портретів англійської придворної аристократії. Блискуча майстерність оберегла його від грубих лестощів (портрет Карла І на полюванні, портрет Томаса Уортона та ін.).

Главою фламандської школи після Рубенса став Якоб Йордане (1593— 1678 рр.). Тверезий реаліст, він кохався у побутовому жанрі, шукав свої образи в селянському середовищі. Наприклад, у "Святі бобового короля" зображено таку картину: столи вгинаються від наїдків, обличчя вилискують від насолоди. Живопис Йорданса соковитий, вільний.

Знаменитим майстром фламандського натюрморту був Франс Снейдерс (1579—1657 рр.). У його картинах купами лежать на столах чудово зображені дари землі й води. Такі натюрморти прикрашали багаті інтер'єри, тому вони великі за розмірами — на відміну від голландських (знамениті "Крамниці" Снейдерса: "Рибна крамниця", "Фруктова крамниця" — створені для єпископського палацу).

Жанровий живопис у Фландрії репрезентує дуже талановитий художник Адріан Броувер. Невеликі картини зображають селян і міський плебс, сільського лікаря, фламандську школу. Художник продовжив традиції Брейгеля. Стиль його віртуозний, артистичний.

Великі за розмірами, але дрібнофігурні композиції Давида Тенірса присвячені сільським святам просто неба, з танцями, трапезами, розмовами.

Духовна атмосфера Голландії, яка щойно визволилася від національного гноблення, сприяла розвиткові філософії, природничих наук, математики. Протестантизм (кальвінізм як його форма) повністю витіснив католицьку церкву, духівництво не відігравало такої ролі, як у Фландрії і тим більш в Іспанії або Італії. Лейденський університет був центром вільнолюбства. Відсутність багатого патриціату і католицького духівництва означала, що голландським художникам замовляли роботи в основному бюргери, магістрат, вони оздоблювали не палаци і вілли, а скромні житла або громадські будинки — тому картини були невеликі за розміром. Храми не прикрашалися вівтарними образами, були архітектурно прості, бо кальвінізм відкидав навіть натяк на розкіш.

Головне досягнення голландського мистецтва XVII ст. — станковий живопис. Об'єкти спостереження і зображення художників — людина і природа. Природа є дійсністю сама по собі. Ця ідея, яка набула в Новий час широкого світоглядного значення, вперше втілилась у Голландії (а взагалі в Новий час наука стає провідною формою свідомості).

Слід пам'ятати також, що мистецтво вже відійшло від поняття вічності (ікона) і прийшло до поняття часу, що стало умовою реалістичного живопису. Побутовий живопис став одним із провідних жанрів, творці якого дістали в історії найменування "малих голландців" — їхні сюжети нехитрі (хоч і відображають різноманітний світ), картини невеликі. Вони знаходять поетичну красу у звичайному, буденному, вміють одухотворити світ матеріальних речей. Голландський натюрморт — художнє втілення найважливішої теми голландського мистецтва, теми приватного життя звичайної людини.

Один з найвизначніших портретистів цієї доби — Франс Гальс (Халс; близько 1585—1666 рр.). Він створює багато групових портретів — зображень стрілецьких гільдій (корпорацій офіцерів для оборони та охорони міст). Бюргери хотіли бути увічненими, і художник мусив пам'ятати про повагу до кожної моделі. Приваблює у цих картинах відображення ідеалів молодої республіки, почуття свободи, рівноправності, товариськості. З полотен на глядача дивляться енергійні, впевнені у собі і в завтрашньому дні люди ("Стрілецька гільдія св. Адріана", "Стрілецька гільдія св. Георгія"). Звичайно вони зображені на дружньому застіллі. З цих приватних осіб завдяки манері художника — широкій, упевненій, з насиченими, інтенсивними кольорами (жовтим, червоним, синім тощо) — створюється мистецький документ епохи.

Багато безшабашного завзяття, натиску, невгамовної енергії і в індивідуальних портретах з рисами жанрової картини. У пізніх портретах це зникає. Так, в ермітажному чоловічому портреті при всій імпозантності і навіть чванливості його героя проглядають втома і сум. В іншому портреті (чоловік у крислатому капелюсі) ці риси ще більш підсилені. У цей пізній період Гальс досягає вершини майстерності — колорит його картин стає монохромним (звичайно темний, чорний одяг, з білим комірцем і манжетами, темно-маслиновий колір фону). Живописна палітра лаконічна, але ґрунтується на дуже тонких градаціях.

У пейзажному жанрі (тут зображалася не природа взагалі, а типово голландський пейзаж — знамениті вітряки, пустельні дюни, канали з човнами на них, ковзанярі) найвидатнішим майстром був Якоб ван Рейс-даль (1628—1682 рр.), художник невичерпної фантазії ("Лісове болото",

"Водоспад", "Єврейський цвинтар"). Старанно змальовуючи натуру, Рейс-даль водночас досягає монументальності.

Про невибагливість сюжетів голландців свідчить анімалістичний жанр Альберта Кейпа — "Захід сонця на ріці", "Корови на березі струмка"; Пауля Поттера — "Собака на цепу".

Блискучого розвитку досягає натюрморт, який найчастіше зображає так звані "сніданки" (Віллєм Хеда — "Сніданок з ожиновим пирогом", Пітер Клас — "Натюрморт зі свічкою"). Голландці називали натюрморт "still liven" — "тихе життя", а не "nature mort" — "мертва природа". Колорит звичайно стриманий і вишуканий. Уповільнений ритм життя, порядок, старанність, вивіреність розпорядку дня — ці цінності голландського побуту перейшли і в картини (Габріель Метсю — "Сніданок", "Хвора і лікар"). Багато уваги приділялось інтер'єру. Особливо любив зображати їх Пітер де Хох — кімнати з напіврозчиненим вікном, покинутою мітлою або забутими черевичками... Його "Дворик" — це ніби застигла мить життя, так само поетичного, як і буденного.

Нове в жанровий живопис вносить Ян Вермеєр, відомий в історії мистецтва як Вермеєр Делфтський (1632—1675 pp.). По суті він проклав дорогу імпресіонізму. "Дівчина, яка читає листа", "Кавалер і дама біля спінета", "Офіцер й усміхнена дівчина", види Амстердама або Делфта — ці картини сповнені тиші й спокою. Та головне в них — передача світла і повітря. Художник умів створити ілюзію розчинення предметів у світлоповітряно-му середовищі, що й визначило його славу у XIX ст. Вермеєр робив те, чого ніхто ще не робив у XVII ст., — малював з натури ("Вуличка", "Вид Делфта"), і це, по суті, перші зразки