етики давньоукраїнська людина інакше осмислювала й саме християнське благочестя: благочестивою вона визнавала не того, хто ревний у постах і молитвах, а того, хто доброчесний у житті. "Слово про митарства" — пам'ятка XII ст. — відносить до гріховних саме світські моральні явища: неправду, заздрість, гнів, пиху, насильство, крадіжку, блуд, скнарість та немилосердя.
Християнізація не означала, таким чином, повного розриву з традицією народного язичництва, а отже, і з емпіричним ставленням до світу, що було її істотною ознакою. Християнство сприймалося у мирському середовищі крізь призму традиційного світогляду, більше того — було піддане переробці відповідно до його принципів. Про це кардинал д'Елі повідомляв Рим у XV ст.: "Руські такою мірою зблизили своє християнство з язичництвом, що важко сказати, що переважало в утвореній суміші: чи християнство, яке увібрало в себе язичницькі начала, чи язичництво, яке поглинуло християнське віровчення".
Християнство в Київській Русі засвоювалося від початку переважно з боку зовнішньої обрядовості, оскільки це характерно і для язичницької релігійності. Християнство стає дедалі більш "мирським", "обрядовим". Пізніше, з формуванням церковно-монастирської організації і державної юрисдикції митрополії в Київську Русь приходять норми візантійського церковного законодавства, але й вони значно змінюються під впливом місцевого княжого права. Отже, національна культура інтернаціоналізується на ґрунті і в межах власної традиції.
Церкви та собори ставали головними осередками громадського й освітнього життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися й зберігалися книги, творилися літописи. Духівництво впливало на все суспільне життя: єпископи брали участь у радах князів, а князі шанували їх за великий розум і кмітливість; митрополити часто керували київським віче і мали більший вплив на їх рішення, ніж слабосильні київські князі другої половини XII ст. Відповідно до зростання ролі й авторитету духівництва, зростала й кількість єпархій. На 1240 рік їх у нас було вже 16.
Християнізація Русі відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв'язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи. Органічно увійшовши в давню українську культуру, християнство посутньо визначало зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис нашої національної ментальності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К., 1881.
2. Баткин Л.И. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальное ти. — М„ 1989.
3. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Сред невековья и Ренессанса. — М., 1989.
4. Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994. б. Берковский НЛ. Романтизм в Германии. — Л., 1973.
6. Брайчевський М.Ю. Конспект історії України // Старожитності. — 1991. — Ч. 2-3,4,5,6.
7. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1988
8. Бычков B.B. Лексикон новоклассики. Художественно-эстетическая культура XX ст. — М., 2003.
9. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991.
10. Габермас Ю.Ф. Філософський дискурс модерну. — К., 2001.
11. ГорфункельАЛ. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрож дения. — М„ 1987.
12. Грабовський С, Ставрояні С, Шкляр Л. Нариси з історії у країнськог державотворення. — К., 1995.
13. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К., 1991 — Т. 1.
14. Дмитриева H.A. Краткая история искусств. — М., 2000. — 4.1.
44. Культурология: основы теории: Учеб. пособие. —М., 2003.
45. Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К., 1988.
46. Лобас В.Х.,Легенький Ю.Г.Українська і зарубіжна культура. —К." 1997.
47. Макаров АМ. Світло українського бароко, — К., 1994.
48. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К." 1992.
49. Мастера классического искусства Запада. — М., 1993.
50. Немировская Л.З. Культурология. История и теория культуры. — М., 1992.
51. Нічик В.М. Петро Могила в Україні. — К., 1997.
52. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М., 1987.
53. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1997.
54. Полевой В. XX век: изобразительное искусство и архитектура стран народов мира. — М., 1989.
55. Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1998.
56. Проблемы Просвещения в мировой литературе. — М., 1970.
57. Рыбаков ЕЛ. Язычество древних славян. — М., 1981.
58. Самосознание европейской культуры XX века. — Мм 1991.
59. Сарабьянов Д.В. Стиль модерн. — М., 1989.
60. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.
61. Семчишин М. Тисячоліття української культури. — К., 1993.
62. Серебровский В. Что такое модерн? // Наука и жизнь. — 1992. — № 2. — С. 74—81.
63. Січинський В. Чужинці про Україну. — Л., 1991.
64. Смирин М.М. Эразм Роттердамский и реформационное движение в Германии. — М., 1978.