Менеджеру, який працює одночасно з великою групою людей та організує виконання різних великих і малих завдань, треба пам'ятати велику кількість номерів телефонів, імен, подій. А це не завжди виходить. Пам'ять слід постійно тренувати. Ще від Піфагора до нас дійшла така порада: щодня вранці й увечері прокручувати в голові події минулого дня, згадуючи все до дрібниць і давати оцінку своїм діям: це добре, а це погано. Якщо вистачить характеру це робити кожного дня, то успіх гарантований. Академік М. Амосов постійно наголошував: чим більше людина розвиває пам'ять (особливо у молодому віці), тим більше у неї розвивається здатність запам'ятовувати дедалі більшу кількість інформації.

До соціальної підструктури особливості відносять направленість особистості. Це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність і суспільну значущість [104, с. 91]. Це вибіркове ставлення до дійсності визначається багато в чому моральними цінностями і характеризується світоглядом, ідеалами, потребами, мотивами, переконаннями, інтересами, звичками, установками. Направленість особистості може бути різною, зокрема направленість на себе (тоді вона пов'язана з очікуванням певної винагороди); на працю та її результати (людиною керує намагання якомога краще виконати поставлене завдання, вона вибирає стратегію співробітництва з іншими і враховує їхні інтереси); на іншого (тоді доброзичливі позитивні емоції окреслюють взаємини з іншими, при цьому людина готова прийти їм на допомогу).

Сутність направленості особистості полягає в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче, скільки про те, чому вона цього хоче. І саме це визначає її поведінку та діяльність. Якось провели такий експеримент. Привезли машину цегли і скинули на дорогу, поділивши на чотири купи. Потім одній групі людей доручили перенести одну купу в інше місце, сказавши, що так треба. Другій групі людей сказали, що треба прибрати купу, бо вона на дорозі і заважає іншим людям. Третій групі сказали, що заплатять за роботу гроші. Четвертій групі людей, у яких діти бігали без нагляду, сказали, що ця цегла потрібна для ремонту дитячого садка, куди будуть ходити їхні діти. Перша група носила цеглу тиждень, друга група — 5 днів, третя група — 2 дні, четверта група зробила це за один день. Тобто направленість особистості на те, чому саме вона хоче це зробити, лежала в основі їхньої діяльності та її результатів [77, с. 217].

Іншим компонентом соціальної структури особистості е її здібності. Це своєрідні властивості людини, її інтелекту, ЩО виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій діяльності та є необхідною умовою її успіху [104, с. 285—292]. Комунікативні здібності, зокрема, — це складна структура, що складається із перцептивних процесів, серед яких важливу роль відіграє емпатія [104, с. 172]. Це індивідуально-психологічні особливості особистості, які відповідають вимогам певної діяльності та є умовою їх виконання. Здібності підштовхують людину до творчості, до саморозвитку і самовдосконалення. Причому тут діє закон природи: чим більше людина витрачає енергії на творчість, тим більшу ц кількість вона отримує. Творчі люди живуть, як правило, довше. У старості такі люди значно активніші, ніж ті, хто не займався творчою працею. Така людина цікавіша для інших, і з нею спілкуються охоче. Відомо, що людські здібності не можуть розвиватися поза спілкуванням з іншими людьми [229, ч. 2, с. 79].

Індивідуальні здібності в одній або кількох галузях діяльності називають талантом, а таких людей — талановитими (а деяких геніальними). Геніальна людина — це та, яка вже досягла видатних та визнаних іншими успіхів [104, с. 292]. Працювати і спілкуватися з цими людьми важко, бо вони начебто заглиблені в свої думки, вони постійно активно включені в діяльність.

Вміння скласти адекватний образ іншої людини є однією з умов гармонійної взаємодії та міжособистісного сприйняття. Менеджер, розуміючи, що у будь-якої людини є свої мова, темперамент, характер, увага, емоції, почуття, мислення, пам'ять повинен відповідно до цього вибудовувати свою модель поведінки до них. Поведінка — це своєрідна активність людини, вияв життєдіяльності, спосіб, у який вона пристосовується до оточення і задовольняє свої потреби [104, с. 72]. Але для того щоб дійсно вибрати кращу модель поведінки, менеджеру слід: по-перше, пізнати самого себе, тобто свої проблеми; по-друге, подолати самого себе, тобто свої проблеми (якщо знаєш свою проблему, то вона вже наполовину стає меншою). До цього людина прагнула завжди, про що свідчить напис, який ще давні греки викарбували на храмі Аполлона у Дельфах, — "Пізнай самого себе. Подолай самого себе".

А чи вміє людина пізнати себе? У Вольтера є оповідання про те, як з іншої планети на Землю прилетіла істота. Вона дуже здивувалася, побачивши, як ми тут живемо, будуємо, як багато вміємо. А потім вона запитала: "Якщо ви такі розумні і так багато знаєте, то скажіть, а як створюються у вас думки?". На це запитання земляни не змогли відповісти ні за часів Вольтера, не можуть і сьогодні. Кажуть, що "мандрівка вглиб себе ніколи не буває легкою" [393, с. 23]. Пізнати себе — це завдання, яке кожний має виконувати самотужки. Усвідомлення людиною самої себе, свого ставлення до зовнішнього світу та інших людей, своїх психологічних якостей — це самосвідомість [104, с. 20]. Це знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Це найвищий рівень свідомості. Починати процес пізнання слід з самооцінки. Самооцінка — це здатність людини оцінити себе, свою діяльність, своє становище у певній групі та своє ставлення до оточення, свої чесноти та недоліки, свої психічні та психологічні особливості [229, ч. 2, с. 200]. Є кілька рівнів самооцінки: високий, низький та середній.

Якщо людина правильно реагує на зауваження інших та рідко сумнівається щодо своїх дій, то про неї кажуть, що вона має високий рівень самооцінки. На цьому рівні людина керується своїми принципами, щоб бути незалежною від думки оточення щодо себе; позитивно і з довірою ставиться до інших і вміє впливати на своє самопочуття; є стійкою до критики, оскільки сама знає собі ціну і думка інших для неї не має образливого значення, тому критичні зауваження у неї не викликають бурхливої захисної реакції і сприймаються зважено. Але іноді буває так, що самооцінка стає завищеною. Це призводить до того, що людина стає самовпевненою і береться за справу, яка перевершує її реальні можливості. Якщо ж їй не вдасться виконати цю справу, вона у ній швидко розчаровується і намагається перекласти відповідальність на інших людей та на обставини. Врешті-решт, вона відсторонюється від прийнятих у конкретній спільноті норм поведінки. Буває навіть вкрай завищена самооцінка. При цьому людина постійно відчуває свою уявну перевагу над іншими, особливе значення своєї особистості; гостро сприймає навіть незначні образи; ставиться до інших з недовірою та підозрілістю.

Якщо людина хворобливо переживає критичні зауваження на свою адресу, намагається завжди брати до уваги думки інших і часто страждає від "комплексу неповноцінності", то кажуть, що у неї низький рівень самооцінки. Комплекс неповноцінності здебільшого так чи інакше пов'язаний з реальною образою гідності людини [254, с. 151]. При цьому у людини підвищуються тривожність, вразливість; звужується коло тих, з ким вона спілкується, оскільки є побоювання почути негативну думку про себе, а це призводить до страждань; руйнується надія на добре ставлення до неї та на її успіхи. Реальні успіхи та позитивну оцінку інших вона сприймає як випадкові та тимчасові; у неї знижуються соціальна активність, ініціативність, послаблюється інтерес до громадських справ. Є люди з вкрай заниженою самооцінкою. При цьому у людини хронічна безвільність виявляється у безініціативності, постійній нерішучості, боязкості, підвищеній вразливості; вона постійно сумнівається у будь-чому, боїться не встигнути, запізнитися тощо. Якщо людина рідко страждає від "комплексу неповноцінності" та лише час від часу намагається підлаштуватися до думок інших, то про неї кажуть, що вона має середній рівень самооцінки.

Особливості самооцінки впливають і на емоційний стан людини, і на ступінь її задоволеності життям, навчанням, роботою, і на відносини з іншими. Вважається, що людина, яка не любить себе, рідко вміє любити інших. Проте й завищена любов до себе щастя не приносить ні собі, ні іншим. За твердженнями американських дослідників [301, 308] самооцінка впливає на взаємини людей таким чином:—

у мене все гаразд — у тебе все гаразд (я хороший — ти хороший). Так спілкуються люди, які належать до "переможців"; у таких людей самооцінка є реальною;—

у мене все гаразд — у тебе все негаразд (я хороший — ти поганий). Це люди, які відповідальність за помилки покладають на інших, можуть їх принизити; у