Виокремлюють різні види етикету, серед яких можна назвати такі:*

придворний етикет — суворо регламентований порядок та форми поведінки, встановлені при дворах монархів;*

дипломатичний етикет — правила поведінки дипломатів та інших офіційних осіб під час контактів один з одним на різних дипломатичних раутах, візитах, переговорах. Тут під етикетом розуміють сукупність спеціальних засобів та навичок, за допомогою яких відбувається спілкування відповідно до ситуацій та статусу людей, що беруть у ньому участь;*

військовий етикет — зведення загальноприйнятих в армії правил, норм та манер поведінки військовослужбовців;*

загальний етикет, яким визначаються відносини у суспільстві.

З поширенням політичних та економічних зв'язків між країнами почали приділяти більше уваги етикету, аби досягти успіху в переговорах, залучити клієнтів до ділових стосунків, створити собі привабливий імідж. Етикету почали спеціально вчити ділових людей. Наприклад, японці на різноманітні форми навчання з етики й моралі підприємництва, ділового етикету, культури спілкування, витрачають нині до 700 млн доларів на рік [288]. В Америці у зв'язку із зростанням інтересу до питань культури спілкування та етикету ще у 1946 р. було створено Інститут етикету. Його заснувала Емілі Пост, перша дама етикету, як її назвали тоді. Цей інститут мав на меті зберегти традиції, розвинути певні форми поведінки та поширити їх у суспільстві. Створивши нормативний курс етикету, Емілі Пост постійно вдосконалювала його, аналізуючи нові явища ділового життя, форми поведінки людини в бізнесі й суспільстві. Тим самим констатувалось, що етикет, як і саме життя, є постійно змінюваною системою, а не чимось застиглим, встановленим раз і назавжди. Рекомендації цього інституту щодо ролі етикету в діловому житті почали поширюватися і поза межі Америки [268].

У сучасному етикеті виділяють такі основні принципи:*

гуманізму і людяності, який виявляється у вимогах бути ввічливим, тактовним, люб'язним, скромним і точним;*

доцільності, в зв'язку з яким етикет дає змогу людині поводити себе розумно, просто і зручно для неї самої та її оточення;*

естетичної привабливості поведінки;*

поваги до звичаїв та традицій тієї країни, в якій перебуває та спілкується людина.

Етикет, як правило, відбиває певні моральні принципи, притаманні суспільству, й певною мірою стає ритуалом. Він визначається системою докладно розроблених правил чемності, чітко класифікує правила поведінки з представниками різних класів і прошарків, з посадовими особами (відповідно до їхнього рангу), а також правила поведінки в певних місцях. Водночас етикет має суто зовнішню форму, часом відірвану від свого морального змісту. Якщо за суворим дотриманням правил етикету криється недоброзичливе ставлення до інших, то він стає формою лицемірства.

Основою етикету є моральні цінності та розроблені суспільством правила співжиття людей, які забезпечують умови для нормальної громадської та особистої життєдіяльності. Вони виражають природне прагнення людини до встановлення з іншими справді людських стосунків, що ґрунтуються на взаємоповазі, гуманності та справедливості. Водночас правила етикету залежать від моральної культури особистості, відбивають її суть — тобто мотиви, потреби, цілі, установки тощо. Крім того, моральна сторона етикету тісно пов'язана з естетичною.

Безпосередньо з мораллю пов'язані такі норми етикету, як ввічливість (уміння поводитися чемно), тактовність (уміння дотримуватися певної міри у відносинах з людьми), коректність (уміння тримати себе в межах пристойності, не принижуючи гідності інших), вихованість (уміння поводитись пристойно будь-де).

Часом чуємо, що якусь людину називають інтелігентною чи порядною. Така людина має внутрішню межу, яку не може переступити. Вона за будь-яких умов (незалежно від статі, віку, посади тощо) не втратить рівноваги, уникатиме таких ситуацій, коли можна принизити іншого (тим паче підлеглого), ніколи не виявить брутальності. Інтелігентність — це категорія моральна, рівень її визначається не освітою, а культурою. Водночас той, хто не сприйняв етичних норм і правил етикету, не засвоїв техніки гуманного спілкування, стає мікроагресором. Він, допускаючи грубощі, може легко принизити іншого, спрямовувати на нього своє роздратування. Така людина може, врешті-решт, стати соціально небезпечною.

Людина ще в дитинстві засвоює певні моральні норми та правила етикету. Проте потім її поведінка змінюється залежно від життя. Можна сказати, що моральні постулати є незмінними, а етикет може змінюватися у часі й просторі. Певною мірою це залежить також від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, здібностей.

Вчені розглядають етикет не тільки як особливу форму поведінки, але й як специфічну комунікативну систему. Виходячи із засобів спілкування, розглядають етикет вербальний та невербальний. Вербальний етикет пов'язаний з культурою мови і виявляється при знайомстві, вітанні, прощанні тощо. Його основою є ввічливість, тактовність і чуйність. У діловому спілкуванні досить красномовними є невербальні форми етикету: уклін, погляд, потиск і цілування руки та ін. Невербальний етикет більше пов'язаний з манерами людини.

Манери — це спосіб тримати себе, зовнішня форма поведінки з іншими людьми, це вжиті у мові вирази, тон, інтонація, жести, характерні для людини. Коли кажуть про гарні манери, то відзначають її скромність, стриманість, тактовну поведінку, вміння контролювати свої вчинки. Виділяють також манери, які викликають довіру: вихованість, відкритість, передбачуваність поведінки, спокійну жестикуляцію. Завдяки гарним манерам людина стає такою, яку визнають інші. Більше того, кажуть, що хороші манері однієї людини заражають інших, підвищують культуру спілкування оточення. Коли говорять про погані манери, то мають на увазі: звичку людини голосно розмовляти, нецензурні вирази, розв'язні жести, грубощі, невміння стримувати своє роздратування таін. Манери начебто візуально окреслюють людину і відіграють велику роль В ЇЇ самопрезентації.

При універсальному характері етикету є певні особливості його прояву в сім'ї, в громадських місцях, на роботі. Коли говорять про діловий етикет, мають на увазі встановлений порядок поведінки, який відповідає конкретній ситуації ділового спілкування і задовольняє всіх його учасників. Тобто діловий етикет розглядають як форму ділового спілкування, яка допомагає орієнтуватися в ситуаціях, що повторюються. Сучасний діловий етикет — це система норм поведінки, за допомогою якої людина навчається поважати гідність інших людей і захищати власну гідність, створюючи умови для запобігання конфліктам і досягнення намічених цілей. Це результат довготривалого відбору правил і форм найбільш доцільної поведінки, яка сприяла б успіху в ділових взаєминах. У Цюриху було видано брошуру про те, як добирати кандидатів на керівні посади з огляду на те, як людина дотримується загальноприйнятих норм етикету. У брошурі є така порада: "Замість того, щоб пропонувати кандидатам довгі анкети та проводити з ними співбесіди, краще запросіть їх на ленч і подивіться, як вони будуть їсти. Якщо людина їсть жадібно — це свідчить про її неврівноваженість. Якщо людина їсть швидко — то й працюватиме швидко. Хто під час їжі надає великого значення кількості вітамінів та калорій, то й на робочому місці приділятиме багато уваги несуттєвим дрібницям. Люди, що їдять повільно, смакуючи — найкращі організатори (вони знають, що роблять). Ті люди, які не мають апетиту до їжі, — не мають апетиту й до роботи".

У діловій сфері діє міжнародний принцип, за яким етикетне ставлення до особи визначається її рангом чи посадою, яку вона обіймає. Молода людина може бути керівником великої фірми, а підлеглий за віком бути таким як його батько. Діловий етикет передбачає, що на рівних, незалежно від віку і статі, спілкуються ті, хто займає однакове становище, скажімо, в бізнесі чи в політиці. Ділова жінка, яка хоче мати успіх у бізнесі, не може розраховувати на якесь особливе ставлення до себе. У діловій сфері до неї ставляться так само, як і до чоловіка. Діловий етикет передбачає звертання до старших за посадою людей, називаючи їх на ім'я та по батькові. Серед молодих працівників прийнято називати один одного тільки по імені. Але в присутності інших до них теж звертаються у повній формі. Якщо, скажімо, менеджер не запам'ятав прізвище чи ім'я співрозмовника, то йому краще вибачитися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником "Ви" та безособовими конструкціями. Менеджер, керівник організації завжди перебувають під особливим "прицілом". Вони мають справу з багатьма людьми, від них залежать спокій, добрий настрій, бажання працювати в інших людей. Крім того, на них рівняються, ними пишаються (якщо є чим), з них беруть приклад.

Є певні етичні вимоги до керівника, який приймає відвідувачів, зустрічається з клієнтами. Він, приймаючи людей, може вар'їрувати свою поведінку, місцезнаходження в кабінеті залежно від рангу та мети візиту відвідувача:*

якщо візит офіційний — господар кабінету, сидячи за робочим столом, відповідає