Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету.

Публічний виступ складається з декількох взаємопов'язаних між собою етапів :—

докомунікативний — етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;—

передкомунікативний — етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов'язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;—

комунікативний — центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;—

посткомунікативний — визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.

Як же готуватися до виступу? Ученими розроблено ряд порад, серед яких:—

готувати повний текст публічного виступу;—

надрукувати його;—

прочитати для себе вголос, пам'ятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, упорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;—

підкреслювати найважливіші думки;—

виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природнім;—

визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.

Текст виступу має бути логічним і послідовним. Його можна легко запам'ятати, а згодом обходитися і без нього. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, більше апелювати до слухачів, спостерігати за їхньою реакцією.

У промові можна використовувати:—

жарт (але вміло);—

цікаву оповідку (робити це доречно);—

наочні матеріали, технічні засоби (якщо лектор уміє ними користуватися).

Для того, щоб спілкування лектора з аудиторією було успішним, потрібно:*

орієнтуватися в умовах спілкування (з цією метою визначити цілі та мотиви спілкування, специфіку аудиторії, знати час та місце зустрічі);*

уміти правильно визначити мотивацію спілкування (мотивації бувають соціальні, особистісні, пізнавальні, пов'язані із соціальною діяльністю)',*

прагнути, щоб виступ був цілеспрямованим (пробуджувати інтерес до нових знань, пошукової діяльності, творчої активності, до розвитку потреби у самоосвіті тощо);*

використовувати систему запитань-відповідей, які активізують пізнавальну діяльність слухачів;*

спиратися на етичні вимоги та психологічні засади. Презентація — одна з цікавих і переконливих форм інформації про

нове виробництво, нові товари фірми, нову книгу, новий товар тощо.

На кожну презентацію потрібно спеціально запросити людей.

Презентацію проводить організатор (ведучий), який має в найдохідливішій формі розповісти про предмет презентації.

Презентацію потрібно готувати. Для цього необхідно:—

визначити її цілі;

- персональний склад запрошених: керівник організації; особа, відповідальна за підготовчу роботу; спеціаліст із предмета презентації; спеціаліст із запрошеної аудиторії;

- визначити, в якому приміщенні буде проходити презентація;

- підготувати допоміжні матеріали, сувеніри.

На презентацію рекомендують запрошувати 50—200 осіб, зазначаючи, що чим менше людей, тим менш офіційною буде зустріч, тим легше встановити з ними діалогічне спілкування і впливати на них.

Як же готувати виступ на презентацію?

Е. Джей виділяє такі компоненти в структурі виступу:—

приємні фрази для встановлення контакту; цим можна привернути увагу присутніх;—

розповідь про власний досвід, пов'язаний з предметом презентації;—

з'ясування за допомогою запитань, наскільки аудиторія знайома з предметом презентації;—

пояснення, чому саме цих людей запрошено;—

накреслення ходу проведення презентації і чітке визначення часу, необхідного для цього;—

визначення проблеми;—

з'ясування за допомогою запитань, як аудиторія зрозуміла сказане;—

використання аудіовізуальних та інших допоміжних засобів (таблиць, схем, діаграм);—

формулювання пропозиції присутнім;—

показ того, що саме може втратити кожен із присутніх, якщо не підтримає запропоновану ідею;—

вручення запрошеним підготовлених матеріалів (буклетів, проспектів, схем тощо) та маленьких сувенірів;—

з'ясування того, чи мають присутні якісь запитання і відповіді на запитання;—

подяка присутнім за те, що вони надали можливість представити їм нову ідею, а також сподівання на подальше спілкування і взаємодію.

Організаторам презентації рекомендують не шкодувати зусиль при підготовці. Це допоможе зацікавити присутніх фірмою, ЇЇ продукцією тощо.

Література

1. Липсиц КВ. Не повторить ошибок. Практические советы руководителю.—М., 1988.

2. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта. — К., 2000.

3. Михневич А.Е. Ораторское искусство лектора. — М., 1984.

4. Мицыч П. Как проводить деловые беседы. — М., 1983.

5. Палеха Ю.І., Водерадський Ю.В. Етика ділових стосунків. — К., 1999.

6. Палеха ЮЛ. Ділова етика. — К., 2000.

7. Поуст Є. Американський етикет: Мистецтво розмови: Кн. 1. / Пер. з англ. — К., 1991.

8. Правила хорошего тона: 240 кратких рекомендаций. — К., 1993.

9. Томан І. Мистецтво говорити. — К., 1989.

10. Томан І. Як удосконалювати самого себе. — К., 1988.

11. Фишер Ю., Юри У. Путь к согласию, или Переговоры без покаже-ния: Пер с англ. — М., 1992.

12. Хавнников А.В. Деловой этикет и ведение переговоров: правила хорошего тона с комментариями психолога. —М., 2005.

13. Ходаков М.С. Как не надо себя вести. — 2-е вид., доп. — М., 1975.

14. Швабл Ю. М, Данчева О.В. Практична психологія в економіці та бізнесі. — К., 1998.