УДК 811,161.2'38:821.161.2.С1/7.08

ЯМ. Чопик

Мовні креації портретоопису в творах Михайла Стельмаха

У статті висвітлюються питання функціональнозмістової доцільності портретної характеристики персонажів у художніх творах визначного автора, їх вагомого значення для прагматики висловлення

Ключові слова: експлікація, мовна особистість, креативність, лінгвістика, художній образ.

В історії української літератури постать Михайла Стельмаха по праву виступає ключовою. Письменник не просто відображав реальність, але й творив свою надзвичайно особисту, неповторну картину життя українського села. Є.Гуцало стосовно сутності творчості письменника писав: «Повсякчас схильний до афористичного способу мислення і до масштабних узагальнень, прозаїк постає літописцемфілософом, а не стороннім фіксатором подій» [3, с.20].

Своєрідність ідіостилю визначного майстра художнього слова визначають жанровостилістичні особливості його творів, характерологічні функції пейзажів, ономастичної лексики, відповідно трансформовані письменником фразеологізми, весь багатющий арсенал авторської словотворчості. Окрім того, ідіостиль Стельмаха є неповторним тому, що своїм джерелом має народнопоетичну творчість, ґрунтується на мовноестетичних знаках національної культури і, головне, сформований у дусі народномовної стихії.

У художньому ідіолекті письменника головною парадигмою тропів виступають ті вербальноестетичні засоби, що моделюють реалії буденного життя людини, відповідну картину світу як важливої складової її ментальності. Для митця слова, що пізнає й осмислює світ, зазвичай бракує загальномовних вербальних засобів, і тому він створює власні тропи, що можуть бути втілені в найрізноманітніший за формою мовний матеріал «Але механізмів їхнього смислотворення є усього два, вони загальномовні й відповідають універсальним можливостям людського мислення. Це механізми метафори основаної на асоціаціях за подібністю, та метонімії основаної на асоціаціях за суміжністю» [5, с.38]. У словесній тканині художнього твору мовні одиниці перебувають у системних зв'язках: вони здатні ускладнювати свої прямі номінальнопредметні значення і лексичну сполучуваність, сприяючи індивідуалізації авторського стилю зображення.

«Слово в художньому творі двопланове у своїй смисловій спрямованості і, очевидно, в цьому розумінні образне. Його смислова структура розширюється і збагачується тими художньообразними «прирощеннями» значень, які розвиваються в системі цілого естетичною об'єкта» [2, с. 152].

У своїй творчості М.Стельмах за допомогою дієслівних метафор, створює безліч різних персонажів, розкриває їх характери, дає змогу читачеві краще уявити того чи іншого героя. Напр.: «Та ось пурхнули вгору довгочасті заокрупгі вії і на стару страдно глянути голубі, вогкістю обведені оченята» [9, с. 138]; «Усе тіло управителя було натоптане в міру жиром... Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а економом і це не аби як шкрябає гоноровитого попихача, перед яким і в підпанків здмухується пика...» [9, с.84]. В першому прикладі за допомогою дієслова пурхнули ми можемо уявити легенькі вії дитини і вже завдяки цьому в нас створюється картина добрих дитячих очей. У другому ж випадку такі слова, як натоптане, шкрябає, здмухується дають об'єктивне уявлення про внутрішній психологічний стан персонажа.

Для розкриття художнього задуму автора, ідейного змісту його творів вагоме значення має портрет персонажа як один із засобів літературного зображення. Так, справжній майстер слова не часто дає розгорнуту характеристику: з багатьох рис зовнішності персонажа відбирає найістотніші, притаманні лише йому одному. Така художня деталь, що нерідко має подвійний зміст, одразу ж тією чи тією мірою розкриваючи і психологію героя, і його стан, ставлення до нього автора, дає змогу реципієнту побачити людину повністю, запам'ятати її. Це мотивується найвизначнішою властивістю мови художнього твору експлікувати образну конкретизацію, таку особливу організацію мовних засобів у вербальній тканині художнього твору, завдяки якій словопоняття переростає в словообраз [4, с.7]. Індивідуалізація героя може досягатися завдяки яскравому колірному враженню. Причому прикметникиколоративи вживаються як у предметноточному, так і в асоціативному значенні, тобто у складі метафор.

Малюючи негативний образ дукача Терентія Плачинди, письменник обмежується однією фарбою жовтою і то головним чином в описі очей: Напр.: «...набухають злістю звужені жовті очі Плачинди», «Пронизливі вогники в них також світложовні, мов плями на щупаку» [8, с.174]; «Од його жовтого, з краплинками презирства погляду стихає розгонистий людський сміх» [7, с.154].

М.Стельмах моделював портрет із ознак того світу, в якому персонаж перебуває, органічним продовженням якого є. Тому це ознаки сільськихпобутових реалій, тварин, рослин Поділля, його природи і навіть пір року і доби, бо час є також важливим об'єктом художнього пізнання для письменника. Ознаки ці можуть бути, зокрема, втілені в предикативній, розгорнутій метафорі.

Людині предикуються ознаки сільських знарядь праці та їх деталей, переважно за подібністю форми: веретеном закрутилася, мітлами вуса, жорнувате обличчя, голобліручища, лопатиста рука, лопатисті руки, пузиристі уста та ін. Людські риси постають також через ознаку посуду, сільського начиння: черпакуваті руки, ковшисті ручища, горшкувате обличчя, полумисок долоні, мискуваті плечі та ін.

Анімалістичні ознаки чи не найяскравіше проглядають серед рис портретів Стельмахових персонажів. Вони окреслюють подібність портретних деталей або постаті і цілому до представників царства звірів чи пернатих, відтворюють рухи людини, манеру поведінки, манеру говорити тощо. Наприклад: птиче обличчя, птахом забився, кіпчастий ніс, мужикуватий погляд, чорною квочкою вмощується, овочеві очі, поросячі вії кабанувата постать, лисячий ніс, їжакувата голова.

Денотатами, що предикують свої ознаки людині шляхом метафоричного моделювання, є риби, гади, земноводні, комахи: щупастий ніс, коропині губи, жаб 'ячий рот, пуголовки очей, луговими жабенятами стрибали зелені очі, клешняво учепився, каракатий бандит, павуком учепився таін.

Рослини, зокрема городина, теж вдячний матеріал для «різьблення» портрета. Письменник вихоплює з