Якщо ознаки городини використовуються переважно з гумористичною метою, то ознаки квітів надають рисами портрета позитивної оцінки: волошкові очі, фіалкові очі, темнооке дівча, пелюстки теплих вуст тощо.

Денотатами метафоричних ознак для портрета людини стають і дерева: тополькою затремтіла, стовбуриста шия, корж руки. Стають ними і гриби та реліктові рослини: порхавки губ, мох брів. Деякі порівняно з рослинного світу все ж страждають надмірною кучерявістю. Мабуть, найбільше вдалися авторові ті, що виникли при гумористичному погляді на світ, як, скажімо, у такому випадку: «Гарненька, тільки в неї ще брови не зійшли».

Ознаки часу також переносяться на людину. Вони цілком конкретні, переважно колористичні. Денотат осінь імплікує жовтий, золотистий колір (осіннє волосся осінні вії), звукові конотації (глухо бубонить осінній дощ) чи ознаки осіннього неба (у її очах грає відблиск осінніх зірок). Денотат весна предикує ознаки «зелений», «молодий»: в її очах поширшала весняна зеленку ваті сть', веснянозелені очі. У вечора автор позичає для людини ознаки «синій», «темний»: вечорова синь очей; густим вечором синіють полохливі очі; очима, що тримають під вечоровими віями ранок; вечорові брови; і прикметне ранковосині очі.

Народжене українським фольклорним порівнянням дівчини з тополею продовжує своє життя в епітетах Стельмаха: «польова царівна, погойдуючись тополькою, підійшла», «тополькою затремтіла дівчина». Ця сама форма характерна й для образних назв, які асоціюються з побутовими реаліями: черевиком ніс, мітлами вуса.

Письменник часто вживає при змалюванні зовнішності персонажів прикметники епітети як влучні характеризаційні вербальні засоби. Наприклад: «посміхнувся жаб'ячим ротом Ксянда», «підсміюється Мирон, підсміюються і горбкуваті щоки, між якими, мов у засідці, причаться лисячий ніс», «Чи ти, може, Мирославу Григорівну виманюєш своїми баранячими пачісками», «поцілував Данила совиними очима». Присвійні прикметники жаб 'ячий, лисячий, баранячі в таких контекстах стають якісними.

Образнометафорична основа твірних слів формує в мовотворчості М.Стельмаха оказіальні словотвори, які своєю свіжістю, оригінальністю привертають увагу читача, активізують образне мислення, сильніше впливають на його емоції.

Як правило, емоційнооцінні назви осіб авторів експлікує за допомогою суфіксів ій, ун, ух(а), ань, ач, як, яга: бурмотій, иікрабун, мимрач, язикань, дебеляча. Ці експресивні новотвори підкреслюють певну особливість характеру чи зовнішності людини. Щоправда, характеризаційними в плані портретоопису з елементами внутрішнього стану особи частіше в ідіостилі М.Стельмаха виступають прикметникові новотвори. Останні інновації утворюються суфіксальним чи префіксальним способом від кодифікованих як розмовних, так і загальновживаних номенів: гадюкуватий (погляд, жорнувате (обличчя), мискуваті (плечі), черпакуваті (руки), огіркуватий (ніс). Наприклад: «Ажиттєрадісний кліпастий Миколин батько не міг нахвалитися своїм чадом» [9, с.202].

Значний експресивновиражальний потенціал властивий індивідуальноавгорським новотворамкомпозитам, що мотивуються переважно вільними словосполученнями і передають ставлення автора до особи чи об'єкта номінації, тобто, акцентують увагу реципієнта на значущих характернетиках референта [б, с. 65]. Напр.: «...стрепетнувсявеселогубий Демко Бойко, що мав не голос, а голосище» [7, с.243]. Пор. також: студеноокий, соковитогуба, хмаробровий, плескатолиций, кошлатобровий, різноокий, щирозуба. У прозі М. Стельмаха такого типу лексичні новотвори є наслідком індивідуальних пошуків експресивних номінацій, що відзначаються художньоестетичною виразністю і комунікативною доцільністю.

Так, відфраземні деривативи, утворені на базі існуючих моделей складних слів, виявляють виняткову семантичну місткість, передаючи специфіку художнього мовомислення письменника. Переважна більшість відфраземних похідних утворена за допомогою дієслівноіменникових моделей, якот: шкіродравець (пор.: дерти шкуру), сушиголова (пор.: сушити голову), нудисвіт (пор.: нудити світом), носодер (пор.: дерти носа). Напр.: «Напровесні Данило прочув, що Магазиник по шкуродерних цінах продає хліб...» [8, с.79]; «бабуня вирішила повести свою безклепкого внука до церкви» [8, с.449].

Підсумовуючи викладене, робимо висновки:

мовнозображальні засоби портретоопису у творах М.Стельмаха здебільшого мають імпліцитний характер, оскільки сфокусовують увагу саме на найхарактерніших ознаках денотата;

оціннокреативний зміст у творенні образу персонажів передається за допомогою словотворчих засобів, власне лексичних номінацій, а також власне індивідуальноавторськими тропами; оказіоналізми в мові прози Михайла Стельмаха передають особливості художнього мовомислення письменника.

Список використаних джерел:

Бойко, Н. І. Українська експресивна лексика в словнику, мові та мовленні/ Н. І. Бойко. Ніжин, 2002. 327 с.

Виноградов, В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. М. : Высш. школа, 1986. 670 с.

Гуцало, Є. П. Герой творчостінарод / Є. П. Гуцало// Стельмах М. П. Твори: В 7 т. К., 1982. Т. 1. С. 521.

Кононенко, В. I. Сила слова (про слова в лінгвістиці і житті) / В. І. Кононенко. К. : Рад. Школа, 1978. 169 с.

Сидяченко, Н. Мовотворчість українських і польських письменників / Наталія Сидяченко. К. : В. Д. Дмитра Бурого, 2009. 298 с.

Стишов, О. Н. Відфраземні деративинеологізми в сучасній українській мові / О. Н. Стишов // Мовознавство, 1990. № 2. С. 6466.

Стельмах, M. П. Гусилебеді летять... / Стельмах M. // Твори в 6 т. К., 1973. Т. 4. С. 443578.

Стельмах, М. П. Чотири броди : [роман] / М. П. Стельмах. К., 1979.

Стельмах, М. П. Щедрий вечір / М. П. Стельмах // Твори в 6 т. К., 1973. Т. 4. С. 579676.

Summary

The article deals with the problem of functionalsemantic effectuness in portraying the characters appearance and inner world in literary works their